Гра престолів

Санса

— Він не захотів посилати сера Лораса,— увечері говорила Санса до Джейн Пул, коли дівчата сиділи при світлі лампи за холодною вечерею.— Думаю, це через ногу.

Лорд Едард вечеряв у спальні з Аліном, Гарвіном і Вейоном Пулом, щоб дати спочинок поламаній нозі, а септа Мордейн поскаржилася, що в неї після цілоденного стояння в галереї болять ноги. За вечерею до дівчат мала приєднатися Арія, але вона запізнювалася зі свого уроку танців.

— Через ногу? — невпевнено перепитала Джейн. Це була симпатична темнокоса дівчинка Сансиного віку.— Сер Лорас поранив ногу?

— Та не через його ногу,— озвалася Санса, делікатно відкушуючи від курячої ніжки,— а через батькову, дурненька. Йому так болить, що він всякчас сердитий. В іншому разі, певна, він послав би сера Лораса.

Вона й досі не розуміла батькового рішення. Коли заговорив Лицар Квітів, вона була певна, що ось-ось перед її очима розгорнеться справжня казка — з тих, які оповідала стара Нан. Сер Грегор був чудовиськом, а сер Лорас — героєм, що його здолає. Він навіть зовні був справжнім звитяжцем — стрункий і вродливий, з золотими ружами на поясі, з каштановим чубом, який падав на очі... А батько йому відмовив! Санса не могла передати, як це її засмутило. Вона так і сказала септі Мордейн, спускаючись із галереї, але септа тільки відповіла, що не її справа ставити під сумнів рішення лорда-батька.

На це озвався лорд Бейліш: «Не знаю, септо. Деякі з рішень її лорда-батька варто іноді поставити під сумнів. Юна леді і вродлива, і мудра». І він так низько вклонився Сансі, аж вона не була певна, справді він такий люб’язний чи глузує з неї.

Септа Мордейн страшенно засмутилася, що їхню розмову чули сторонні. «Дівчина бовкнула, не подумавши, мілорде,— сказала вона.— Просто дурні балачки. Вона нічого такого не мала на увазі».

Погладивши гостру борідку, лорд Бейліш мовив: «Нічого? Скажи, дитино, а чому б ти послала сера Лораса?»

Сансі нічого не лишалося, як розповісти про звитяжців і чудовиськ. Королівський радник посміхнувся. «Що ж, я б учинив так з інших міркувань, але...— він торкнувся її щоки, легенько провів пальцем по вилиці.— Життя не таке, як у піснях, люба. Одного дня ти, можливо, сама на біду в цьому переконаєшся».

Санса не хотіла всього цього переповідати Джейн: навіть на згадку про це їй ставало ніяково.

— Королівське правосуддя виконує не сер Лорас, а сер Ілін,— сказала Джейн.— Лорд Едард мав послати його.

Санса здригнулася. Щоразу, як вона дивилася на сера Іліна Пейна, починала тремтіти. У неї з’являлося відчуття, наче її оголеною шкірою повзе щось мертве.

— Сер Ілін сам схожий на чудовисько. Я рада, що батько обрав не його.

— Лорд Берик схожий на звитяжця не менше за сера Лораса. Він завжди такий хоробрий і галантний!

— Можливо,— з сумнівом зронила Санса. Берик Дондаріон і правда вродливий, але ж страшенно старий — йому вже майже двадцять два; ні, все-таки Лицар Квітів пасує на цю роль значно краще. Звісно, Джейн закохана в лорда Берика з того самого дня, як уперше побачила його на арені. Санса вважала, що це дурість: зрештою, Джейн — дочка простого стюарда, і хай скільки вона мріятиме про лорда Берика, він ніколи й не гляне на дівчину настільки за нього нижчу, а тим більше вдвічі молодшу.

Проте казати це вголос було б нечемно, тому Санса, сьорбнувши молока, змінила тему.

— Мені наснилося, що білого оленя вполює Джофрі,— сказала вона. Це була радше мрія, але приємніше було казати, що їй це наснилося. Всі ж бо знають, що сни бувають пророчі. Білі олені вельми рідкісні, чарівні тварини, а в душі Санса була певна, що її галантний королевич вартий більшого, ніж його п’яниця-батько.

— Наснилося? Справді? А у сні королевич Джофрі підійшов до оленя, торкнувся голою рукою й не заподіяв йому зла?

— Ні,— заперечила Санса,— він застрелив його золотою стрілою і приніс мені.

У баладах лицарі ніколи не вбивають чарівних тварин — просто підходять і торкаються, не заподіюючи зла, але вона знала, що королевич Джофрі любить полювати, особливо вбивати. Але тільки тварин. Санса була певна, що її королевич не має стосунку до вбивства Джорі й усіх інших: це все його злий дядько — Царевбивця. Вона знала, що батько й досі лютиться через це, але ж нечесно винуватити в цьому Джофа! Це ж те саме, як винуватити Сансу в тому, що вчинила Арія.

— Я сьогодні в обід бачила твою сестру,— зронила Джейн, мовби прочитала Сансині думки.— Вона в стайні ходила на руках. Навіщо їй це?

— Гадки не маю, що і навіщо робить Арія.

Санса терпіти не могла стаєнь, сморідних і повних гною та мушви. Навіть коли вона їздила верхи, то любила, щоб конюший осідлав їй коня і вивів надвір.

— То ти хочеш почути про суд чи ні?

— Хочу,— запевнила Джейн.

— Приходив чорний брат,— почала розповідати Санса,— просив людей на Стіну, але він був якийсь старий і смердючий.

Сансі він зовсім не сподобався. Вона завжди уявляла, що у Нічній варті всі вояки такі, як дядько Бенджен. У піснях їх завжди називають чорними лицарями Стіни. Але цей брат був горбатий і страшний, і якщо судити з його зовнішності, вже точно вошивий. Якщо Нічна варта насправді саме така, то Сансі шкода свого зведеного брата-байстрюка Джона.

— Батько запитав, чи в залі є лицарі, які зроблять честь своїм домам, одягнувши чорне, але ніхто не вийшов, то батько дозволив цьому Йорену вибрати собі людей у підземеллі й відпустив його. А тоді перед батьком постали два брати — вільні вершники з Дорнського Прикордоння й заприсяглися мечами служити королю. Батько прийняв їхні обітниці...

— А лимонних тістечок немає? — позіхнула Джейн.

Санса не любила, коли її переривають, але мала визнати: лимонні тістечка справді цікавіші за те, що переважно відбувається в тронній залі.

— Зараз побачимо,— сказала вона.

Лимонних тістечок на кухні не знайшлося, однак знайшлася половина холодного суничного пирога, який виявився анітрохи не гіршим. З’їли вони його просто на сходах у вежу, хихочучи, пліткуючи й обмінюючись секретами, і в ліжко Санса лягала, почуваючись майже такою самою бешкетницею, як Арія.

Наступного ранку вона прокинулася ще до зорі й сонно наблизилася до вікна, щоб подивитися, як лорд Берик збирає людей. Виїхали вони, коли над містом загорявся світанок; попереду загону несли три прапори: на високому ратищі маяв увінчаний короною олень, а на двох коротших — деривовк дому Старків і роздвоєна блискавка на штандарті самого лорда Берика. Це було страшенно захопливо, так наче втілювалася давня казка: брязкіт мечів, мерехтіння смолоскипів, розмаяні на вітру прапори, пирхання й іржання коней, золоті сонячні смуги, які прорвалися крізь звідні ґрати, що саме поповзли вгору. У своїх сріблястих обладунках і сірих плащах вояки Вічнозиму мали особливо гарний вигляд.

Прапор Старків ніс Алін. Санса дуже запишалася, побачивши, як він наблизився до лорда Берика, щоб перекинутися словом. Алін значно вродливіший, ніж був Джорі, та й одного дня він стане лицарем.

Коли вони поїхали, Вежа правиці мов знелюдніла, і Санса навіть зраділа, побачивши за сніданком Арію.

— Де всі? — поцікавилася сестра, обдираючи шкірку з кривавого апельсина.— Батько послав їх ловити Джеймі Ланістера?

Санса зітхнула.

— Вони поїхали з лордом Бериком, якому доручено відтяти голову серу Грегору Клігану,— пояснила вона й розвернулася до септи Мордейн, яка дерев’яною ложкою їла кашу.— Септо, а лорд Берик нахромить голову сера Грегора на палю в себе на брамі чи привезе її назад королю?

Вчора ввечері вони з Джейн Пул сперечалися через це.

Септа мала переляканий вигляд.

— Леді не обговорюють такі речі за кашею. Де твої манери, Сансо? Кажу тобі, останнім часом ти поводишся не краще за сестру.

— А що зробив Грегор? — запитала Арія.

— Спалив тверджу й замордував багато людей, причому навіть жінок і дітей.

Арія сердито нахмурилася.

— Джеймі Ланістер убив Джорі, Г’юарда й Віла, а Гончак убив Майку. Непогано було б, щоб хтось і їм повідтинав голови.

— Це не одне й те саме,— заперечила Санса.— Гончак — присяжний щит королевича Джофрі. Той різників син напав на королевича.

— Брехуха,— сказала Арія. Вона так стисла кривавий апельсин, що між пальців потік сік.

— Давай, обзивай мене,— безжурно мовила Санса.— Коли я вийду заміж за Джофрі, ти вже на таке не наважишся. Доведеться тобі мені вклонятись і кликати «ваша світлість».

Арія жбурнула апельсин через стіл, і Санса вереснула. Хляп — апельсин врізався їй просто в чоло й відскочив на коліна.

— У вас сік на обличчі, ваша світлосте,— мовила Арія.

Сік стікав Сансі по носі й пік очі. Вона витерлася серветкою. Побачивши, що апельсин на колінах наробив з її чарівною шовковою сукнею кольору слонової кістки, вона знову заверещала.

— Ти жахлива! — лементувала вона.— Це тебе треба було вбити, а не Леді!

Септа Мордейн скочила на ноги.

— Я все розповім вашому лорду-батькові! Негайно повертайтеся до себе в кімнати. Негайно!

— І я? — в сльозах запитала Санса.— Це несправедливо!

— Питання не обговорюється. Ідіть.

Санса вийшла з піднятою головою. Вона — майбутня королева, а королеви не плачуть. Принаймні не на людях. Опинившись у себе, вона замкнула двері на засув і скинула сукню. Кривавий апельсин лишив на шовку ганебну червону пляму.

— Ненавиджу її! — заверещала Санса. Скрутивши сукню, вона пожбурила її в холодний коминок, просто в золу, яка лишилася з учора. Та коли вона побачила, що пляма пройшла навіть на нижню спідницю, то таки не стрималася — заплакала. Божевільно позривавши з себе решту одягу, вона впала на ліжко й довго ридала, поки знову не заснула.

Коли септа Мордейн постукала в двері, була вже обідня пора.

— Сансо! Лорд-батько хоче тебе бачити.

Санса сіла в ліжку.

— Леді,— прошепотіла вона. На мить їй привиділося, що деривовчиця з нею в кімнаті — дивиться на неї золотими очима, сумними й розумними. Але вона швидко збагнула, що це їй наснилося. Леді була з нею, вони разом бігли, і... і... Спогад вислизав, як дощ між пальців. Сон розтанув, а Леді була мертва.

— Сансо! — знову пролунав різкий стукіт.— Ти мене чуєш?

— Так, септо,— озвалася Санса.— Будь ласка, хвилинку, я вдягнуся.

Очі в неї були червоні від сліз, але вона постаралася якнайкраще причепуритися.

Коли септа Мордейн провела її у світлицю, лорд Едард, ховаючи під столом негнучку ногу в гіпсі, саме схилився над величезною книгою в шкіряній шабатурці.

— Підійди, Сансо,— мовив він досить лагідно, поки септа пішла по сестру.— Сядь отут біля мене.

Він згорнув книгу.

Септа Мордейн повернулася, ведучи Арію, яка пручалася в її руках. Санса вдягнула милу світло-зелену дамастову сукню й удавала каяття, а от Арія і далі була вбрана в жалюгідні шкіри й грубе полотно, як і за сніданком.

— Ось і друга,— оголосила септа.

— Вельми вдячний, септо Мордейн. З вашого дозволу, я побалакаю з дочками наодинці.

Уклонившись, септа пішла.

— Це Арія почала,— швидко мовила Санса, воліючи сказати перше слово.— Вона обізвала мене брехухою, і кинула в мене апельсин, і зіпсувала мені сукню, оту шовкову, кольору слонової кості, яку мені подарувала королева Серсі, коли ми заручилися з королевичем Джофрі. Вона ненавидить мене, бо я одружуся з королевичем. Вона все хоче зіпсувати, батьку, вона терпіти не може всього чарівного, гарного й розкішного.

— Досить, Сансо,— різко й нетерпляче кинув батько.

Арія звела очі.

— Я перепрошую, тату. Я вчинила погано та прошу в сестри вибачення.

Санса була така вражена, що на мить утратила мову. Нарешті голос повернувся до неї.

— А як же моя сукня?

— Може... мені вдасться її відіпрати,— з сумнівом запропонувала Арія.

— Прання не допоможе,— сказала Санса.— Навіть якщо тертимеш її весь день і всю ніч. Шовк зіпсований.

— Тоді... я пошию тобі нову,— мовила Арія.

Санса презирливо задерла голову.

— Ти? Та ти не здатна зшити ганчірку, щоб мити свинарник.

— Я покликав вас сюди не для того, щоб обговорювати сукні,— зітхнув батько.— Я відсилаю вас обох назад у Вічнозим.

І вдруге Санса втратила мову. Вона відчула, як на очі знову накочуються сльози.

— Тільки не це,— мовила Арія.

— Будь ласка, батьку,— нарешті вичавила Санса.— Будь ласка, не треба.

Едард Старк утомлено усміхнувся дочкам.

— Нарешті бодай у чомусь ви згодні.

— Я не зробила нічого поганого,— заблагала Санса.— Я не хочу назад.

Вона обожнювала Королівський Причал, і пишні палацові церемонії, і шляхетних лордів і леді в оксамитах, шовках і коштовностях, і це велике місто з усіма його мешканцями. Турнір був найчарівнішою подією в її житті, а ще ж бо лишилося стільки всього, чого вона не бачила: і свято врожаю, і бали-маскаради, і вуличні балагани... Вона не могла навіть помислити, що все це втратить.

— Батьку, відішли Арію, це вона все почала, присягаюся. Я буду чемна, побачиш, тільки дозволь мені лишитися, і я обіцяю поводитися вишукано, шляхетно й чемно, як королева.

Батько дивно скривився.

— Сансо, я відсилаю вас назад не через сварку, хоча боги бачать, як я втомився від ваших постійних чвар. Я хочу, щоб ви повернулися у Вічнозим, бо там безпечніше. Трьох моїх вояків зарізали, як собак, менш ніж за льє звідси, а як чинить Роберт? Він їде на полювання!

Арія за своєю огидною звичкою кусала губу.

— А можна нам узяти з собою Сиріо?

— Та кому діло до твого дурнуватого вчителя танців? — спалахнула Санса.— Батьку, я щойно згадала, я не можу поїхати, я ж бо маю одружитися з королевичем Джофрі,— спробувала вона хоробро усміхнутися.— Я кохаю його, батьку, справді кохаю, як королева Нейрис кохала королевича Еймона Лицаря-Дракона, як Джонкіл кохала сера Флоріяна. Я хочу бути його королевою і народити йому дітей.

— Люба,— лагідно мовив батько,— послухай мене. Коли ти виростеш, я знайду тобі гідну пару серед шляхетних лордів: нареченого хороброго, ніжного й сильного. А заручини з Джофрі — то була жахлива помилка. Цей хлопець зовсім не схожий на королевича Еймона, повір мені.

— Схожий! — не здавалася Санса.— Не хочу я нікого хороброго й ніжного, я хочу його! І ми завжди будемо щасливі, як співається в піснях, от побачиш. Я подарую йому золоточубого сина, й одного дня він стане королем усієї держави, найвеличнішим королем усіх часів, хоробрим як вовк і гордим як лев.

— Не стане, якщо його батьком буде Джофрі,— скривилася Арія.— Він брехун і боягуз, і до того ж він олень, а не лев.

Санса відчула, як на очі накочуються сльози.

— Неправда! Він геть не схожий на того старого п’яницю-короля! — геть забувшись від горя, заверещала вона на сестру.

Батько дивно глянув на неї.

— Боги,— тихо зронив він,— з уст дітей і немовлят...

Він погукав септу Мордейн, а тоді сказав дівчатам:

— Зараз я шукаю прудку торгову галеру, яка доправить вас додому. Останнім часом на морі спокійніше, ніж на королівському гостинці. Вирушите, щойно я знайду судно, з септою Мордейн і кількома гвардійцями... і з Сиріо Форелом, якщо він згодиться піти до мене на службу. Але нікому нічого не кажіть. Ліпше нікому про наші плани не знати. Завтра ще про це поговоримо.

Спускаючись за септою сходами, Санса плакала. У неї все заберуть: турніри, і двір, і королевича — все; її відішлють назад за холодні сірі мури Вічнозиму й замкнуть там назавжди. Життя закінчилося, так і не почавшись.

— Припини скиглити, дитино,— суворо мовила септа Мордейн.— Я певна, ваш лорд-батько знає, як для вас буде краще.

— Все буде не так погано, Сансо,— мовила Арія.— Ми попливемо на галері. Це ж ціла пригода, а потім ми зустрінемося з Браном і Робом, і зі старою Нан, і з Годором, і з усіма іншими,— торкнулася вона Сансиної руки.

— З Годором! — вереснула Санса.— Тобі слід вийти заміж за Годора, ти така ж, як він, дурна, волохата й потворна!

Висмикнувши руку, вона влетіла в свою спальню й замкнула двері на засув.