Точка обману

92

Дельта-Один зрадів, опинившись на твердому ґрунті.

Літак «Аврора», попри те що його силова установка працювала лише на половину потужності, а також на те, що він летів обхідним океанським маршрутом, завершив свою подорож менш ніж за дві години i так забезпечив групі «Дельта» добрячу перевагу в часі, щоб вони встигли зайняти позицію і приготуватися до замовного вбивства.

Тепер, приземлившись на приватну злітно-посадкову смугу біля округу Колумбія, бійці «Дельти» вийшли з літака і пересіли на інший вид транспорту — гелікоптер ОН-58D «Кайова Ворріор».

«І знову контролер постарався забезпечити нам найкращий засіб пересування», — подумав Дельта-Один.

«Кайова Ворріор», початково спроєктований як легкий розвідувальний гелікоптер, був модернізований і в результаті перетворився на представника найновішої породи штурмових вертольотів. Творці «кайови» пишалися тим, що на ній було встановлено інфрачервону систему термального бачення й автономне лазерне наведення таких високоточних типів зброї, як ракети «стінгер» типу «повітря-повітря» і «хелфаєр». Потужний цифровий процесор забезпечував одночасний супровід одразу шести цілей. Мало хто з ворогів бачив «кайову» зблизька, а ще менше залишилося живих після її удару, тому про неї мало хто знав.

Сівши у крісло пілота і пристібаючи ремінь, Дельта-Один відчув звичний приплив адреналіну. Він проходив на цій вертушці підготовку і літав на ній тричі. Звісно, йому ще ніколи не доводилося вилітати на цьому гелікоптері на вбивство американського високопосадовця. «Ця машина ідеальна для такої роботи», — подумки зазначив він. Встановлені на гелікоптері двигун «ролс-ройс аллісон» та напівжорсткі спаровані лопаті робили його практично нечутним. Тобто «об’єкти» на землі здогадувалися про його присутність тільки тоді, коли він з’являвся у них над головами. А завдяки тому що ця машина могла літати всліпу, без вогнів, була пофарбована в чорний колір та не мала рефлекторних хвостових цифр, вона була практично невидимою для супротивника, якщо той, звісно, не мав у розпорядженні радара.

Безшумний чорний гелікоптер.

Творці шпигунських теорій та конспірологи аж казилися через ці вертольоти. Дехто стверджував, що чорні вертушки були доказом існування «Штурмовиків нового світового порядку» під командуванням ООН. Інші заявляли, що то не гелікоптери, а безшумні зонди прибульців. А ті, кому вдалося побачити «кайови», що летіли в нічному небі щільним бойовим порядком з увімкненими вогнями, прийняли їх за набагато більший літальний апарат — летючу тарілку зі здатністю до вертикального підйому й посадки.

Вони знову помилились. Але військовим подобалися такі помилки.

Під час останнього таємного завдання Дельта-Один літав на «кайові», оснащеній найновішою та найсекретнішою військовою технологією США — хитромудрим голографічним пристроєм, що дістав назву «дим та дзеркала», тобто голографічними картинами, «намальованими» в небі над територією супротивника. «Кайова», на якій летів Дельта-Один, використовувала цю технологію для створення над зенітними установками ворога зображень військових літаків США. Зенітники впадали в паніку і вчиняли безладну стрілянину по примарах, що над ними кружляли. А коли в них закінчувалися боєприпаси, на завдання виходили справжні літаки.

Коли спецназівці піднялися над злітною смугою, у вухах Дельти-­Один і досі лунали слова контролера: У вас з'явився інший об'єкт. Це звучало принизливою недооцінкою, зважаючи на високий статус майбутньої жертви. Однак Дельта-Один нагадав собі, що його робота — не ставити запитання, а виконувати накази. Його команда отримала завдання, і вони мали виконати його відповідно до вказаного методу, хоч би як цей метод шокував.

Чорт, дуже хотілося сподіватись, що контролер упевнений, що робить правильний крок.

Піднявши «кайову», Дельта-Один спрямував її на південний захід. Він кілька разів бачив Меморіал Рузвельта, але з повітря — ще ніколи.