Гра престолів

Арія

Стібки в Арії знову виходили криві.

Роздивляючись їх, вона злякано насупилася, а тоді озирнулася на сестру Сансу, яка сиділа між інших дівчат. У Санси робота завжди була тонкою. Так усі казали. «Шиття в Санси таке ж гарне, як вона сама,— одного разу зауважила септа Мордейн до їхньої леді-матері.— У неї ніжні делікатні ручки». Коли леді Кетлін запитала про Арію, септа пирхнула. «У Арії руки, як у коваля».

Арія крадькома кинула погляд через усю кімнату, непокоячись, чи не прочитає септа Мордейн її думок, але сьогодні септа геть не звертала на неї уваги. Вона, захоплено усміхаючись, сиділа з королівною Мірселлою. Нечасто септа має привілей навчати жіночих справ королівську спадкоємицю, як сказала вона сама, коли королева привела до дівчат королівну Мірселлу. Арії здавалося, що стібки у Мірселли теж кривуваті, однак з того, як квоктала над нею септа Мордейн, ніхто б так не подумав.

Арія знову роздивилася своє шиття, сподіваючись якось його направити, а тоді, зітхнувши, відклала голку. Похмуро глипнула на сестру. За роботою Санса щасливо щебетала. Бет Кассель, дочка сера Родрика, сиділа в неї біля ніг, ловлячи кожне її слово, а Джейн Пул схилилася до неї, шепочучи щось на вухо.

— Про що ви розмовляєте? — зненацька запитала Арія.

Глянувши на неї збентежено, Джейн хихикнула. Санса засоромилася. Бет спалахнула. Ніхто з них нічого не відповів.

— Кажіть,— мовила Арія.

Джейн озирнулася, щоб пересвідчитися: септа Мордейн не чує. В цю мить Мірселла щось сказала, і септа разом з іншими леді засміялася.

— Ми розмовляли про королевича,— тихим як поцілунок, голосом зронила Санса.

Арія зразу збагнула, про якого королевича йдеться: про Джофрі, звісна річ. Про ставного та вродливого. На бенкеті Санса сиділа біля нього. Арію всадовили біля маленького товстуна. Ну певна річ.

— Джофрі вподобав твою сестру,— прошепотіла Джейн так гордо, наче це стосувалося її особисто. Вона була дочкою стюарда Вічнозиму й найліпшою подругою Санси.— Сказав їй, що вона прегарна.

— Вони одружаться,— замріяно долучилася маленька Бет, обхопивши себе руками.— І Санса стане королевою всіх земель.

Санса тактовно зарум’янилася. Рум’янець був їй до лиця. Їй усе до лиця, подумала Арія з неясною відразою.

— Бет, не вигадуй,— перебила Санса маленьку дівчинку, лагідно погладивши її по голові, щоб пом’якшити свої слова.— А ти що думаєш про королевича Джофа, сестро? Правда ж, він галантний?

— Джон каже, він схожий на дівчину,— мовила Арія.

Повернувшись до шиття, Санса зітхнула.

— Бідолашний Джон,— сказала вона.— Він заздрить, бо він байстрюк.

— Він наш брат! — занадто гучно викрикнула Арія. Голос її прошив пообідню тишу палат у вежі.

Септа Мордейн підвела погляд. У неї було вилицювате обличчя, гострі очі й тонкий безгубий рот, так і створений для того, щоб супитися.

— Про що ви розмовляєте, діти?

— Про нашого зведеного брата,— пояснила Санса тихо й чітко. І всміхнулася септі.— І ще ми з Арією казали, як нам приємно, що сьогодні до нас приєдналася королівна.

— Ваша правда,— кивнула септа Мордейн.— Це велика честь для нас.

Королівна Мірселла невпевнено усміхнулася на цей комплімент.

— Аріє, чому ти не працюєш? — запитала септа. Звівшись на ноги, вона рушила через кімнату, пошурхуючи накрохмаленими спідницями.— Дай-но мені поглянути на твої стібки.

Арії кортіло заверещати. Як це було схоже на Сансу — взяти й привернути увагу септи!

— Ось,— промовила вона, віддаючи шиття.

Септа довго роздивлялася тканину.

— Аріє, Аріє, Аріє,— мовила вона зрештою.— Так не піде. Так зовсім не піде.

Тепер усі дивилися на Арію. З неї було досить. Сансі насміхатися з сестриної ганьби не дозволяло виховання, а от Джейн вишкірилася за двох. Навіть королівна Мірселла жалісливо дивилася на Арію. Дівчинка відчула, як на очі накочуються сльози. Зістрибнувши з крісла, вона побігла до дверей.

— Аріє,— гукнула навздогін септа Мордейн,— повернися! Більше ні кроку! Я все розповім твоїй леді-матері. Ще й на очах у королівни! Який сором!

Зупинившись біля дверей, Арія розвернулася, кусаючи губи. По щоках її вже бігли сльози. Вона змусила себе сухо вклонитися королівні Мірселлі.

— З вашого дозволу, міледі.

Кліпнувши очима, Мірселла перевела погляд на леді, шукаючи підказки. Та якщо вона й була невпевнена, септа Мордейн не вагалася ні миті.

— І куди це ти зібралася, Аріє? — вимогливо запитала вона.

Арія послала їй пекучий погляд.

— Мені треба піти підкувати коня,— мило мовила вона, на мить задоволена з того, яке враження ці слова справили на септу. А тоді, розвернувшись, вона вийшла й щодуху побігла сходами донизу.

Як несправедливо! У Санси є все. Санса на два роки старша, тож, мабуть, на той час, коли народилася Арія, для неї просто вже нічого не лишилося. Їй часто так здавалося. Санса вміла гаптувати, танцювати і співати. Вона писала вірші. Гарно вдягалася. Грала і на арфі, і на дзвонах. А що гірше, вона була вродлива. Санса успадкувала материні високі вилиці й золотисто-каштанові коси Таллі. Арія пішла в лорда-батька. Волосся в неї було тьмяно-каштанове, а обличчя довге й похмуре. Джейн обзивала її Кобилою й іржала щоразу, коли та проходила повз. Прикро, що єдине, чого Арія навчилася ліпше від сестри, це їздити на коні. Це, а ще керувати господарством. Санса з числами не дружила. Тож якщо вона одружиться з королевичем Джофрі, сподівалася Арія, він найме гарного стюарда.

Наймірія чекала на неї біля підніжжя сходів у вартівні. Щойно угледівши Арію, вона скочила на ноги. Арія всміхнулася. Хай ніхто її не любить, її точно любить вовченя. Вони всюди ходили разом, Наймірія спала в дівчинки в кімнаті, в ногах на ліжку. Якби мама не заборонила, Арія залюбки брала би з собою вовчицю на уроки шиття. Нехай би тоді септа Мордейн наважилася зробити їй зауваження.

Поки Арія відв’язувала Наймірію, та радо покусувала їй руку. У неї були жовті очі. Коли на них падало сонце, вони світилися, як дві золоті монетки. Арія назвала її на честь князівни-воїтельки з ріки Ройн, яка зі своїм військом перетнула вузьке море. Через це в замку здійнялася страшенна буча. Санса, звісна річ, назвала своє вовченя Леді. Скривившись, Арія пригорнула вовчицю. Наймірія лизнула її у вухо, і вона гигикнула.

Септа, безперечно, вже послала когось зі скаргою до леді-матері. Тож якщо Арія повернеться до себе в кімнату, її там знайдуть. Арії не хотілося, щоб її знайшли. У неї виникла краща ідея. Зараз у дворі тренуються хлопці. Арія б залюбки подивилася, як Роб покладе галантного королевича Джофрі на лопатки.

— Ходи,— прошепотіла вона до Наймірії. Звівшись на ноги, вона побігла, а вовчиця насідала їй на п’яти.

На критій галереї, яка з’єднувала зброярню з Великою фортецею, було вікно, з якого відкривався чудовий краєвид на весь двір. Ось туди вони і вирушили.

Коли вони, розрум’янені й засапані, досягли своєї мети, на підвіконні сидів Джон, ліниво підтягнувши одну ногу до підборіддя. Він так уважно спостерігав за тим, що робилося внизу, аж не помітив їхньої появи, поки білий вовк не виступив їм назустріч. Наймірія сторожко наблизилася. Привид, який уже переріс усіх своїх братів і сестер, обнюхав її, обережно куснув за вухо й сів на своє місце.

Джон кинув на Арію цікавий погляд.

— Хіба ти не шитвом зараз повинна займатися, сестричко?

Арія скривилася.

— Я хотіла поглянути, як вони б’ються.

— Що ж,— усміхнувся Джон,— тоді ходи сюди.

Видершись на підвіконня, Арія під брязкіт і буркотіння знизу, з двору, всілася поряд із братом.

На її розчарування, зараз тренувалися менші брати. Брана так запакували, що здавалося — до нього пристебнули перину, а королевич Томен, і так пухкенький, був схожий на колобка. Пихтячи й віддуваючись, вони завдавали одне одному ударів оббитими повстю дерев’яними мечами під пильним оком сера Родрика Касселя, військового інструктора, кремезного як діжка чоловіка з видатними білими бакенбардами. Дюжина глядачів, серед яких були і хлопці, і дорослі чоловіки, підбадьорливо гукали, і серед них найгучніше Роб. Поряд з ним Арія помітила Теона Грейджоя, на чиєму камзолі красувався золотий кракен його дому, а на обличчі — презирливий вираз. Обидва бійці спотикалися. Арія прикинула, що б’ються вони вже давненько.

— Трохи важче, ніж шиття,— зронив Джон.

— Трохи веселіше, ніж шиття,— відбила Арія.

Джон розплився в усмішці й, потягнувшись до неї, скуйовдив їй волосся. Вони завжди дуже добре ладнали. Джон теж був схожий на батька, як і вона. Тільки вони двоє. І Роб, і Санса, і Бран, і навіть маленький Рикон пішли в Таллі: вони часто всміхалися, а у волоссі їхньому палав вогонь. Коли Арія була маленька, вона хвилювалася, це означає, що вона теж байстрючка. Саме до Джона вона пішла зі своїми страхами, і Джон заспокоїв її.

— Ти чому не внизу, у дворі? — запитала Арія.

Він послав їй півусмішку.

— Байстрюкам не дозволено кривдити юних королевичів,— сказав він.— Синці, які вони отримують на тренуванні, мають бути завдані мечем законних синів.

— О! — збентежилася Арія. Як вона сама не здогадалася? Вже вдруге сьогодні вона подумала, яке несправедливе життя.

Вона дивилася, як її братик наскакує на Томена.

— Я теж так можу, як Бран,— мовила вона.— Йому всього сім. Мені дев’ять.

Джон поглянув на неї з висоти своєї чотирнадцятирічної мудрості.

— Ти надто худенька,— зауважив він і взяв її за руку — помацати м’язи. Зітхнувши, він похитав головою.— Сумніваюся, що ти взагалі зможеш підняти меч, сестричко, поминаючи вже замахнутися ним.

Забравши руку, Арія послала йому сердитий погляд. Джон знову розкуйовдив їй волосся. Вони дивилися, як Бран і Томен кругами ходять одне навколо одного.

— Бачиш королевича Джофрі? — запитав Джон.

Спершу вона не бачила, але, поглянувши знову, запримітила його на задньому плані, в тіні високого муру. Він стояв у оточенні вояків, яких вона не впізнала: юних зброєносців у вбранні Ланістерів і Баратеонів, усіх незнайомих. Серед них було й кілька старших чоловіків — лицарів, вирішила вона.

— Поглянь на герб у нього на плащі,— мовив Джон.

Арія поглянула. На підбитому сюрко королевича був вигаптуваний пишний герб. Робота, понад усякий сумнів, була тонкою. Посередині герб розділявся навпіл: з одного боку красувався увінчаний короною олень королівського дому, а з другого — лев дому Ланістерів.

— Ланістери гонорові,— зауважив Джон.— Здавалося б: королівського герба має бути досить, аж ні. Так виходить, що дім матері королевича прирівнюється до королівського.

— Жінка теж має вагу! — запротестувала Арія.

— Мабуть,— гигикнув Джон,— ти маєш учинити так само — об’єднати в себе на гербі Таллі зі Старками.

Це її розсмішило.

— Вовк з рибиною в зубах? От було б кумедно. Крім того, якщо дівчатам не дозволяють битися, навіщо їм герби?

— Дівчата отримують герби,— знизав Джон плечима,— але не отримують мечів. Байстрюки отримують мечі, але не отримують гербів. Не я вигадав правила, сестричко.

З двору почувся зойк. Королевич Томен качався в куряві, безуспішно намагаючись звестися на ноги. Захисні подушки робили його схожим на черепаху, яка перевернулася навзнак. Над ним з піднятим мечем стояв Бран, готовий знову битися, щойно королевич зведеться на ноги. Чоловіки почали сміятися.

— Достатньо! — оголосив сер Родрик. Подавши королевичу руку, він ривком поставив його на ноги.— Добре билися. Лу, Донісе, допоможіть їм зняти обладунки,— сказав він і озирнувся.— Королевичу Джофрі, Робе, ще один раунд?

— Охоче,— радо виступив наперед Роб, спітнілий після першого туру.

На поклик сера Родрика Джофрі вийшов на сонце. Волосся в нього сяяло, як золота канитель. Вигляд він мав знуджений.

— Це дитяча забавка, пане Родрику.

Теон Грейджой зненацька гучно розреготався.

— А ви і є діти,— мовив він насмішкувато.

— Може, Роб і дитина,— відгукнувся Джофрі,— а я королевич. І мені набридло бити Старка іграшковим мечем.

— Отримав ти ударів більше, ніж завдав, Джофе,— сказав Роб.— Тобі що, страшно?

Королевич Джофрі кинув на нього погляд.

— О, смертельно страшно,— мовив він.— Ти ж набагато старший.

Серед Ланістерів почулися смішки.

Спостерігаючи за цією сценою, Джон нахмурився.

— Джофрі — маленький гівнюк,— сказав він Арії.

Сер Родрик задумливо посмикав себе за бакенбарди.

— То що ви пропонуєте? — запитав він королевича.

— Справжні сталеві мечі.

— Згода,— кинув Роб.— Ти ще пошкодуєш!

Військовий інструктор поклав Робу руку на плече, щоб утихомирити.

— Справжні мечі надто небезпечні. Я можу дозволити турнірні мечі з тупими краями.

Джофрі нічого не сказав, а от чоловік, якого Арія не знала,— високий чорночубий лицар з опіками на обличчі,— раптом вийшов поперед королевича.

— Це ваш королевич. Ви хто такий, щоб командувати, гострим чи тупим мечем йому битися, сер?

— Я військовий інструктор Вічнозиму, Клігане, і вам ліпше про це не забувати.

— Ви що тут, жінок навчаєте? — поцікавився чоловік з опіками. М’язистий він був, як бик.

— Я навчаю лицарів,— зробив наголос на останньому слові сер Родрик.— І справжніми мечами вони битимуться, коли будуть до цього готові. Коли доростуть.

Чоловік з опіками глянув на Роба.

— Тобі скільки років, хлопче?

— Чотирнадцять,— відповів Роб.

— А я в дванадцять уже вбив людину. І, можете бути певні, не тупим мечем.

Арія бачила, як Роб наїжився. Його гордість була вражена.

— Дозвольте мені,— розвернувся він до сера Родрика.— Я його переможу.

— То переможи його турнірним мечем,— сказав сер Родрик.

Джофрі стенув плечима.

— Побачимося, коли підростеш, Старку. Якщо ще не постарієш.

Серед Ланістерів зачувся сміх.

Роб вилаявся на весь двір. Арія вражено затулила рота долонею. Теон Грейджой схопив Роба за руку, щоб той не кинувся на королевича. Сер Родрик схвильовано щипав бакенбарди.

Удавано позіхнувши, Джофрі обернувся до молодшого брата.

— Ходи, Томенс,— мовив він.— Час ігор закінчився. Нехай дітки бавляться.

Від цих слів Ланістери дужче засміялися, а Роб знову вилаявся. Щоки сера Родрика під білими бакенбардами побуряковіли від люті. Теон Грейджой залізною рукою тримав Роба, аж поки королевичі з почтом не віддалилися на безпечну відстань.

Джон проводжав їх поглядом, а Арія дивилася на Джона. Обличчя в нього було нерухоме, як ставок у самому серці богопралісу. Нарешті він зліз із підвіконня.

— Вистава закінчена,— оголосив він і нахилився, щоб почухати Привида за вухом. Звівшись на ноги, білий вовк потерся об нього.— А ти біжи до себе в кімнату, сестричко. Септа Мордейн уже чекає не дочекається. Що довше ти ховатимешся, то суворіше тебе покарають. Гаптуватимеш усю зиму. А коли прийде весняна відлига, знайдуть твоє тіло з голкою, затиснутою між закоцюблих пальців.

Арії було не смішно.

— Ненавиджу шитво! — люто кинула вона.— Це несправедливо!

— Справедливості немає,— мовив Джон. Скуйовдивши знову їй волосся, він рушив геть, а за ним безшумно йшов Привид. Наймірія була пішла за ними, але побачивши, що Арія не йде, подибала назад.

Арія неохоче повернула в іншому напрямку.

Усе було гірше, ніж уявляв Джон. На неї в кімнаті чекала не септа Мордейн. Там сиділи септа Мордейн разом із матір’ю.