Точка обману

124

Сенатор Седжвік Секстон ураганом пронісся по коридору офісної будівлі. Він не знав, як Габріелі це вдалося, але вона проникла до його кабінету. Коли вони розмовляли по телефону, він виразно почув на зад­ньому плані характерний потрійний удар свого напільного журденівського годинника. Усе, що могло спáсти йому на думку, — це те, що Габріель, дізнавшись про його зустріч із представниками фонду, відчула до нього недовіру й вирішила підкріпити цю недовіру доказами.

Як же в біса вона примудрилася пробратися до мого офісу?!

«Добре, що я змінив пароль», — подумав сенатор.

Підійшовши до свого кабінету, Секстон увів код, аби вимкнути систему сигналізації. Потім понишпорив у кишені і знайшов ключ. Відімкнувши двері, він рвучко їх розчинив і увірвався всередину, сподіваючись заскочити Габріель на місці злочину.

Але в офісі було порожньо й темно, світився тільки екран ком­п’ютера. Сенатор увімкнув світло й понишпорив очима по кімнаті. Усе виглядало так, як і раніше. Усе було на своїх місцях. Стояла мертва тиша, за винятком клацання годинника.

Де вона є?

Раптом він почув у туалеті шерхіт, кинувся туди й увімкнув світло. У туалеті теж нікого не було. Він зазирнув за двері — і там нікого.

Секстон отетеріло поглянув на себе в дзеркало — чи, бува, він не забагато сьогодні випив. Але ж я чув удари годинника. Спантеличений і пригнічений, він пішов назад до свого кабінету.

— Габріеле! — гукнув Секстон.

І пішов коридором до її офісу. В жіночій вбиральні зашуміла вода, і Секстон змінив напрямок. Він підійшов до жіночого туалету якраз тоді, коли звідти виходила Габріель, витираючи руки.

— О Господи, як ви мене злякали! — вигукнула вона, щиро здивувавшись. — Що ви тут робите?

— Ти сказала, що поїхала до свого офісу забрати документи про НАСА, — суворо мовив він, підозріло зиркнувши на її порожні руки. — І де ці документи?

— Я так і не змогла їх знайти. Усе перерила. Тому й затрималася.

— Ти була в моєму кабінеті? — спитав сенатор, поглянувши їй просто в очі.

«Цьому факсові я завдячую своїм життям», — подумала Габріель.

Кілька хвилин тому вона сиділа за комп’ютером Секстона, намагаючись зробити роздруківки документів, що доводили хабарництво Секстона. Але ці файли мали якийсь захист, і їй знадобився б час, щоб їх роздрукувати. Вона, мабуть, і досі займалася б цим, якби не факс, який раптом увімкнувся, повернувши її до реальності. Габріель сприйняла це як підказку долі забиратися геть. Не завдаючи собі клопоту поглянути, що то за факс, вона вийшла з комп’ютера сенатора, прибрала на столі і подалася до туалету, аби повернутися тим самим шляхом, що й прийшла. Габріель якраз вибиралася з туалету Секстона, коли той залетів до свого кабінету.

І тепер, коли перед нею стояв сенатор і незмигно на неї дивився, Габріель зрозуміла, що він шукає в її очах натяк на брехню. А вона знала, що сенатор відчував брехню як ніхто інший. Якщо вона йому збреше, він одразу ж здогадається.

— Ви добряче випили, — ухильно відповіла вона, відвертаючись.

Звідки він знає, що я була в його офісі?

Секстон поклав руку їй на плече і повернув обличчям до себе.

— Ти була в моєму кабінеті?

Габріель відчула дедалi бiльший страх. Секстон і справді багато випив. Його дотик був грубим.

— У вашому кабінеті? — іронічно перепитала вона, роблено хихикнувши. — А що я там забула?

— Я чув, як на задньому плані вдарив мій напільний годинник, коли я тобі телефонував.

Габріель внутрішньо зіщулилася. Його годинник? Їй навіть на думку це не могло спасти.

— Ваш годинник? Не смішіть мене. Це звучить абсурдно.

— Я проводжу у своєму кабінеті весь день. І знаю, як звучить мій годинник.

Габріель відчула, що має покласти цьому край — причому негайно. Напад — найкращий захист. Принаймні так її вчила Йоланда Коул. І, взявши руки в боки, вона перейшла в наступ, збираючись використати все, що мала у розпорядженні. Нахилившись до Секстона, вона увіп’яла в нього недобрий погляд.

— Слухайте, що я вам скажу, сенаторе. Зараз четверта година ранку, ви добряче випили, почули в телефоні якесь клацання і хутко гайнули сюди? — Вона з обуренням махнула рукою на його двері. — Ви що, вважаєте, ніби я вимкнула систему сигналізації, взяла відмички, проникла до вашого офісу і повелася настільки по-дурному, що стала відповідати на ваш телефонний дзвінок під час скоєння злочину? А потім, виходячи, знову увімкнула сигналізацію і зайшла дорогою до вбиральні, гадаючи, що мені вдасться просто так вшитися?

Секстон дивився на неї, отетеріло кліпаючи очима.

— Щоб людина пила на самоті, має бути причина, — сказала Габріель уже м’якше. — То вам потрібна інформація про насівський супутник-сканер чи ні?

Коли сенатор повертався до свого кабінету, його думки плуталися. Підійшовши до бару, він налив собі пепсі. Він не почувався п’яним, це однозначно. Як же він міг помилитись? А у протилежному кутку кімнати, немов знущаючись, клацав годинник роботи майстра Журдена. Секстон випив пепсі і налив ще.

— Будеш? — спитав він, обертаючись. Але Габріель не пішла за сенатором до кабінету. Вона й досі стояла на порозі, потираючи носа. — Заради Бога, припини. Заходь, розкажи мені, про що ти дізналася в НАСА.

— Здається, що з мене на сьогодні досить, — сказала вона якось відсторонено. — Поговорімо про це завтра.

Та Секстону ніколи було гратися. Ця інформація була потрібна йому зараз, і він не збирався її випрошувати. Сенатор стомлено зітхнув. Утвори ланцюжок довіри. Бо все впирається в довіру.

— Я винен перед тобою, я утнув дурницю, — мовив він. — Вибач, будь ласка. Вчора був жахливий день. Я просто не тямив, що роблю.

Але Габріель так і не переступила через поріг.

Сенатор підійшов до свого столу і поставив пепсі. А потім кивнув на своє шкіряне крісло — то був його своєрідний владний трон.

— Сідай, випий пепсі, а я тим часом сходжу до туалету і охолону. — З цими словами Секстон пішов до вбиральні.

Але Габріель так і залишилася стояти.

— Здається, мені прийшов якийсь факс, — кинув він через плече, входячи до туалету. Продемонструй, що довіряєш їй. — Проглянь його за мене, добре?

Секстон зачинив двері і наповнив раковину холодною водою. Потім побризкав нею обличчя, але думки все одно не прояснилися. Такого з ним досі не траплялося: почуватися настільки впевненим у власній правоті і водночас настільки невпевненим. Секстон був чоловіком, який довіряв своїй інтуїції, а інтуї­ція підказувала йому, що Габріель Еш таки заходила до його кабінету.

Але як їй це вдалося? Неможливо!

Секстон зусиллям волі змусив себе про це забути, щоб зосередитися на нагальній поточній справі — НАСА. Зараз Габріель була йому потрібна як ніколи. Тому не час відштовхувати її та налаштовувати вороже. Він мусить знати те, що знає вона. Забудь про свою інтуїцію. Ти помилився.

Секстон витер обличчя, відкинув назад голову й увібрав пов­ні легені повітря. «Розслабся і заспокойся, — сказав він самому собі. — І не поводься грубо». Він заплющив очі, знову глибоко вдихнув — і відчув, як його відпустило.

Вийшовши з туалету, Секстон з полегшенням побачив, що Габріель уже пересердилася й увійшла до його офісу. «От і добре, — подумав він. — Тепер до справи». Габріель стояла біля факсу, гортаючи отримані папери. Однак, коли сенатор побачив її обличчя, його оптимістичний настрій змінився на збентеження. На обличчі Габріелі відбилися страх і розгубленість.

— Що сталося? — спитав сенатор, наближаючись до неї.

Габріель хитнулася, наче ось-ось знепритомніє.

— Що там таке?

— Метеорит… — ледь видушила вона, подаючи йому тремтливою рукою стос паперів. — І ваша донька… вона в небезпеці.

Ошелешений Секстон швидко підійшов до Габріелі і забрав у неї отримані факсом папери. Горішній аркуш був повідомленням, написаним від руки. Сенатор умить упізнав почерк. Повідомлення шокувало своєю незграбністю і прямотою.

Метеорит — шахрайство. Ось докази. НАСА і Білий дім намагаються мене вбити. Допоможіть! — Р. С.

Рідко траплялося так, що сенатор чогось не розумів з першого разу, зазвичай він усе хапав на льоту, але тепер, кілька разів перечитавши повідомлення Рейчел, він так і не зміг збагнути, що воно означає.

Метеорит — шахрайство? НАСА та Білий дім намагаються її убити?

Не знаючи, що й думати, сенатор почав тасувати пів дюжини аркушів. На першому виднівся результат сканування якогось льодового масиву. Секстон помітив на роздруківці метеоритну шахту, про яку так багато теревенили по телебаченню. Його погляд швидко привернула якась подоба тіла, що в цій шахті плавала. Потім він побачив дещо, що вразило його набагато сильніше, — чіткий обрис іще однієї шахти просто під тим місцем, де лежав метеорит, наче камінь ввели у кригу знизу.

Що це таке, заради Бога?

Швидко перегорнувши цей аркуш, на наступному сенатор побачив фотографію якоїсь сучасної океанської істоти під назвою Bathynomous giganteus. Він витріщився на неї, страшенно здивований. Це ж та скам’яніла комаха з метеорита!

Знявши похапливо ще один аркуш, він побачив діаграму, що демонструвала вміст іонізованого водню в корі метеорита. На цьому аркуші від руки було написано: «Обпалено за допомогою скрапленого водню? У двигуні, винайденому НАСА?»

Секстон очам своїм не повірив. Кімната довкола нього пі­шла обертом. Він перегорнув передостанній документ, і на останньому аркуші побачив фото скельної породи з металевими вкрап­леннями, які були точнісінько як ті, що в метеориті. Супровідне пояснення запевняло, що ця порода була продуктом вулканічних явищ в океані. «Скельна порода з океану? — здивувався сенатор. — Але ж НАСА стверджувала, що хондри утворюються лише в космосі!»

Секстон поклав стос на стіл і опустився у крісло. Лише чверть хвилини знадобилося йому для того, аби скласти докупи все, що він щойно побачив. Потенційні наслідки цього факсу були абсолютно чіткими та зрозумілими. Навіть людина нетямуща могла досить швидко второпати, що ці фото доводили.

Метеорит НАСА — шахрайство!

Жоден день кар’єри сенатора не був наповнений такими екстремальними злетами та падіннями. Але сьогоднішній день був як американські гірки надії та відчаю. Ошелешеність і навіть певна повага до виконавців такої ретельно продуманої й так само ретельно виконаної фальсифікації швидко випарувалися геть, коли він збагнув, що це шахрайство обіцяло йому в плані політичної вигоди.

Якщо я вийду з цією інформацією на публіку, можна буде вважати, що президентська посада у мене в кишені!

У хвилину радісного піднесення сенатор зовсім забув, що його доньці загрожує небезпека.

— Рейчел у небезпеці, — нагадала Габріель. — У посланні йдеться, що НАСА та Білий дім намагаються її…

Раптом факс Секстона знову задзвонив. Габріель різко крутнулась і витріщилася на нього. Секстон спіймав себе на тому, що зробив те саме. Він навіть приблизно не міг здогадатися, що ще могла надіслати йому Рейчел. Якісь докази? Але їх і так уже цілком достатньо.

Проте, коли факс відповів на дзвінок, жодної сторінки надіслано не було. І апарат, не зафіксувавши сигналу про надходження інформації, перемкнувся в режим автовідповідача.

«Добридень, — затріщало в динаміку записане привітання. — Це офіс сенатора Седжвіка Секстона. Якщо ви хочете надіслати факс, можете зробити це в будь-який час. Якщо ні, можете залишити своє повідомлення після сигналу».

Не встиг сенатор підняти слухавку, як машина писнула.

— Сенаторе Секстон? — почувся чоловічий голос, у якому звучала неприхована погроза. — Це Вільям Пікерінг, директор Національного управління військово-космічної розвідки. Вочевидь, о цій ранній годині ви ще не в офісі, але мені треба дещо повідомити вам негайно. — Він замовк, наче очікуючи, що хтось підніме слухавку.

Габріель простягнула руку.

Та Секстон різко схопив її і рвучко відкинув геть.

Габріель отетеріло витріщилася на нього.

— Але ж це директор Національного…

— Сенаторе, — продовжив Пікерінг, явно відчувши полегшення через те, що ніхто не відповів на його дзвінок. — Боюся, що маю дуже неприємну новину. Тільки-но до мене потрапила інформація, що вашій доньці Рейчел загрожує велика небезпека. Зараз, коли я говорю по телефону, група під моїм керівництвом намагається їй допомогти. Я не можу розповісти деталі по телефону, але мені щойно доповіли, що вона, можливо, переслала вам певну інформацію стосовно метеорита НАСА. Я цієї інформації не бачив, проте люди, які погрожують вашій доньці, попередили мене, що коли хтось цю інформацію оприлюднить, то ваша донька помре. Вибачте за прямоту, та життю вашої доньки загрожує велика небезпека. Якщо вона й справді щось переслала вам факсом, то ні з ким цією інформацією не діліться. Зачекайте. Бо від цього залежить життя вашої доньки. Залишайтеся там, де ви зараз перебуваєте. Я невдовзі прибуду. — Пікерінг на мить замовк. — Якщо поталанить, сенаторе, на той час, коли ви прокинетесь, усе буде позаду. Якщо трапиться так, що ви отримаєте це повідомлення до того, як я з’явлюся у вашому офісі, залишайтеся там, де ви є, і нікому не телефонуйте. Я роблю все, що в моїх силах, аби визволити вашу доньку.

І Пікерінг поклав слухавку.

Габріель уся тремтіла.

— Рейчел взяли в заручники?

Секстон відчув, що, навіть попри своє розчарування в ньому, асистентка не могла не співчувати талановитій молодій жінці, що потрапила в біду. Дивно, але Секстону ніяк не вдавалося вичавити з себе те саме. Більша частина його єства почувалася як мала дитина, яка щойно отримала давно омріяний різдвяний подарунок і нікому не збиралася віддавати його.

Невже Пікерінг і справді думає, що я про це мовчатиму?

Він якусь мить мовчки постояв, намагаючись збагнути, що все це означало. Холодна, прагматична частина мозку Секстона запрацювала на повну потужність — політичний комп’ютер, що розраховував кожен імовірний сценарій та оцінював наслідки кожного варіанту розвитку подій. Він поглянув на стос паперів у своїх руках і відчув усю грубу нестримну силу цих зображень і документів. Насівський метеорит на друзки розбив його мрію про президентство. Та виявилося, що то брехня. Підробка. І тепер ті, хто був до неї причетний, заплатять сповна. Метеорит, сфальшований для того, щоб його знищити, зробить сенатора таким могутнім, що їм і не снилося в найстрашніших кошмарах. І про це потурбувалася його донька.

Він знав, що існує єдиний спосіб дії. Єдиний курс, гідний справжнього лідера.

Загіпнотизований блискучими картинами власного воскресіння та відродження, Секстон не йшов через кімнату, а плив. Він наблизився до копіювального приладу й увімкнув його, збираючись скопіювати документи, які йому надіслала Рейчел.

— Що ви робите? — ошелешено спитала Габріель.

— Вони не уб’ють Рейчел, — упевнено відказав сенатор.

Секстон знав, що, навіть коли щось піде не так, загибель доньки від рук ворогів лише додасть йому сили і зробить іще могутнішим в очах широкого загалу. Хоч так, хоч інакше, а він усе одно переможе. Ризик був цілком прийнятним.

— Для кого ви робите ці копії? — вимогливо спитала Габріель. — Вільям Пікерінг наказав не розголошувати цю інформацію!

Секстон відвернувся від машини, поглянув на Габріель і здивувався, наскільки непривабливою вона зараз йому здалася. Цієї миті сенатор був наче острів. Недосяжний і величний.

Усе, чого потребував Секстон для втілення своїх мрій, він тримав зараз у руках. Тепер його ніщо не зупинить. Ані звинувачення в хабарництві. Ані чутки про секс із помічницею. Ніщо.

— Іди додому, Габріеле. Ти мені більше не потрібна.