Точка обману

61

Ось уже п’ять днів ядерний підводний човен «Шарлотта» виконував завдання в Північному Льодовитому океані. Це завдання мало гриф високої секретності.

«Шарлотта» була підводним човном класу «Лос-Анджелес» і призначалася для непомітного підслуховування. Так, щоб чути, але не бути почутою. Її турбінні двигуни вагою сорок дві тонни було змонтовано на пружинах, щоб амортизувати найменшу віб­рацію, спричинену їхнім функціонуванням. Та попри те що «Шарлотту» було спроєктовано як «човен-невидимку», вона залишала у воді найбільший «слід» з усіх відомих розвідувальних субмарин. Якщо її корпус завдовжки 360 футів розташувати, скажімо, на футбольному полі, то він витягнувся б за межі обох воріт, принагідно їх розчавивши. Усемеро перевищуючи розміри першого підводного човна Сполучених Штатів класу H, «Шарлотта» мала водотоннажність 6927 тонн при повному зануренні і надзвичайну крейсерську швидкість — тридцять п’ять вузлів.

Нормальна крейсерська глибина цього судна була якраз під шаром різкого температурного перепаду води, що спотворював сонарні сигнали і робив його невидимим для радарів, розташованих над поверхнею води. Маючи екіпаж чисельністю 148 людей і здатність занурюватися на глибину тисяча п’ятсот футів, ця субмарина була ідеальним підводним апаратом і океанською робочою конячкою ВМС США. Оснащений електролізною системою збагачення киснем, двома ядерними реакторами та всілякими технічними новинками, цей підводний човен міг здійснити аж двадцять одну навколосвітню подорож, жодного разу не спливаючи на поверхню. Відходи, як і на більшості суден крейсерного типу, стискалися в брили вагою шістдесят фунтів кожен і викидалися в океан. Ці велетенські блоки калу жартома називали «гівняними китами».

Інженер, що сидів за екраном осцилографа в рубці ехолота, був одним із найкращих фахівців у світі. Його пам’ять скидалася на енциклопедію звуків і форм хвиль. Він міг розрізнити звуки гвинтів на кількох десятках російських субмарин, сотень морських тварин і навіть був у змозі фіксувати підводні вулкани на дуже великий відстані — аж у Японії.

Однак зараз він прислухався до відлуння глухих ударів, що раз у раз повторювалися. Цей звук, попри свою легку «читаність», був абсолютно несподіваним.

— Аж не віриться, що я чую це у власних слухальних бляшан­ках, — сказав інженер своєму помічникові, який займався каталогами, і подав йому навушники.

Напарник надягнув їх, і його обличчя отетеріло видовжилося.

— О Господи. Ясно як день. Що ж нам робити?

Але фахівець-ехолотник уже телефонував капітану.

Коли капітан підводного судна увійшов до ехолотної рубки, інженер подав звук через невеличкі гучномовці.

Капітан прислухався, але вираз його обличчя не змінився.

Гуп. Гуп. Гуп.

Гуп… Гуп… Гуп…

Усе повільніше і повільніше. Удари втрачали чіткість повторюваності. Ставали дедалі слабшими.

— Які координати? — різко спитав капітан.

Інженер прокашлявся.

— Сер, ці звуки йдуть з поверхні приблизно за три милі праворуч по борту.

62

Габріель Еш стояла в затемненому коридорі біля апартаментів сенатора Секстона, її ноги тремтіли. І не стільки від напруженого стояння в закляклому стані, скільки від розчарування щойно почутим. Зустріч у кімнаті поруч тривала, але Габріель уже встигла почути все, що потрібно. Істина була болісно очевидною.

Сенатор Секстон бере хабарі від приватних космічних компаній. Марджорі Тенч казала правду.

Огида, яка розливалася зараз у її душі, була спричинена відчуттям зради. Вона вірила Секстонові. Вона за нього боролася. Як же він міг на таке піти? Габріель уже неодноразово бачила, як сенатор публічно брехав, щоб захистити своє приватне життя, але то була політика. А те, чим він займався зараз, було порушенням закону.

Його ж іще не обрали, а він уже торгує Білим домом!

Габріель зрозуміла, що вже не зможе працювати на сенатора. Обіцянку проштовхнути закон про приватизацію НАСА можна було реалізувати, лише повністю зневаживши закони та демократичну систему. Навіть якщо сенатор і справді гадав, що від такого рішення виграють усі, продавати його отак відверто, авансом, означало плюнути на систему стримувань і противаг в уряді, проігнорувати потенційно переконливі аргументи конгресменів, радників, виборців та лобістів. Але найголовнішим було те, що, гарантуючи приватизацію НАСА, Секстон прокладав шлях для численних зловживань у цій сфері високих технологій (і серед цих зловживань торгівля внутрішньою інформацією була першим, що спадало на думку Габріелі), відверто віддаючи перевагу багатим і втаємниченим керівникам за рахунок чесних державних інвесторів.

Відчуваючи неймовірну огиду, Габріель замислилася, що ж їй робити.

Позаду неї раптом різко задзеленчав телефон, на друзки розбивши тишу в коридорі. Габріель спантеличено озирнулася. Звук ішов з комірчини у фоє — то був стільниковий телефон у пальті одного з візитерів.

— Перепрошую, друзі, — почулася в апартаментах характерна техаська говірка. — Це мене.

Габріель почула, як чоловік підвівся. Він іде сюди!

Крутнувшись на п’ятах, вона кинулася килимовою доріжкою туди, звідки прийшла. Пробігши половину коридору, вона звернула ліворуч і пірнула в затемнену кухню — і саме вчасно: цієї миті з апартаментів вийшов техасець і рушив коридором. Габріель непорушно застигла в сутінках.

Техасець пройшов повз неї, навіть не помітивши.

Крізь гупання власного серця Габріель почула, як чоловік зашелестів своїм пальтом, нишпорячи в кишені. Нарешті він видобув телефон і відповів на дзвінок.

— Ага… Коли?.. Справді? Ми неодмінно подивимося, дякую. — Чоловік вимкнув телефон і рушив назад, до «лігва», вигукуючи на ходу: — Агов, люди! Увімкніть телевізор! Схоже, Зак Герні да­ватиме сьогодні термінову пресконференцію. О восьмій. По всіх каналах. Або ми оголошуємо війну Китаю, або міжнародна космічна станція упала в океан!

— За це треба неодмінно випити! — викрикнув хтось у відповідь.

І всі зареготали.

Габріелі здалося, що кухня навколо неї обертом пішла. Прес-­конференція о восьмій вечора! Виявляється, Тенч зовсім не блефувала! Вона дала їй час до восьмої, щоб написати підтвердження свого роману з сенатором. Дистанціюйтеся від Секстона, доки не пізно, порадила їй Тенч. Габріель подумала, що цей крайній термін встановлено для того, аби наступного дня Білий дім мав удосталь часу, щоб улаштувати витік цієї інформації до газет і телебачення, але тепер виявилося, що Білий дім сам збирався виступити зі своїми звинуваченнями на адресу сенатора.

Термінова пресконференція? Що більше Габріель замислювалася над тим, що відбувалося, то дивнішим усе виглядало. Невже Герні збирається особисто вийти у прямий ефір з цією гидотою?

В апартаментах увімкнули телевізор. Голос диктора аж бринів від захвату й ентузіазму:

— Білий дім не дав жодних пояснень стосовно теми сього­днішнього несподіваного звернення президента до народу. Де­хто з політичних оглядачів не виключає, що нещодавня тривала відсутність Зака Герні пояснюється тим, що він, можливо, готувався до свого виступу з заявою, що не балотуватиметься на другий термін.

В апартаментах схвально загули.

«Який абсурд», — подумала Габріель. Зважаючи на весь той бруд, який тепер має Білий дім на Секстона, годі й думати, що президент відмовиться від боротьби і викине білий прапор. На цій пресконференції йтиметься про щось інше. І Габріель мала невиразне передчуття, що їй уже дали зрозуміти, яким буде це інше.

З дедалi гострiшим відчуттям тривоги поглянула вона на годинник. Залишилося менше години. Вона мала вирішити і тепер чітко знала, з ким треба про це поговорити. Притиснувши до грудей червоний конверт з фотографіями, вона потихеньку пішла геть з апартаментів.

У коридорі охоронець явно відчув полегшення.

— Усередині радісне пожвавлення. Здається, ви принесли приємну новину.

Габріель стримано всміхнулась і рушила до ліфта.

На вулиці починалася ніч, і її темрява здалася Габріелі дуже незатишною і тривожною. Помітивши таксі, вона махнула рукою. Сідаючи, дівчина спробувала запевнити себе, що чудово знає, що робить.

— Телестудія Ей-бі-сі, — кинула вона водієві. — І поспішайте.