Гра престолів

Санса

По Сансу прийшли на третій день.

Вона обрала темно-сіру вовняну сукню, простого крою, проте пишно гаптовану навколо коміра й на рукавах. Пальці здавалися незграбними й неслухняними, коли довелося без допомоги слуг боротися зі срібними застібками. З Сансою разом замкнули і Джейн Пул, але від Джейн не було жодної користі. Обличчя її набрякло від сліз, і вона тільки й плакала через свого батька.

— Я певна, що з твоїм батьком усе гаразд,— сказала їй Санса, нарешті застібнувши сукню.— Я попрошу королеву дозволити тобі з ним побачитися.

Вона думала, що доброта може трохи піднести дух Джейн, але дівчина просто глянула на неї червоними запухлими очима — й заплакала ще гіркіше. Яка ж вона ще дитина!

Санса теж поплакала — першого дня. Навіть за товстими мурами Мейгорової тверджі, за замкненими на засув дверима важко було не злякатися, коли почалася різанина. Санса виросла під брязкіт зброї у дворі, мабуть, і дня в її житті не минуло, щоб вона не чула дзвону мечів, однак щойно зрозуміла, що бійня справжня, все якось дивно помінялося. Ще ніколи в житті не чула вона цього брязкоту краще, а до нього домішувалися ще й інші звуки: болісне охкання, зойки про допомогу, стогони поранених на порозі смерті. У піснях лицарі ніколи не кричали й не благали зглянутися на них.

Отож вона, плачучи, крізь двері молила розповісти їй, що відбувається, кликала батька, септу Мордейн, короля, свого галантного королевича. Двері відчинилися єдиний раз: пізно вночі, коли до неї в кімнату штовхнули тремтячу, всю в синцях Джейн Пул. «Вони вбивають усіх»,— заверещала дочка стюарда. Вона кричала й кричала. Сказала, що Гончак топором розтрощив двері в її кімнату. На сходах у Вежі правиці валялися тіла, а сходинки тонули в крові. Намагаючись заспокоїти подругу, Санса висушила власні сльози. Спати вони лягли в одному ліжку, горнучись одна до одної, як сестри.

На другий день було ще гірше. Кімната, в якій замкнули Сансу, розташувалася на самому вершечку найвищої вежі в Мейгоровій тверджі. З вікон видно було, що важкі залізні звідні ґрати на брамі опущені, а міст над глибоким сухим ровом, який відділяв дитинець у дитинці від решти замку, піднятий. На мурах чатували гвардійці Ланістерів зі списами й самострілами в руках. Різанина закінчилася, і над Червоною фортецею запала могильна тиша. Не стихали тільки схлипи й голосіння Джейн Пул.

Дівчат годували: твердим сиром, свіжим молоком і хлібом на сніданок, смаженим курчам і зеленню на обід і яловичиною з ячмінним рагу на вечерю,— але слуги, які приносили їжу, не відповідали на Сансині запитання. Того вечора якісь жінки принесли їй трохи одягу з Вежі правиці, і дещо з речей Джейн також, але вони були налякані не менше за Джейн, тож коли Санса спробувала до них заговорити, тікали від неї так, наче в неї сіра чума. Вартові за дверима й далі не дозволяли їй виходити.

«Будь ласка, я маю поговорити з королевою,— просила їх Санса, як і всіх, кого в той день бачила.— Вона схоче зі мною побалакати, я певна. Перекажіть їй, що я хочу її бачити, будь ласка. Якщо не королеві, тоді королевичу Джофрі, якщо ваша ласка. Ми з ним маємо одружитися, коли виростемо».

На заході сонця на другий день задзвонив великий дзвін. Звук його був гулкий і розкотистий, і від протяжного повільного гримотіння Сансу охопив жах. Дзвін усе не стихав, і за деякий час до нього долучилися інші дзвони на Великому септі Бейлора, розташованому на Вісеніїному пагорбі. Цей звук котився над містом, як грім, попереджаючи про близьку бурю.

«Що це? — запитала Джейн, затуляючи вуха.— Чому гудуть дзвони?»

«Король помер». Санса гадки не мала, звідки це знає, але знала напевне. Повільне нескінченне калатання наповнювало кімнату, жалобне, як заупокійна служба. Невже ворог узяв замок і вбив короля? Саме цим пояснюється різанина, яку вони чули?

Спати вона лягала, нічого не розуміючи, схвильована й перестрашена. Чи став королем її прекрасний Джофрі? А може, його теж убили? Вона боялася і за нього, і за батька. Якби ж то він пояснив їй, що відбувається...

Тої ночі Сансі наснився Джофрі на троні, а вона сиділа поряд у золотій мереживній сукні. На голові в неї була корона, а всі знайомі підходили, щоб прихилити коліно й висловити пошану.

Наступного ранку, тобто на ранок третього дня, прийшов сер Борос Блаунт із королівської варти, аби відвести її до королеви.

Сер Борос був потворним чолов’ягою з широкими плечима й короткими кривими ногами. Ніс він мав плаский, щелепи під щоками масивні, а волосся сивувате й тонке. Сьогодні він був одягнений у білий оксамитовий камзол, а його білосніжний плащ застібався на брошку у формі лева. Звір м’яко виблискував золотом, а замість очей мав крихітні рубіни.

— Ви такий вишуканий і гарний сьогодні, пане Боросе,— сказала Санса. Леді завжди пам’ятає про манери, а вона збиралася поводитися, як леді, хай там що.

— Ви теж, міледі,— рівним голосом озвався сер Борос.— Її світлість чекає. Ходімо зі мною.

За дверима стояли вартові — солдати Ланістерів у малинових плащах і з левами на шоломах. Санса змусила себе приязно всміхнутися до них і, проходячи повз, побажала доброго ранку. Оце вперше їй дозволили вийти з кімнати відтоді, як сер Арис Окгарт привів її сюди два дні тому. «Це для твоєї безпеки, люба,— сказала їй королева.— Джофрі не пробачить мене, якщо з його дорогоцінною судженою щось станеться».

Санса гадала, що сер Борос проведе її в королівські палати, а натомість він повів її геть з Мейгорової тверджі. Міст уже знову був опущений. У глибини сухого рову робочі опускали на мотузках якогось чоловіка. Коли Санса зазирнула туди, то побачила на величезних залізних палях унизу нахромлене тіло. Вона швидко відвела очі, боячись запитати, боячись занадто довго задивлятися, боячись, що це може виявитися хтось знайомий.

Королева Серсі чекала в залі нарад, сидячи за довгим столом, заваленим паперами, свічками й кубиками воску для запечатування листів. Такої пишної зали Санса ще не бачила. З благоговінням вона роздивлялася різьблену дерев’яну ширму й двох однакових сфінксів обабіч дверей.

— Ваша світлосте,— мовив сер Борос, коли їх із Сансою провів усередину ще один гвардієць королівської варти — сер Мандон з дивно мертвим обличчям.— Я привів дівчину.

Санса сподівалася, що з королевою буде Джофрі. Але королевича не було, зате прийшло трійко королівських радників. По ліву руч од королеви сидів лорд Пітир Бейліш, у кінці столу — великий мейстер Пайсел, а лорд Вейрис, від якого пахло квітами, стояв. «Усі вони в чорному»,— зненацька зі страхом зауважила Санса. Жалобне вбрання...

На королеві була чорна шовкова сукня з високим коміром, ліф якої від шиї до грудей був обшитий сотнею темно-червоних рубінів, огранених у формі сльозинок, так наче королева плакала кривавими слізьми. Серсі усміхнулася Сансі, й дівчинка подумала, що такої лагідної й сумної усмішки вона ще ніколи не бачила.

— Сансо, люба дитинко,— сказала королева,— я знаю, ти питала про мене. Вибач, що не могла послати по тебе раніше. Справи були нагальні, я не мала ні хвильки. Сподіваюся, моя челядь добре з тобою обходилася?

— Усі були дуже милі та приязні, ваша світлосте, дуже дякую за турботу,— ввічливо відповіла Санса.— От тільки... ну... ніхто не хотів з нами розмовляти й не розповідав, що сталося...

— З вами? — здивувалася Серсі.

— Ми поселили до неї дочку стюарда,— пояснив сер Борос.— Не знали, що з нею робити.

Королева нахмурилася.

— Наступного разу запитайте,— сказала вона різким голосом.— Тільки богам відомо, яких пліток вона надула Сансі у вуха.

— Джейн перелякана,— мовила Санса.— Не припиняє плакати. Я обіцяла їй запитати, чи не можна їй побачитися з батьком.

Старий мейстер Пайсел опустив очі.

— З її батьком усе гаразд, правда ж? — розхвилювалася Санса. Вона знала, що була різанина, але ж не міг ніхто зачепити стюарда! У Вейона Пула навіть меча немає.

Королева Серсі по черзі поглянула на всіх трьох радників.

— Не дозволю лякати Сансу без потреби. То як ми вчинимо з її маленькою подругою, мілорди?

— Я знайду для неї місце,— нахилився вперед лорд Пітир.

— Не в місті,— сказала королева.

— Ви за дурня мене маєте?

Королева не звернула уваги.

— Пане Боросе, відведіть дівчину в палати лорда Пітира та звеліть його гвардійцям охороняти її там, поки він сам не прийде по неї. Скажіть їй, що Мізинчик відведе її до батька, це має її заспокоїти. Хочу, щоб до Сансиного повернення її вже не було.

— Як накажете, ваша світлосте,— озвався сер Борос. Низько уклонившись, він розвернувся на закаблуках і вийшов, і білий плащ розмаявся в повітрі.

Санса заплуталася.

— Не розумію,— сказала вона.— Де батько Джейн? Чому сер Борос не може відвести її до нього, а це має робити лорд Пітир?

Вона пообіцяла собі, що поводитиметься як леді, лагідна як королева й сильна як її власна матір, леді Кетлін, однак несподівано знову злякалася. На мить їй здалося, що вона знов розплачеться.

— Куди ви її відсилаєте? Вона не зробила нічого поганого, вона чемна дівчина.

— Вона засмутила тебе,— лагідно мовила королева.— А цього я не хочу. І все, більше ні слова. Лорд Бейліш подбає, аби з Джейн усе було гаразд, обіцяю тобі,— сказала вона і поплескала по кріслу поряд із собою.— Присядь, Сансо. Хочу з тобою поговорити.

Санса сіла поряд з королевою. Серсі знову всміхнулася, однак хвилювання Санси це не розвіяло. Вейрис стискав пухкі руки, великий мейстер Пайсел не відривав сонних очей від паперів перед собою, а Мізинчик, відчувала Санса, роздивляється її. Під його поглядом вона почувалася так, наче сидить без одягу. Шкіра її вкрилася сиротами.

— Люба Сансо,— сказала королева Серсі, поклавши їй на зап’ясток м’яку долоню.— Яке прегарне дитя! Сподіваюся, ти знаєш, як ми з Джофрі тебе любимо.

— Справді? — не дихаючи, вигукнула Санса. Про Мізинчика вона миттю забула. Її королевич любить її. Решта не мала значення.

Королева усміхнулася.

— Я ставлюся до тебе, майже як до власної дочки. І добре знаю, як ти любиш Джофрі,— втомлено хитнула вона головою.— Боюся, я маю повідомити тобі гірку новину про твого лорда-батька. Тримайся, дитинко.

Від її тихих слів Сансу пронизав холод.

— Що таке?

— Твій батько зрадник, люба,— мовив сер Вейрис.

Великий мейстер Пайсел підвів свою старезну голову.

— На власні вуха я чув, як лорд Едард присягався нашому любому королю Роберту, що він захищатиме юних королевичів, як власних дітей. Та щойно король помер, він зібрав малу раду, щоб забрати у королевича Джофрі трон, який належить йому по праву.

— Ні,— випалила Санса,— він би так не вчинив. Не вчинив!

Королева підняла зі столу листа. Папір був подертий, шкарубкий від крові, але на ньому виднілася батькова печатка — деривовк на білому воску.

— Ми знайшли це в капітана вашої варти, Сансо. Це лист до Станіса, брата мого покійного чоловіка, запрошення посісти престол.

— Будь ласка, ваша світлосте, це якась помилка,— від паніки у Санси запаморочилось у голові.— Будь ласка, пошліть по батька, він усе пояснить, він би ніколи не написав такого листа, король був його другом.

— Роберт теж так гадав,— сказала королева.— Ця зрада розбила б йому серце. Боги милостиві, й він не дожив до цього,— зітхнула вона.— Сансо, люба, зрозумій, у якому жахливому становищі ми опинилися. Ти ні в чому не винна, ми всі це знаємо, але ти дочка зрадника. Як я можу дозволити тобі вийти за мого сина?

— Але ж я його люблю! — заплакала Санса, заплутана й налякана. Що вони збираються з нею зробити? Що вони зробили з батьком? Не так усе мало статися! Вона мала вийти за Джофрі, вони ж заручені, він її суджений, вона завжди про це мріяла. Несправедливо забирати його в неї через те, як учинив батько.

— Я дуже добре це знаю, дитинко,— ніжним і добрим голосом мовила королева.— Бо з якого б дива ти прийшла до мене й розповіла про батьків план відіслати тебе геть від нас, як не з любові?

— Так-так, я це зробила з любові,— квапливо заторохтіла Санса.— Батько навіть не дозволив мені попрощатися.

Вона була чемна дівчина, слухняна, але того ранку вона почувалася такою ж норовистою, як Арія: втекла від септи Мордейн, не послухавшись батька. Вона ще ніколи не чинила так свавільно, і ніколи б і не вчинила, якби не любила так сильно королевича Джофрі.

— Він хотів забрати мене назад у Вічнозим і одружити з якимсь лицарем-бурлакою, хоча я хотіла Джофа. Я казала йому, але він не слухав.

Король був її останньою надією. Король міг наказати батькові лишити її на Королівському Причалі й видати за королевича Джофрі, Санса це знала, але король завжди лякав її. Він мав гучний і грубий голос, а ще він майже завжди був п’яний, і він би, мабуть, просто відіслав її назад до лорда Едарда, якщо б її взагалі до нього пустили. Отож натомість вона пішла до королеви Серсі й вилила серце їй, і Серсі вислухала її і красно подякувала... от тільки після цього сер Арис провів її у кімнату нагорі Мейгорової тверджі та приставив вартових, а за кілька годин надворі почалася різанина.

— Будь ласка,— закінчила Санса,— дозвольте мені одружитися з Джофрі, я буду йому дуже доброю дружиною, от побачите. Я буду такою королевою, як ви, обіцяю.

Королева Серсі перевела погляд на інших.

— Мілорди радники, що ви скажете на її прохання?

— Бідолашна дитина,— пробурмотів Вейрис.— Яка щира й невинна любов, ваша світлосте, жорстоко буде забрати цю любов у неї... і все ж, що ще ми маємо робити? Її батько визнаний винним.

І він, мовби на свідчення безсилого горя, потер м’які руки.

— Дитина, роджена від зрадника, згодом збагне, що їй і самій легко дається зрада,— сказав великий мейстер Пайсел.— Зараз вона мила і юна, але за десять років — хто знає, яке віроломство вона замислить?

— Ні,— нажахано вигукнула Санса.— Ні, я ніколи... Я не зраджу Джофрі, я люблю його, присягаюся, люблю!

— Ох, як гірко,— сказав Вейрис.— Однак недарма кажуть, що кров сильніша за обітниці.

— Вона більше схожа на матір, ніж на батька,— тихо мовив лорд Пітир Бейліш.— Погляньте на неї. На коси, на очі. Вона викапана Кет у такому віці.

Королева поглянула на неї стривожено, проте в її ясних зелених очах Санса побачила доброту.

— Дитинко,— мовила Серсі,— якщо я щиро зможу повірити, що ти не схожа на свого батька, то ніщо не порадує мене більше, ніж твоє весілля з моїм Джофрі. Я знаю, що він любить тебе всім серцем,— зітхнула вона.— Однак я боюся, що лорд Вейрис і великий мейстер Пайсел мають рацію. Кров сильніша. Досить тільки згадати, як твоя сестра нацькувала на мого сина вовчицю.

— Я не така, як Арія,— випалила Санса.— Це в ній тече зрадницька кров, а не в мені. Я чемна, спитайте септу Мордейн, вона вам скаже, я тільки хочу стати для Джофрі вірною і люблячою дружиною.

Серсі довго вивчала її обличчя, і Санса відчувала тягар її погляду.

— Я вірю тобі, дитино,— нарешті мовила королева й обернулася до інших.— Мілорди, мені здається, якщо решта її рідних лишаться вірними нам у ці жахливі часи, ми зможемо нарешті відкинути наші побоювання.

Замислено нахмуривши високе чоло, великий мейстер Пайсел погладив свою велетенську м’яку бороду.

— У лорда Едарда троє синів.

— Ще зовсім хлопчики,— знизав плечима лорд Пітир.— Дитино, ти вмієш писати?

Санса нервово кивнула. Вона читала й писала ліпше за братів, от тільки з лічбою мала великі труднощі.

— Приємно це чути. Можливо, у вас із Джофрі ще не все втрачено...

— Що я маю зробити?

— Напишеш листа своїй леді-матері, і ще старшому братові... як його звати?

— Роб,— відповіла Санса.

— Звістка про батькову зраду, без сумніву, швидко долетить до них. Буде ліпше, якщо все розповіси ти сама. Розкажеш, як лорд Едард зрадив свого короля.

Санса відчайдушно хотіла Джофрі, але їй здалося, що їй забракне мужності вчинити так, як просить королева.

— Але ж він ніколи... я не... ваша світлосте, я не знаю, що писати...

Королева поплескала її по руці.

— Ми продиктуємо тобі, що писати, дитино. Найважливіше переконати леді Кетлін і твого брата зберегти королівський мир.

— Бо якщо не збережуть, буде їм непереливки,— пояснив великий мейстер Пайсел.— Якщо ти їх любиш, маєш переконати, щоб ступили на шлях мудрості.

— Безперечно, твоя леді-мати страшенно за тебе боїться,— сказала королева.— Напишеш їй, що з тобою все гаразд, про тебе дбають, що ми обходимося з тобою лагідно й забезпечуємо всі потреби. Попросиш їх із братом приїхати на Королівський Причал і, коли Джофрі посяде трон, присягнути йому на вірність. Якщо вони погодяться... що ж, тоді ми точно знатимемо, що в твоїй крові не тече зрада, і коли розквітне твоя жіночність, ти одружишся з королем у Великому септі Бейлора, перед очима богів і людей.

...одружимся з королем... Від цих слів у Санси прискорилося дихання, але вона ще вагалася.

— А може... якби мені дозволили побачитися з батьком, поговорити з ним про...

— Зраду? — підказав лорд Вейрис.

— Ти розчаровуєш мене, Сансо,— сказала королева, й погляд її став твердий, як камінь.— Ми розповіли тобі про батьків злочин. Якщо ти справді така віддана нам, як кажеш, навіщо тобі з ним бачитися?

— Я... я просто...— Санса відчула, як на очі накочуються сльози.— Він не... будь ласка... він не... не поранений, не... не...

— Лорду Едарду не завдали жодної шкоди,— сказала королева.

— Але... що з ним буде?

— Це вирішуватиме король,— суворо заявив великий мейстер Пайсел.

Король! Санса кліпнула очима, заганяючи сльози назад. Тепер королем буде Джофрі, подумала вона. Її галантний королевич ніколи не зашкодить її батькові, хай що він там зробив. Якщо вона піде до Джофрі та благатиме про помилування, він послухається. Обов’язково послухається, він же любить її, навіть королева так сказала. Джофу доведеться покарати батька, цього очікуватимуть від нього лорди, але він може відіслати його назад у Вічнозим, або відправити у вигнання в якесь із вільних міст за вузьким морем. Це ж усього на кілька років. На той час вони з Джофрі вже будуть одружені. Коли вона стане королевою, то зможе переконати Джофа повернути батька назад і дарувати йому прощення.

Тільки... якщо мати чи Роб теж зрадять — скличуть прапори, відмовляться присягати на вірність абощо, все піде не так. У душі Санса знала, що її Джофрі гарний і добрий, але король має виявляти твердість із заколотниками. Вона має все їм пояснити, щоб вони все зрозуміли!

— Я... я напишу листи,— сказала Санса.

З теплою, як сонце на світанку, посмішкою Серсі Ланістер нахилилася й ніжно поцілувала її в щоку.

— Я так і знала. Джофрі страшенно пишатиметься тобою, коли я розповім йому, яку мужність і поміркованість ти сьогодні виявила.

Врешті-решт Санса написала чотири листи. Своїй матері — леді Кетлін Старк, своїм братам у Вічнозим, а ще тітці й дідусеві — леді Лайсі Арин у Соколине Гніздо й лорду Гостеру Таллі у Річкорин. Коли вона закінчила, пальці не слухалися й усі були в чорнильних плямах. У Вейриса виявилася батькова печатка. Нагрівши білий віск над свічкою, Санса обережно налила його й спостерігала, як євнух запечатує усі чотири листи деривовком дому Старків.

Коли сер Мандон Мур відвів Сансу назад у високу вежу в Мейгоровій тверджі, ні самої Джейн Пул, ні її речей уже не було. Більше не буде скиглення, подумала Санса вдячно. Однак без Джейн стало якось холодніше, навіть коли Санса запалила вогонь. Підсунувши крісло ближче до коминка, вона взяла одну зі своїх улюблених книжок і розчинилася в казках про Флоріяна та Джонкіл, про леді Шеллу й Веселкового Лицаря, про доблесного королевича Еймона і його приречене кохання до братової королеви-дружини...

І тільки пізно вночі, вже засинаючи, Санса збагнула, що так і не запитала про сестру.