Точка обману

91

Майкл Толланд заплющив очі і прислухався до монотонного гудіння двигуна літака. Він вирішив не думати про метеорит, аж поки вони не повернуться до Вашингтона. Якщо вірити Коркі, хондри були вирішальним доказом. Камінь, що застряг у льодовику Мілна, міг бути тільки метеоритом. Рейчел не втрачала надії одержати ясну відповідь для Вільяма Пікерінга до моменту посадки, але всі її міркування так чи інакше заходили в безвихідь саме через хондри. Попри те що характеристики метеорита викликали підозру, він залишався справжнім.

Що ж, нехай так і буде.

Рейчел, без сумніву, пережила потрясіння, коли вони ледь не загинули на крижині. Толланд був вражений її мужністю і гнучкістю психіки. Ще недавно смерть дивилася їм у вічі, а Рейчел уже зуміла перебороти шок і зосередитися на поточній проблемі — розвінчати або підтвердити достовірність метеорита, а також з’ясувати, хто і навіщо хотів їх убити.

Більшу частину шляху Рейчел просиділа поруч із Толландом. Попри пережитий кошмар спілкування з нею давало йому радість. Кілька хвилин тому, коли вона пішла до туалету, Майкл зі здивуванням виявив, що встиг засумувати. «Цікаво, коли я востаннє нудьгував за якоюсь іншою жінкою, окрім Селії?» — подумав він.

— Пане Толланд!

Майкл підвів голову.

З кабіни визирав пілот.

— Ви просили сказати, коли ми опинимося в межах телефонного зв’язку з вашим кораблем. Якщо хочете, можу зараз з’єднати.

— Спасибі, — сказав Толланд і рушив по проходу.

Увійшовши до кабіни, він зателефонував хлопцям зі свого екіпажу. Хотів попередити їх, що не з’явиться ще приблизно два-три дні. Зрозуміло, Толланд не збирався повідомляти їм про халепу, в яку вскочив.

Після кількох гудків Толланд здивовано почув, як підключилася корабельна система комунікації «Шинком-2100». Але прозвучало не звичне професійно-ввічливе вітання, а грубувато- веселе звернення одного з членів команди, «штатного» жартівника.

— Привіт-привіт, це «Гоя», — пролунав записаний голос. — Вибачте, що тут нікого немає, але річ у тім, що нас викрала зграя гігантських вошей. А якщо чесно, то ми дозволили собі ненадовго зійти на берег, щоб відсвяткувати великий для Майкла день. Ми страх як пишаємося ним! Можете залишити своє повідомлення, і завтра, коли протверезіємо, ми з вами зв’яжемось. Чао! Несіть нас вперед, космічні воші!

Толланд засміявся. Він уже встиг засумувати за своїми хлопцями і зрадів, дізнавшись, що вони дивилися пресконференцію по телевізору. Добре, що друзі вирушили на берег. Коли йому подзвонив президент, Майкл швидко зібрався і поїхав, кинувши товаришів. А сидіти на кораблі без діла — здуріти можна! Хоча автовідповідач і повідомив, що всі зійшли на берег, хтось усе одно мав залишитися, щоб стежити за судном — з огляду на сильні течії там, де воно зараз стояло на якорі.

Толланд набрав цифровий код, лінію внутрішнього автовідповідача — на ньому, напевно, записано послання, адресоване особисто йому. Прозвучав один гудок — є повідомлення! То був той самий грубувато-веселий голос.

— Привіт, Майку! Шоу просто неймовірне! Якщо ти чуєш моє послання, то, мабуть, цієї миті отримуєш поздоровлення від го­стей на шикарній вечірці в Білому домі. І думаєш, куди ж це ми всі поділися. Друже, вибач, що ми пішли з корабля, але, сам розумієш, ця ніч не для безалкогольних напоїв. Не хвилюйся, ми дуже міцно поставили «Гою» на якір і залишили горіти світло на вході до рубки. Потайки сподіваємось, що нашу посудину хто-небудь викраде і тоді Ен-бі-сі купить тобі новий корабель. Не хвилюйся, жартую. Ксавія погодилася залишитись на борту стежити за порядком. Вона за­явила, що вважає за краще посидіти на самоті, а не святкувати разом із натовпом п’яних рибалок. Уявляєш?

Толланд усміхнувся, зрадівши, що корабель під наглядом. Ксавія була жінкою дуже серйозною і не любила галасливі гулянки. Шанована морська геологиня, ця жінка славилася здатністю говорити те, що думає, із саркастичною прямотою.

— Треба сказати, Майку, — продовжував голос на автовідповідачеві, — що вечір сьогодні просто приголомшливий. Тепер ти пишаєшся, що є науковцем, еге ж? Усі теревенять про те, наскільки вигідне це відкриття для НАСА. Утім, нехай ця НАСА йде в дупу! Для нас це ще краще! Напевно, після всього, що відбулося сьогодні, рейтинг «Дивовижних морів» підніметься на кілька мільйонів пунктів. Тепер ти зірка, друже. Справжня. Вітаємо. Зроблено бездоганно.

У слухавці пролунала приглушена розмова, потім знову той самий голос сказав:

— До речі, про Ксавію. Щоб ти не надто носа задирав, вона хоче тебе за щось вишпетити. Ось послухай.

На автовідповідачеві зазвучав гострий як бритва голос Ксавії:

— Майку, ти божество, і так далі, і тому подібне. І оскільки я тебе так люблю, то погодилася сьогодні побути нянькою твоєї іржавої доісторичної бляшанки. А якщо чесно, то я не проти хоч трішки побути осторонь від цього натовпу хуліганів, яких ти чомусь називаєш ученими. А ще, додатково до ролі няньки, мені доручили зміцнити репутацію злої корабельної відьми і зробити все від мене залежне, щоб не допустити твого перетворення на самозакоханого хвалька. Звичайно, після такого успіху це може виявитися справою нелегкою. Тому я зверну твою увагу на ляпсус у фільмі. Так-так, саме ляпсус, ти правильно розчув. Рідкісний для Майкла Толланда випадок грубої логічної помилки. Не хвилюйся, на землі живуть лише три людини, здатні це помітити, і всі вони придуркуваті морські геологи без щонайменшого натяку на почуття гумору. Приблизно як я. Ти ж знаєш, що говорять про нас, геологів: ми повсякчас шукаємо помилки! — Вона розсміялась. — У будь-якому разі це нісенітниця, дрібниця. Крихітна деталь зі сфери петрології. І кажу я про неї виключно для того, щоб зробити тобі гидоту і зіпсувати вечір. Адже ти можеш одержати стосовно цього кілька дзвінків, тому я й вирішила тебе попередити, щоб у розмовах зі сторонніми ти не здавався повним ідіотом, хоча, як ми всі знаємо, ти саме таким і є. — Вона знову розсміялася. — Я не дуже вписуюсь у всякі там вечірки, тому й залишилася на борту. Не переймайся і не передзвонюй мені: я увімкнула автовідповідач, тому що чортова преса дзвонить безперервно. Сьогодні ти справжня зірка, навіть попри ляпсус. Я тобі все поясню, як тільки повернешся. Чао.

На лінії запала тиша.

Майкл Толланд спохмурнів. Помилка в його документальному фільмі?

Рейчел Секстон стояла в туалеті літака й уважно розглядала своє відображення у дзеркалі. «Яка я бліда і змарніла, — подумала вона, — набагато гірша, ніж припускала». Жахливі події цього дня дорого їй обійшлися. Цікаво, коли ж припиниться оце тремтіння? І коли вона зможе без страху дивитися на океан? Знявши берет, виданий їй на підводному човні «Шарлотта», Рейчел розпустила волосся. Так наче краще, подумала вона. Принаймні більше схожа на саму себе.

Дивлячись в очі власному віддзеркаленню, вона побачила сильну втому. Але крім неї відчувалася рішучість. Рейчел усвідомлювала, що це у неї від матері. Ніхто не сміє їй указувати, що робити. Цікаво, чи бачила її мати те, що сталося?

«Хтось намагався вбити мене, мамо. Хтось намагався вбити нас усіх…»

Уже вкотре за ці кілька годин вона перебрала подумки імена ймовірних злочинців: Лоуренс Екстром… Марджорі Тенч… Зак Герні. Кожен мав свої мотиви. А найгірше те, що кожен володів достатніми засобами. «Президент нічого не підозрює», — сказала Рейчел собі. Їй дуже хотілося вірити, що людина, яку вона поважала набагато більше за власного батька, є лише безневин­ним спостерігачем у цій загадковій виставі.

Ми й досі нічого не знаємо.

Не знаємо хто і чому.

Рейчел дуже хотіла мати відповіді на ці запитання для Вільяма Пікерінга. Але натомість виникали лише нові проблеми.

Вийшовши з туалету, Рейчел здивувалася, не побачивши на місці Майкла Толланда. Коркі дрімав поруч. Вона озирнулася і помітила, як Майкл вийшов з кабіни, а пілот повісив на місце слухавку радіотелефона. В очах ученого читалася тривога.

— Що трапилось? — спитала Рейчел.

Толланд похмуро переповів звістку.

Помилка в його фільмі? Рейчел вирішила, що Майкл надміру драматизує те, що сталося.

— Найпевніше, це якась дрібниця. Вона не сказала, у чому конкретно полягає помилка?

— Щось зі сфери петрології.

— Тобто структури каменю?

— Так. Сказала, що крім неї це може помітити лише жменька фахівців-геологів. Таке відчуття, що та моя помилка стосується складу метеорита.

Рейчел аж рота роззявила: вона зрозуміла, про що йдеться.

— Хондри?

— Не знаю. Але цей збіг може бути випадковим.

Рейчел погодилась. Саме хондри залишалися тією ниточкою, на якій і досі міцно тримався доказ достовірності метеорита.

Коркі прокинувся і протер очі.

— Що тут відбувається?

Толланд розповів.

Астрофізик незадоволено скривився і похитав головою:

— З хондрами проблем немає, Майку. Ніяк не може бути. Усі дані у тебе від НАСА. І від мене. Вони бездоганні.

— Тоді яку іншу петрологічну помилку я міг зробити?

— Хтозна. А що взагалі можуть знати про хондри морські геологи?

— Гадки не маю. Але вона говорила дуже впевнено.

— Враховуючи обставини, — зауважила Рейчел, — гадаю, що ми повинні спочатку поговорити з цією жінкою, а вже потім із Пікерінгом.

Толланд знизав плечима.

— Я чотири рази набирав номер, але вмикався автовідповідач. Швидше за все, вона в гідролабораторії та нічого не чує. І до ранку навряд чи одержить мої повідомлення. — Толланд замовк, дивлячись на годинник. — Хоча…

— Хоча що?

Океанограф пильно поглянув на Рейчел.

— А чому ти вважаєш за важливіше поговорити спочатку з Ксавією, а вже потім із Пікерінгом?

— А якщо вона дійсно скаже що-небудь про хондри? Я вважаю, це критично важливо. Зараз у нашому розпорядженні вельми суперечливі відомості. Вільям Пікерінг — людина, яка звикла одержувати ясні й точні відповіді. Отже, до моменту зустрічі з ним мені хотілося б мати щось конкретне, на що він міг би спиратись у своїх діях.

— У такому разі нам доведеться зробити зупинку.

Рейчел отетеріла.

— На твоєму кораблі?

— Він біля узбережжя Нью-Джерсі. Майже прямо по курсу на Вашингтон. Поговоримо з Ксавією і з’ясуємо, що вона знає. У Коркі є зразок. І якщо Ксавії знадобляться якісь мінералогічні тести, вона зможе їх зробити, оскільки на човні є чудово оснащена лабораторія. Гадаю, нам знадобиться не більше години, щоб дійти остаточних висновків.

Рейчел відчула раптовий приплив тривоги. Думка про нову і несподівану зустріч з океаном лякала її. «Однозначні висновки, — заспокоювала вона себе. — Пікерінгу, поза сумнівом, потрібні однозначні відповіді».