Точка обману

40

Габріель Еш багато разів у юності ходила на екскурсії до Білого дому, потайки мріючи, що одного дня працюватиме в цьому президентському маєтку і стане частиною еліти, яка визначатиме майбутнє країни. Однак наразі їй хотілося бути де завгодно, але не тут.

Коли представник спецслужб, він же охоронець зі Східних дверей для відвідувачів, провів її до пишного фоє, вона подумала — а що, власне, її інформатор хотів цим сказати? Запрошувати Габріель до Білого дому було явним безумством. А що, як мене побачать? Останнім часом вона досить часто стала мелькати в засобах масової інформації, які розповідали про неї як про незамінну помічницю сенатора Секстона, його праву руку. Хтось її тут неодмінно впізнає — це точно.

— Міс Еш?

Габріель зупинилася і підвела голову. Добродушний на вигляд вартовий у фоє привітно всміхнувся їй.

— Ось погляньте сюди, будь ласка. — І він показав куди.

Габріель поглянула в напрямку його руки — і її засліпив фотоспалах.

— Дякую, пані. — Вартовий підвів її до столу і подав їй ручку. — Розпишіться, будь ласка, в журналі відвідувачів. — І з цими словами він підсунув їй важкий фоліант у шкіряній палітурці.

Габріель поглянула на журнал. Сторінка, яку вона перед собою побачила, була незаповненою. Вона пригадала, що колись чула, начебто всі відвідувачі Білого дому розписуються на чистому аркуші, щоб зберегти приватність свого візиту. І вона розписалася.

Ось тобі й маєш «таємну» зустріч.

Габріель пройшла крізь металодетектор, і вартовий на дорогу побажав їй:

— Приємного вам візиту, міс Еш.

Габріель пройшла за спецагентом по кахляному коридору ще п’ятдесят футів і опинилася перед другим столом. Там сидів іще один охоронець і закінчував виготовляти для неї її гостьову перепустку, яка щойно вилізла з ламінатора. Він пробив у перепустці отвір, просунув у нього шнурок і надів перепустку на шию Габріелі. Пластик і досі був теплий. Фото на посвідченні було тим, яке зробили в коридорі пів хвилини тому.

Габріель була вражена. Хто сказав, що уряд працює неефективно?

Вони пішли далі, і спецагент заводив її глибше й глибше до комплексу Білого дому. З кожним кроком Габріель відчувала дедалі сильнішу тривогу. Хоч би хто запросив її на приватну зустріч, ця загадкова людина не переймалася тим, щоб ця зустріч була таємною. Габріелі видали офіційну перепустку, вона розписалася в журналі відвідувачів, а тепер крокувала в усіх на очах першим поверхом Білого дому, де зазвичай водили туристів.

— А це Китайська кімната, — сказав гід групі відвідувачів. — Тут зберігається колекція порцеляни з червоним обідком, що належала Ненсі Рейган. Кожен набір обійшовся в 952 долари, і це 1981 року дало поштовх суперечкам з приводу здогадного марнотратства президентської родини.

Спецагент провів Габріель повз групу до великих мармурових сходів, якими піднімалася ще одна група туристів.

— А зараз ви увійдете до Східної кімнати площею три тисячі двісті квадратних футів, — розповідав іще один гід, — де колись Абігейл Адамс сушила білизну президента Джона Адамса. Опісля ми пройдемо до Червоної кімнати, де Доллі Медісон наливала чарку гостям — главам держав, а потім Джеймс Медісон проводив з ними перемовини.

Туристи засміялися.

Через низку загорож Габріель пройшла повз сходи до забороненої для публіки частини будівлі. І там увійшла до кімнати, яку бачила тільки в книжках та по телевізору. Їй аж дух перехопило.

Господи, та це ж Кімната мап!

Сюди ніколи не водили туристів. Панельні стіни цієї кімнати розкривалися назовні, демонструючи численні шари світових мап. Саме тут Рузвельт окреслював на мапах хід Другої світової війни. Був також один неприємний момент: саме в цій кімнаті президент зізнався про свій роман з Монікою Левінскі. Цю думку Габріель постаралася швидко викинути з голови. Але найважливішою обставиною було те, що з цієї кімнати відкривався хід до Західного крила будівлі, тієї зони у Білому домі, де працювали люди, що рухали важелі влади. Габріель і подумати не могла, що її запросять саме сюди. Раніше вона уявляла собі, що повідомлення електронною поштою надсилав якийсь підприємливий молодий стажер або секретар чи секретарка, що працювали в більш тривіальних та доступних кабінетах. Тепер виявилося, що це не так.

Я йду до Західного крила…

Спецагент довів її аж до самого кінця коридору з килимовою доріжкою, зупинився перед дверима без позначки і постукав. Серце Габріелі шалено закалатало.

— Відчинено, — гукнув хтось ізсередини.

Агент спецслужби розчинив двері і кивнув Габріелі, запрошуючи всередину.

Вона увійшла. Штори на вікнах були опущені, і в кімнаті панував присмерк. Габріель помітила невиразний силует якоїсь людини, що сиділа в темряві за столом.

— Міс Еш? — почувся голос із хмарини сигаретного диму. — Заходьте, будь ласка.

Коли очі Габріелі призвичаїлися до темряви, вона почала розпізнавати бентежно знайоме обличчя, і її м’язи напружилися від подиву. Так ось хто надсилав мені повідомлення!

— Дякую, що прийшли, — холодно мовила Марджорі Тенч.

— Міс… Тенч? — затнулася Габріель, не в змозі навіть дихнути.

— Звіть мене Марджорі. — Огидна жінка підвелася і випустила з ніздрів дим, наче вогнедишний дракон. — Ми з вами станемо найкращими друзями.