Гра престолів

Данерис

Над халом Дрого повільно кружляли мухи, дзижчачи крильцями; то було неголосне, майже нечутне дзуміння, від якого Дані ставало моторошно.

Сонце стояло високо й палило безжалісно. Від низеньких кам’янистих пагорбів хвилями підіймався жар. Між набряклих грудей Дані стікала тонка цівка поту. Чутно було тільки мірний стукіт копит, ритмічний брязкіт дзвоників у волоссі Дрого та голоси далеко позаду.

Дані не відривала очей від мух.

Великі мухи, завбільшки з бджіл, бридкі, з фіолетовим відтінком, блискучі. Дотраки називають їх кривавими мухами. Рояться вони на болотах і ставках, ссуть кров з людей і коней і відкладають яйця на трупах і в ранах. Дрого терпіти їх не міг. Якщо до нього підлітала така муха, рука його смикалася блискавично, як змія, й муха опинялася в кулаці. Дані ще не бачила, щоб він промахнувся. Дрого довго тримав муху в кулаці, слухаючи божевільне дзижчання. А тоді пальці стискалися, й коли він знову розтуляв кулак, на долоні лишалася хіба кривава пляма.

А зараз одна така муха повзла крижами його жеребця, і кінь сердито махав хвостом, зганяючи її. Інші, раз у раз наближаючись, мелькали навколо Дрого. Хал не звертав уваги. Очима він утупився в далекі брунатні пагорби, забуваючи натягувати повіддя. Попід фарбованою безрукавкою ховався шар фігового листя й висохлої блакитної глини, який затуляв рану на грудях. Це травниці нанесли його на рану. Від припарки Міррі Маз-Дуур усе свербіло й пекло, тож шість днів тому Дрого здер її, обзиваючи жінку «мейгі». Глиняна замазка діяла заспокійливо, до того ж травниці зробили халові макового вина. Уже три дні він всякчас його пив, а коли не його, то кумис або перцеве пиво.

Однак він майже не торкався їжі, а вночі крутився та стогнав. Дані не могла не звернути уваги, як він змарнів на виду. В її лоні невгамовно вовтузився Рейго, брикався як огир, та навіть це останнім часом не цікавило Дрого. Щоранку, коли Дрого прокидався з неспокійного сну, Дані бачила нові зморшки болю в нього на обличчі. А тепер це мовчання. Воно лякало її. Від самого ранку, коли вони посідали на коней, хал не промовив ані слова. А коли заговорювала вона, у відповідь він тільки стогнав, а по обіді й стогнати перестав.

Кривава муха всілася халові на голу шкіру плеча. Ще одна, покружлявши, приземлилася на шию й поповзла до рота. Хал Дрого розгойдувався в сідлі, брязкаючи дзвіночками, а жеребець під ним мірно ступав уперед.

Стиснувши боки сріблястої п’ятами, Дані під’їхала ближче.

— Мілорде,— стиха покликала вона.— Дрого. Сонце-й-місяцю!

Здавалося, він не чує. Кривава муха заповзла йому під обвислі вуса й обладнувалася на щоці, у зморшці біля носа.

— Дрого! — видихнула Дані. Незграбно потягнувшись, вона торкнулася його руки.

Хал Дрого гойднувся в сідлі, повільно похилився й важко гримнувся з коня. Мухи на мить кинулися врозтіч, але швидко повернулися й, покружлявши, повсідалися на лежачого.

— Ні! — скрикнула Дані, натягуючи повіддя. Вперше забувши про свій живіт, вона стрибнула зі сріблястої й підбігла до хала.

Трава під ним була суха й брунатна. Коли Дані стала біля нього навколішки, Дрого скрикнув од болю. З горла вихоплювалося хрипке дихання, а очі дивилися на Дані, не впізнаючи її.

— Мій кінь,— видихнув хал. Дані змахнула в нього з грудей мух, розчавивши одну, як робив це він сам. Торкнулася пальцями його шкіри — та палала.

Халові кровні вершники їхали неподалік. Учвал вони підлетіли до Дрого, й долинув окрик Гаґо. Коголо скочив з коня.

— Крове од крові моєї,— мовив він, опускаючись навколішки. Двоє інших лишилися сидіти верхи.

— Ні,— застогнав Дрого, б’ючись в обіймах Дані.— Треба їхати, їхати. Ні.

— Він упав з коня,— сказав Гаґо, не піднімаючи очей. Обличчя його було незворушним, а слова важкими, як свинець.

— Не кажи так,— заперечила Дані.— Ми сьогодні багато проїхали. Станемо табором тут.

— Тут? — роззирнувся Гаґо. Земля була коричнева й суха, непривітна.— Тут нема де ставати табором.

— Жінка не командуватиме, де нам зупинятися,— сказав Кото,— навіть халесі.

— Ми отаборимося тут,— повторила Дані.— Гаґо, скажи всім, що хал Дрого велів зупинитися. Якщо хтось питатиме чому, скажи, що мені скоро час і я не можу їхати далі. Коголо, приведи рабів, хай негайно ставлять для хала намет. Кото...

— Не наказуй мені, халесі,— відтяв Кото.

— Знайди Міррі Маз-Дуур,— провадила вона. Богосуджена, мабуть, іде з іншими ягнятами в довгій валці рабів.— І приведи її до мене разом зі скринею.

Кото кинув на неї сердитий і твердий як кремінь погляд.

— Мейгі,— виплюнув він,— я не приводитиму.

— Приведеш,— сказала Дані,— бо в іншому разі, коли Дрого отямиться, я розповім йому, чому ти проігнорував мій наказ.

Розлючений Кото розвернув жеребця й сердито помчав геть... але Дані знала, що він повернеться з Міррі Маз-Дуур, хай і не любить її. Намет для хала Дрого раби поставили попід чорним зазубленим валуном, чия тінь трохи захищала від жару полуденного сонця. Але навіть тут, у шовковому наметі, в який Іррі з Дореєю допомогли Дані завести хала Дрого, не було чим дихати. На землю постелили товсті візерунчасті килими, а по кутках накидали подушок. Іроя, боязка дівчина, яку Дані врятувала попід глиняними стінами містечка ягнят, запалила жаровню. Дрого вклали на циновку.

— Ні,— пробурмотів він загальною мовою.— Ні, ні.

Ось і все, що він сказав, що мав сили сказати.

Дорея розстебнула на ньому пояс із бляшок і зняла безрукавку й рейтузи, а Джикі, стоячи навколішках у нього в ногах, розв’язала ремінці сандалій. Іррі хотіла лишити запинало намету відгорнутим, щоб пустити всередину повітря, але Дані заборонила. Вона не дозволить, аби хтось заскочив Дрого в такому стані — побачив його слабкість, почув його марення. Коли під’їхав хас, вона виставила вояків вартувати біля намету.

— Нікого не пускайте без мого дозволу,— звеліла вона Джого.— Нікого.

Іроя перелякано втупилася в лежачого Дрого.

— Він помирає,— прошепотіла вона.

Дані дала їй ляпас.

— Хал не може померти. Він батько огира, який осідлає світ. Він у житті ще не обтинав волосся. Він і досі носить дзвіночки, які подарував йому батько.

— Халесі,— мовила Джикі,— він упав з коня.

Затремтівши, Дані відвела очі, які зненацька наповнилися сльозами. «Він упав з коня!» Так і було, вона сама бачила, і кровні вершники бачили, і служниці, і вояки її хасу. А скільки ще людей? Це не втримати в таємниці, й Дані розуміла, що це означає. Хал, який не здатен їхати верхи, не здатен правити, а Дрого упав з коня.

— Слід його викупати,— уперто сказала Дані. Їй не можна піддаватися відчаю.— Іррі, швидко скажи, щоб принесли ночви. Дореє, Іроє, дістаньте воду, прохолодну воду, бо він горить.

Він палав, як огонь у людській шкірі.

У кутку намету слуги поставили важкі мідні ночви. Коли Дорея принесла перший глек води, Дані змочила шовкову хустину й поклала Дрого на чоло, на розпалену шкіру. Очі його дивилися на неї, але не бачили. Коли ж розтулилися вуста, з них не зірвалося ні слова, тільки стогін.

— Де Міррі Маз-Дуур? — допитувалася Дані, якій від страху вривався терпець.

— Кото знайде її,— запевнила Іррі.

Служниці наповнили ночви літеплою водою, від якої відгонило сіркою, для аромату додавши кілька глечиків мигдалевої олії й пару жменьок товченого листя м’яти. Коли купіль була готова, Дані — незграбна через великий живіт — стала навколішки біля свого лорда-чоловіка. Тремтливими пальцями вона розплела йому косу, як зробила це тої ночі, коли він уперше взяв її як жону просто неба, під зорями. Один по одному вона відклала вбік дзвіночки. Коли він видужає, вони йому знадобляться, запевняла вона себе.

Аґо просунув голову під шовкове запинало, й у намет увірвався подмух свіжого повітря.

— Халесі,— мовив Аґо,— прийшов андал і просить дозволу ввійти.

«Андалом» дотраки називали сера Джору.

— Добре,— озвалася Дані, незграбно підводячись,— нехай заходить.

Лицарю вона довіряла. Якщо хтось і знає, що робити, то лише він.

Пригнувшись, сер Джора Мормонт пірнув під запинало й на мить завмер, поки очі призвичаювалися до півтемряви. Страшна спека півдня змушувала його вдягати просторі штани з крапчастого пісочного шовку й зашнуровані до коліна сандалі з відкритими пальцями. Піхви кріпилися до плетеного з кінського волосу пояса. Попід вибіленою безрукавкою проглядали голі груди з почервонілою на сонці шкірою.

— Плітки вже полетіли по всьому халасару,— мовив Джора.— Кажуть, хал Дрого упав з коня.

— Допоможіть йому,— заблагала халесі.— Якщо ви справді любите мене, як кажете, допоможіть йому.

Лицар став біля неї навколішки. Довго й пильно вдивлявся в Дрого, тоді перевів очі на Дані.

— Відішли служниць геть.

У Дані від страху стислося горло, й вона мовчки махнула служницям рукою. Іррі забрала дівчат з намету.

Коли вони залишилися самі, сер Джора витягнув кинджал. І почав спритно і, як на такого здорованя, делікатно зчищати з грудей Дрого чорне листя й засохлу блакитну глину. Замазка затвердла, як глиняні стіни містечка ягнят, і так само, як і ті стіни, легко тріскалася. Розламавши суху глину ножем, сер Джора повідколупував її зі шкіри, а тоді одне по одному повідривав листя. З рани війнуло гнійним солодкавим духом, і Дані мало не задихнулася. Листя все було в крові та гною, а почорнілі груди Дрого блищали від нагноєння.

— Ні,— прошепотіла Дані, й по щоках у неї побігли сльози.— Ні, будь ласка, боги милосердні, ні!

Хал Дрого засіпався, наче бився з якимсь невидимим ворогом. З відкритої рани повільно потекла чорна й густа кров.

— Хал, вважай, уже мертвий, королівно.

— Ні, він не може померти, він не повинен, це був просто поріз,— міцно стисла Дані велику мозолясту руку своїми маленькими долоньками.— Я не дам йому померти...

Сер Джора гірко засміявся.

— Халесі ти, чи навіть королева, а віддати такий наказ не в твоїй владі. Не плач, дитинко. Поплачеш за ним завтра або через рік. А зараз немає часу на жалобу. Треба їхати, і то швидко, поки він не помер.

Дані розгубилася.

— Їхати? Куди ж нам їхати?

— Думаю, в Ашай. Він звідси на південь, ген на краю світу, але люди кажуть, це великий порт. Там знайдемо корабель, щоб відвіз нас назад у Пентос. Готуйся, дорога буде важкою. Ти довіряєш своєму хасу? Вони поїдуть з нами?

— Хал Дрого звелів їм охороняти мене,— невпевнено відгукнулася Дані,— та якщо він помре...— вона торкнулася округлого живота.— Не розумію. Навіщо нам тікати? Я халесі. Я ношу спадкоємця Дрого. Він стане халом після Дрого...

— Королівно, вислухай мене,— нахмурився сер Джора.— Дотраки не коритимуться немовляті. Вони вклонялися силі Дрого, тільки силі. Коли ж його не стане, Джако, Поно й інші ко почнуть боротьбу за його місце, і халасар зжере себе сам. Тому, хто переможе, не потрібні будуть суперники. Не встигне хлопчик народитися, як його відірвуть від твоїх грудей. І віддадуть собакам...

Дані обхопила себе руками.

— Але чому?! — жалібно скрикнула вона.— Навіщо їм убивати малюка?

— Він син Дрого, і старухи сказали, що він — огир, який осідлає світ. Ось яке було пророцтво. Тож ліпше вбити дитину, ніж наразитися на її гнів, коли вона виросте.

Мовби почувши, малюк ворухнувся в лоні. Дані згадала те, що розповідав Вісерис: як собаки Узурпатора вчинили з дітьми Рейгара. Рейгарів син тоді теж був іще немовлям, але його відірвали від материних грудей і розтрощили йому голову об стіну. Ось як чинять люди.

— Сина вони не скривдять! — скрикнула Дані.— Я звелю своєму хасу обороняти мене, і кровні вершники Дрого...

Сер Джора взяв її за плечі.

— Кровний вершник помирає разом з халом. Ти й сама це знаєш, дитинко. Вони відвезуть тебе у Ваїс-Дотрак, до старух, це останній обов’язок, який вони мають виконати за життя... але потім вони приєднаються до Дрого в нічних краях.

Дані геть не хотілося повертатись у Ваїс-Дотрак і доживати віку серед тих жахливих жінок, однак вона розуміла, що лицар правду каже. Дрого був не просто її сонцем-і-місяцем — Дрого був щитом, який обороняв її.

— Я його не покину,— вперто й жалібно сказала вона. І знов узяла чоловіка за руку.— Не покину.

Біля входу почувся якийсь рух, і Дані обернула голову. Низько уклонившись, увійшла Міррі Маз-Дуур. Ті кілька днів переходу, які вона тягнулася позаду халасару, вимучили її: вона кульгала, підошви вкрилися водянками й кровили, а очі провалилися. За богосудженою увійшли Кото й Гаґо, несучи її скриню. Коли кровні вершники угледіли рану Дрого, скриня вислизнула з пальців Гаґо та гримнулася на землю, а Кото так брудно вилаявся, аж повітря загусло.

Міррі Маз-Дуур з непорушним і кам’яним обличчям довго роздивлялася Дрого.

— Рана загноїлася.

— Це все твоя робота, мейгі,— кинув Кото. Гаґо так приклався кулаком Міррі до щоки, що вона опинилася на підлозі. А тоді він ще й ногою копнув лежачу.

— Припиніть! — вереснула Дані.

Кото відтягнув Гаґо від жінки зі словами:

— Надто милосердно просто побити мейгі. Виведи її надвір. Там прив’яжемо її до стовпа, щоб кожен чоловік, проходячи повз, міг вилізти на неї. А коли вони всі вдовольняться, віддамо її псам. А тоді ласки вигризуть їй кишки, а ворони видзьобають очі. Мухи з ріки відкладатимуть яйця у неї в животі й смоктатимуть гній з ран, які лишаться на місці її грудей...

Уп’явшись твердими як залізо пальцями в м’яку дряблу шкіру під пахвою богосудженої, він ривком поставив її на ноги.

— Ні,— мовила Дані.— Не дозволю її кривдити.

Кото вищирив криві коричневі зуби в страшній подобі посмішки.

— Ні? Це ти мені кажеш ні? Молися ліпше, аби ми тебе не прив’язали поруч із мейгі. Ти в цьому винна не менше за неї.

Між ними став сер Джора, вивільняючи з піхов довгий меч.

— Припни язика, кровний вершнику. Королівна й досі твоя халесі.

— Поки живе кров од крові моєї,— сказав Кото лицарю.— А коли він помре, вона ніхто.

Дані внутрішньо напружилася.

— До того як стати халесі, я була кров’ю од крові дракона. Пане Джоро, закличте мій хас.

— Не треба,— мовив Кото.— Ми підемо. Поки що... халесі.

За ним з намету вийшов спохмурнілий Гаґо.

— Недобре це для вас, королівно,— сказав Мормонт.— У дотраків кажуть: хал ділить зі своїми кровними вершниками одне життя, і Кото бачить, що це життя добігає кінця. А мертвий страху не має.

— Ніхто ще не помер,— сказала Дані.— Пане Джоро, мені може знадобитися ваш клинок. Ліпше підіть одягніть обладунки.

Дані навіть собі не хотіла зізнаватися, як вона злякалася.

— Як зволите,— уклонився лицар і широкими кроками вийшов з намету.

Дані обернулася до Міррі Маз-Дуур. Жінка сторожко поглядала на неї.

— Отож ви мене врятували вдруге.

— А ви маєте врятувати його,— сказала Дані.— Будь ласка.

— Рабиню не просять,— різко озвалася Міррі,— їй наказують.

Вона підійшла до Дрого, який палав на циновці, й довго роздивлялася рану.

— Просіть чи наказуйте, це вже байдуже. Цілитель йому вже не допоможе.

Халові повіки були заплющені. Вона пальцями розтулила одне око.

— Він приглушував біль маковим молочком.

— Так,— визнала Дані.

— Я наклала йому припарку з вогнеструччя й нежалючки і перев’язала овечою шкурою.

— Він казав, йому пече. І зірвав пов’язку. Травниці зробили йому нову замазку, вологу й заспокійливу.

— Так, моя припарка пекла. Вогонь має велику цілющу силу, навіть твої безволосі це знають.

— Зробіть йому іншу припарку,— заблагала Дані.— Цього разу я дивитимуся, щоб він її не зірвав.

— Запізно вже, міледі,— сказала Міррі.— Тепер я можу тільки полегшити йому темну дорогу, на яку він ступив, щоб він без болю доїхав у нічні краї. До ранку його не стане.

Її слова ножем протяли Дані груди. Чим завинила вона, що боги такі жорстокі? Нарешті вона знайшла безпечне пристановище, нарешті скуштувала любові й надії. Нарешті поверталася додому. А тепер усе це втратити...

— Ні,— молила вона.— Врятуйте його, і я звільню вас, присягаюся. Ви маєте знати як... Може, чари, може...

Сидячи навпочіпки, Міррі Маз-Дуур довго вивчала Дані своїми чорними як ніч очима.

— Є одне заклинання,— сказала вона тихо, майже пошепки.— Але воно важке, леді, й темне. Багато хто скаже, що смерть чистіша. Я вивчила його в Ашаї і дорого заплатила за урок. Учитель мій був кровошептієм з Тінявих Земель.

Дані вся похолола.

— То ви справді мейгі...

— Справді? — посміхнулася Міррі Маз-Дуур.— Тільки мейгі здатна тепер урятувати вашого вершника, срібна леді.

— А іншого шляху немає?

— Немає.

Хал Дрого уривчасто захрипів.

— Починайте,— випалила Дані. Їй не можна боятися: вона — кров од крові дракона.— Врятуйте його.

— Але доведеться сплатити ціну,— застерегла її богосуджена.

— Ви отримаєте золото, коней — усе, що захочете.

— Справа не в золоті й не в конях. Це криваві чари, леді. Тільки смертю можна заплатити за життя.

— Смертю? — Дані обхопила себе руками, розгойдуючись на п’ятах.— Моєю смертю?

Якщо треба буде, вона помре за нього, сказала вона собі. Вона кров од крові дракона, вона не злякається. Брат Рейгар помер за жінку, яку кохав.

— Ні,— запевнила її Міррі Маз-Дуур.— Не вашою смертю, халесі.

Дані полегшено затремтіла.

— Починайте.

Мейгі похмуро кивнула.

— Як скажете, так і буде зроблено. Покличте своїх слуг.

Хал Дрого слабко забився в руках Рахаро та Кваро, коли ті опускали його в купіль.

— Ні,— пробурмотів він,— ні. Треба їхати.

Та коли він опинився у воді, здалося, сили полишили його.

— Приведіть його коня,— звеліла Міррі Маз-Дуур, і Джого ввів у намет великого червоного огира. Занюхавши дух смерті, тварина, скошуючи очима, заіржала й стала дибки. Тільки втрьох чоловіки змогли заспокоїти її.

— Що ви збираєтеся робити? — запитала Дані жінку.

— Потрібна кров,— відповіла Міррі.— Такий рецепт.

Тримаючи руку на араху, Джого позадкував. То був шістнадцятирічний юнак, тоненький як батіг, безстрашний, смішливий, з натяком на вуса на верхній губі. Він упав перед Дані навколішки.

— Халесі,— вмовляв він,— не робіть цього. Дозвольте мені вбити цю мейгі.

— Уб’єш її — уб’єш хала,— сказала Дані.

— Це криваві чари,— мовив він,— заборонені.

— Я халесі, і я кажу, що ніякі вони не заборонені. У Ваїс-Дотраку хал Дрого зарізав жеребця, і я з’їла його серце, щоб мій син отримав силу й відвагу. І це те саме. Те саме.

Коли Рахаро, Кваро й Аґо потягнули коня до купелі, де, наче мертвий, плавав хал, а з його рани в чисту воду текли гній і кров, огир брикався й ставав дибки. Міррі Маз-Дуур монотонно читала заклинання невідомою мовою, і за мить в її руках з’явився ніж. Дані навіть не помітила, звідки він узявся. На вигляд він здавався старовинним: викуване з червоної бронзи лезо у формі листка було помережане стародавніми символами. Мейгі черкнула ножем по шиї, на якій трималася благородна голова, і тварина заіржала й затремтіла, а з червоного розрізу шугнула кров. Кінь би впав, якби вояки хасу не тримали його.

— Сила коня, перейди у вершника,— співала Міррі, а кінська кров вирувала в купелі Дрого.— Сила тварини, перейди у людину.

Перестрашений Джого ледве втримував вагу коня, боячись торкнутися його мертвого тіла й водночас боячись відпустити його. «Це просто кінь»,— подумала Дані. Якщо вона зможе викупити життя Дрого ціною смерті коня, вона готова сплатити стільки ще тисячу разів.

Коли жеребця нарешті відпустили й він упав на землю, вода в купелі була темно-червона й непроникна — виднілося тільки обличчя Дрого. Туша не була потрібна Міррі Маз-Дуур.

— Спаліть,— звеліла Дані. Так завжди робили, Дані це знала. Коли помирав вояк, коня вбивали, і вояка на погребальному вогнищі садовили на нього, щоб кінь відніс свого господаря в нічні краї... Вояки хасу виволокли тушу з намету. Кров була всюди. Навіть шовкові стіни намету заляпалися червоним, а килимки під ногами зробилися чорні й мокрі.

Горіли жаровні. Міррі Маз-Дуур сипнула на жарини червоний порошок. Це надало диму пряного аромату, досить приємного, але Іроя, схлипнувши, вибігла геть, а Дані переповнив страх. Але вона зайшла вже задалеко, щоб зупинятися на півдорозі. Вона відіслала служниць.

— Ідіть з ними, срібна леді,— сказала до неї Міррі Маз-Дуур.

— Я лишуся,— не згодилася Дані.— Цей чоловік кохався зі мною під зорями й дарував життя дитині в моєму лоні. Я його не покину.

— Ви повинні піти. Коли я почну співати, нікому не можна заходити в намет. Мій спів збудить давні й темні сили. Сьогодні вночі тут танцюватимуть мертві. Живим не можна дивитися на них.

Дані безпомічно схилила голову.

— Ніхто сюди не ввійде.

Нахилившись над ночвами, над халом Дрого в його кривавій купелі, вона легенько поцілувала його в чоло.

— Поверни його мені,— прошепотіла вона до Міррі Маз-Дуур, перш ніж вийти.

Сонце низько висіло над обрієм, помалювавши небо в червоно-фіолетові кольори. Халасар уже отаборився. Скільки сягало око, тут і там видно було намети й циновки. Повівав гарячий вітер. Джого з Аґо копали в землі кострище, щоб спалити тушу жеребця. Навколо Дані зібралася юрма, витріщаючись на халесі чорними очима на обличчях, схожих на чеканні мідні машкари. Дані помітила сера Джору Мормонта, вдягненого вже в кольчугу та шкіри; на його широкому чолі з залисинами набрякав піт. Пробившись крізь дотраків, Джора наблизився до Дані. Щойно він побачив черлені сліди, які лишали на землі її черевики, він зблід.

— Що ти накоїла? Ти очманіла? — хрипко вигукнув він.

— Я мала його врятувати.

— Ми могли б утекти,— сказав він.— Я б у цілості довіз тебе до Ашаю, королівно. Не було необхідності...

— Я справді ваша королівна? — запитала його Дані.

— Ти й сама це чудово знаєш, боги будьте нам милостиві!

— То допоможіть мені.

— Знати б як,— скривився сер Джора.

Зірвався пронизливий голос Міррі Маз-Дуур, більше схожий на виття, від якого в Дані по спині пробіг дрож. Дехто з дотраків, забурмотівши, позадкував. Намет світився від сяйва запалених жаровень. Крізь заплямований кров’ю пісочний шовк Дані побачила, що всередині рухаються тіні.

Танцювала Міррі Маз-Дуур, і танцювала не сама.

На обличчях дотраків Дані бачила неприхований страх.

— Так не можна! — прогуркотів Кото.

Дані не помітила, як повернулися кровні вершники. З Кото були Гаго й Коголо. Вони привели безволосих — євнухів, які зцілюють за допомогою ножів, голок і вогню.

— Так буде,— озвалася Дані.

— Мейгі,— заричав Гаґо.

А старий Коголо — той Коголо, який пов’язав своє життя з життям Дрого в день його народження, той Коголо, який завжди був добрий до Дані,— Коголо плюнув їй в обличчя.

— Ти помреш, мейгі,— пообіцяв Кото,— але ота помре першою.

Витягнувши арах, він рушив до намету.

— Ні,— крикнула Дані,— не можна!

Вона схопила його за плече, але Кото відштовхнув її. Дані впала навколішки, схрещуючи руки на животі, щоб затулити дитину.

— Зупиніть його,— наказала вона хасу,— убийте його.

Рахаро з Кваро стояли біля запинала на вході в намет. Потягнувшись до руків’я батога, Кваро зробив крок уперед, але Кото граційно, як танцюрист, крутнувся, піднімаючи кривий арах. Ясна гостра криця уп’ялася Кваро під рукою, протявши шкірянку, шкіру й м’язи аж до ребра. Хлянула кров, а юний вершник, хапаючи ротом повітря, поточився назад.

Кото вивільнив клинок.

— Комоннику,— гукнув до нього сер Джора Мормонт,— здолай мене.

Довгий меч вислизнув з піхов.

Сиплючи прокльонами, Кото розвернувся. Арах замиготів так швидко, що з нього дрібним дощиком на гарячому вітру бризнула кров Кваро. Меч зупинив арах за фут від обличчя сера Джори та якусь мить, здригаючись, утримував, а Кото вив од люті. Лицар був у кольчузі, в латних рукавицях і поножах з гофрованої криці, шию захищав латний комір, от тільки шолом на голову він не подумав одягнути.

Кото танцюючи позадкував, так швидко розмахуючи над головою блискучим арахом, що той здавався розмитим, а лицар наступав. Сер Джора, як міг, відбивав удари, але вони сипалися так густо, що Дані здавалося: у Кото чотири арахи і стільки само рук. Долинув брязкіт клинка об кольчугу, посипалися іскри, коли криве лезо черкнуло об латну рукавицю. Зненацька назад поточився Мормонт, а Кото стрибнув уперед. Ліва щока лицаря почервоніла від крові, а удар у стегно пробив кольчугу, й тепер Джора накульгував. Кото пронизливо дражнив його, обзивав боягузом, молочарем і євнухом у залізному вбранні.

— А тепер умри! — крикнув він, і в червоному призахідному світлі затремтів арах. У Дані в лоні шалено забився малюк. Криве лезо черкнуло об пряме, а тоді глибоко вгризлося лицарю в стегно, де в кольчузі зяяла діра.

Застогнавши, Мормонт заточився. Дані відчула різкий біль у животі, й по стегнах їй побігла рідина. Кото тріумфально закричав, але арах уп’явся в кістку й на одну-єдину мить застряг там.

Цього було досить. Сер Джора з усією силою, яка ще лишалася в ньому, рубонув довгим мечем, пробиваючи м’ясо, м’язи й кістку, і рука Кото повисла з плеча, бовтаючись на тонкій нитці шкіри та жил. Другого удару лицар завдав дотракові у вухо, і був цей удар такий потужний, що здалося — голова Кото просто вибухнула.

Дотраки горлали, Міррі Маз-Дуур нелюдським голосом вила у наметі, Кваро, помираючи, просив води. Дані кликала на допомогу, але ніхто не чув. Рахаро бився з Гаго, арах танцював проти араху, поки не ляснув батіг Джого, гучний як грім, і ремінь не обкрутився навколо горла Гаґо. Джого смикнув, і кровний вершник поточився назад, втрачаючи і землю під ногами, і зброю. Рахаро, завивши, кинувся вперед, обіруч опускаючи арах на тім’я Гаґо. Кінчик леза застряг між очима й тепер, закривавлений, тремтів. Хтось кинув камінь, і Дані, глянувши собі на плече, побачила криваву рану.

— Ні,— плакала вона,— ні, будь ласка, припиніть, ціна занадто висока, занадто висока.

Знов полетіло каміння. Дані поповзла до намету, але її упіймав Коголо. Запустивши пальці їй у волосся, він закинув її голову назад, і на горлі Дані відчула холодний дотик ножа.

— Мій малюк,— зойкнула вона, і боги, мабуть, почули її, бо водномить Коголо був мертвий. Попід руку йому поцілила стріла Аґо, прошивши легені й серце.

Коли нарешті Дані спромоглася підвести голову, то побачила, що юрма розсмоктується: дотраки мовчки тікали назад до своїх наметів і циновок. Дехто сідлав коней і їхав геть. Сонце сіло. У халасарі горіли багаття — високі жовтогарячі вогнища, які люто тріщали та плювалися в небо іскрами. Дані спробувала підвестися, але її охопив різкий біль і стиснув, як велетенський кулак. Дані видихнула: тільки на це вона зараз і була здатна. Голос Міррі Маз-Дуур звучав як поминальне голосіння. У наметі вирували тіні.

Чиясь рука підхопила Дані за талію, і сер Джора поставив її на ноги. Обличчя в нього було липке від крові, а ще Дані помітила, що йому бракує половини вуха. Її знову пронизав біль, і вона судомно забилася в Джориних руках, а лицар у цей час кричав на служниць, щоб допомогли. «Невже всі вони так бояться?» Але вона й сама знала відповідь. Її охопив новий напад болю, й вона придушила зойк. Було таке враження, що в сина в обох руках по ножеві й зараз він пробиває собі дорогу на волю.

— Дореє, чорти б тебе ухопили,— гримів сер Джора,— сюди! Поклич повитух.

— Вони не прийдуть. Кажуть, що вона проклята.

— Вони прийдуть, бо я їм зараз голови постинаю!

Дорея заплакала.

— Вони втекли, мілорде.

— Мейгі,— зронив хтось. Аґо? — Віднесіть її до мейгі.

Ні, кортіло закричати Дані, ні, тільки не це, не можна, та коли вона розтулила рота, з вуст зірвалося лише болісне голосіння, а шкіра заросилася потом. Що з ними таке, невже вони не бачать? У наметі танцювали тіні, кружляючи навколо жаровні та кривавої купелі, чорні на тлі пісочного шовку, й деякі навіть не схожі були на людей. Дані зауважила тінь величезного вовка, а ще одна була схожа на чоловіка, охопленого полум’ям.

— Ягниця знає таємниці кривавої постелі,— сказала Іррі.— Вона сама так сказала, я чула.

— Так,— погодилася Дорея,— я теж чула.

«Ні!» — заверещала Дані, та, мабуть, тільки подумки, бо з вуст не зірвалося ні звуку. Її понесли. Розширеними очима вона дивилася в мертве небо, чорне, похмуре й беззоряне. «Там потвори! — верещала Дані.— Танцівники!»

Сер Джора вніс її в намет.