Точка обману

93

— Отже, першим цей метеорит знайшов канадський геолог? — здивовано спитала Габріель Еш, незмигно дивлячись на програміста Кріса Гарпера. — І цей канадець уже помер?

Гарпер похмуро кивнув.

— А ви вже давно про це знаєте? — суворо спитала вона.

— Тижнів зо два. Директор та Марджорі Тенч знали, що після того, як вони змусили мене давати неправдиві свідчення на прес-­конференції, дороги назад у мене немає. І тому розповіли, як насправді було знайдено метеорит.

Супутник-сканер не має жодного стосунку до знахідки! Габріель і гадки не мала, куди виведе ця інформація, але в її вибуховості вона не сумнівалася. Що ж, це погана новина для Марджорі Тенч. І чудова — для сенатора.

— Як я вже казав, — продовжив Гарпер із похмурим виглядом, — насправді метеорит знайшли завдяки перехопленому радіо­сигналу. Ви що-небудь знаєте про програму під назвою INSPIRE?

Габріель не змогла пригадати.

— Якщо коротко, — сказав Гарпер, — то це низка наднизько­частотних радіоприймачів біля Північного полюса, що фіксують звуки землі — плазмово-хвильове випромінювання полярного сяйва, широкодіапазонні імпульси блискавок і таке інше.

— Зрозуміло.

— Кілька тижнів тому радіоприймачі програми INSPIRE зафіксували випадкову передачу з острова Елсмір. То канадський геолог кликав на допомогу, використовуючи наднизьку частоту. — Гарпер на мить замовк. — Насправді ця частота була такою низькою, що жодне інше устаткування, крім насівських спеціальних радіоприймачів, її не могло прийняти. І ми припустили, що геолог таким способом навмисне збільшував довжину хвилі.

— Не зрозуміла.

— Тобто здійснював передачу на наднизькій частоті, щоб покрити максимальну відстань. Не забувайте, що цей чоловік перебував бозна-де і тому, найпевніше, його б не почули, якби він передавав сигнали на стандартній частоті.

— А про що йшлося в його повідомленні?

— Та передача була короткою. Канадець сповістив, що займався скануванням криги на льодовиковому шельфі Мілна і зафіксував аномально високу щільність. Тоді він припустив, що то гігантський метеорит. Але під час виконання досліджень він потрапив у бурю. Геолог повідомив свої координати і попросив про допомогу. Насівсь­кий пункт стеження послав на порятунок літак із військової бази в Туле. Вони шукали його багато годин і нарешті знайшли — за багато миль від початково вказаних координат. Він лежав мертвий на дні розщелини — разом зі своїми собаками та саньми. Вочевидь, він спробував утекти від бурі, але його засліпила хурделиця, він збився з дороги і впав у розщелину.

Габріель з цікавістю замислилася над почутим. А потім сказала:

— Тобто НАСА несподівано першою дізналася про метеорит?

— Саме так. Іронія полягає в тому, що якби моє програмне забезпечення працювало справно, то супутник зафіксував би метеорит на тиждень раніше за канадця.

Такий дивний збіг змусив Габріель надовго задуматися.

— Метеорит, що пролежав у кризі триста років, було ледь не виявлено двічі впродовж того самого тижня?

— Та отож. Дещо дивно, але в науці таке трапляється. То пусто, то густо. Річ у тім, що керівник НАСА вважав, що це все одно мало би бути наше відкриття, якби я добре впорався із програмуванням. І він сказав мені, що оскільки канадець уже мертвий, то найліпший вихід із ситуації — скорегувати орбіту супутника і провести його над місцевістю, яку вказав загиблий геолог у своєму передсмертному радіоповідомленні. У такому разі можна було вдати, що це я, без сторонньої допомоги, виявив метеорит, і в такий спосiб хоч трохи врятувати обличчя і поправити ситуацію.

— І саме це ви й зробили?

— Я ж казав, що не мав вибору. Бо й так уже підвів НАСА. — Гарпер на мить замовк. — Однак сьогодні, коли я почув на прес-­конференції президента, що знайдений метеорит містить скам’янілі рештки…

— Ви були приголомшені.

— Та де там — нокаутований!

— А як ви гадаєте: Лоуренс Екстром уже знав про ці викопні рештки, коли вимагав від вас удати, ніби ви відкрили метеорит за допомогою супутника-сканера?

— Не можу навіть уявити, як він міг би про це дізнатися. Метеорит лежав собі в товщі криги неторканий, аж поки туди не прибула перша команда НАСА. Наскільки я можу судити, НАСА нічого не знала про скам’янілі рештки, аж поки не зробила свердловини, щоб отримати зразки, і рентгенівські знімки. Коли вони просили мене збрехати про знахідку, то гадали, що матимуть великий метеорит і скромний успіх. А коли вони туди дісталися, то збагнули, яку історичну знахідку насправді зробили.

Габріелі аж подих перехопило від збудження.

— Докторе Гарпер, ви дасте свідчення в суді про те, що НАСА та Білий дім змусили вас брехати про начебто полагоджене програмне забезпечення супутника?

— Не знаю, — перелякано відповів Гарпер. — Космічному відомству… і цьому відкриттю буде завдано шкоди, яку навіть важко собі уявити.

— Пане Гарпер, ми з вами чудово розуміємо, що цей метеорит залишається дивовижним відкриттям незалежно від того, як його було знайдено. Річ у тім, що ви збрехали американському народу. І він має право знати, що супутник-сканер не зовсім те, за що його намагається видати НАСА.

— Не знаю, не знаю… Я зневажаю директора, але ж мої колеги… вони добрі і пристойні люди.

— Саме тому вони й заслуговують знати, що їх ввели в оману.

— А докази про мою участь у привласненні державних коштів?

— Можете про це забути, — відмахнулася Габріель, яка сама мало не забула про свій трюк. — Я скажу сенаторові, що вам нічого не відомо і це звичайна підтасовка: керівник НАСА підстрахувався, щоб ви мовчали про супутник.

— А сенатор зможе мене захистити?

— Безперечно. Ви ж не зробили нічого поганого. Просто виконували наказ. Окрім того, маючи ту інформацію, яку ви щойно мені повідомили, — про канадського геолога, — сенатор навряд чи порушить питання про привласнення коштів. Ми зможемо цілком і повністю зосередитися на тому, що НАСА дезінформувала широкий загал стосовно супутника-сканера та метеорита. Якщо Седжвік Секстон оприлюднить відомості про канадського геолога, то директор космічної агенції не зможе ризикувати, намагаючись дискредитувати вас своїми брехнями.

Але Гарпер ніяк не міг заспокоїтися. Він похмуро мовчав, подумки перебираючи можливі варіанти. Габріель не заважала йому вирішувати. Вона вже здогадалась, що в цій історії є ще один тривожний момент. Їй спочатку не хотілося про нього згадувати, але Габріель побачила, що інженера треба трішечки підштовхнути.

— У вас є собаки, докторе Гарпер?

Він підвів голову.

— Прошу?

— Як на мене, усе це дуже дивно. Ви сказали, що невдовзі після того, як геолог передав свої координати, його собаки збилися з дороги, засліплені буревієм, і впали в розщелину?

— Була сильна буря. Вони збилися з курсу.

Габріель скептично знизала плечима.

— Ну, може, й справді. Усяке трапляється.

Гарпер чітко вловив її вагання.

— Що ви хочете сказати?

— Погодьтеся, що забагато дивних збігів для однієї історії. Канадський геолог передає координати метеорита на частоті, яку може чути лише НАСА? А потім його собаки збиваються з дороги і падають в урвище? — Вона на мить замовкла. — Гадаю, мені не треба вам пояснювати, що саме смерть геолога проклала шлях до сьогоднішнього тріумфу НАСА?

Гарпер сполотнів.

— Ви гадаєте, директор пішов на вбивство заради метеорита?

«Велика політика. Великі гроші», — подумала Габріель.

— Я маю поговорити з сенатором, ми підтримуватимемо з вами контакт. Тут є чорний хід?

Габріель залишила білого як крейду Кріса Гарпера і спустилася пожежними сходами у провулок позаду штаб-квартири НАСА. Махнувши рукою, вона спіймала таксі, з якого щойно вивантажилася чергова партія веселих співробітників космічної агенції.

— Житловий комплекс Вестбрук, — сказала вона водієві.

«Що ж, невдовзі настрій у сенатора значно покращиться», — подумала Габріель.