Терор

55 ГУДСЕР

20 серпня 1848 року

З приватного щоденника доктора Гаррі Д. С. Гудсера:

Субота, 20 серпня 1848 року

Цей диявол, Гіккі, здається, здобув прихильніть Фортуни, яка відверталася від сера Джона, командора Фітцджеймса й капітана Крозьє впродовж місяців та років.

Вони не знають, що я випадково засунув свій щоденник у медичну сумку — або, мабуть, все-таки знають, бо ретельно обшукали мою сумку два дні тому, коли взяли мене в полон, але не придали цьому жодного значення. Я живу в наметі разом з лейтенантом Годжсоном, який здається полоненим ще більше, ніж я сам, і він не зважає на мої шкрябання пером у темряві.

Якась частина мене все ще не може повірити у криваве вбивство моїх товаришів — Лейна, Годдарда й Крозьє, — і якби я на власні очі не бачив бенкету з людською плоттю, який влаштувала половина загону Гіккі минулої п’ятниці вночі після нашого повернення до місця стоянки на кризі неподалік нашого старого Річкового табору, я б і досі не вірив у можливість такого варварства.

Поки ще не всі в диявольському легіоні Гіккі впали у спокусу канібалізму. Гіккі, Менсон, Томпсон й Ейлмор, звісно, з величезним задоволенням брали участь у цьому бенкеті, так само як і матрос Вільям Оррен, стюард Вільям Ґібсон, кочегар Люк Сміт Голдінг, купор Джеймс Браун і його помічник Данн.

Але інші разом зі мною втримуються від поїдання людської плоті — Морфін, Бест, Джеррі, Ворк, Стрікленд, Сілі й, звичайно ж, Годжсон. Ми всі тримаємося на цвілих корабельних сухарях. З цих прихильників утримання, підозрюю, тільки Стрікленд, Морфін та лейтенант зможуть довго опиратися спокусі. Люди Гіккі вполювали всього одного тюленя на своєму шляху на захід уздовж берега, але цього вистачило лише на те, щоб заправити тюленячим жиром плитку, — й запах смаженого м’яса був шалено спокусливим. Гіккі мене поки не зачіпав. Навіть у попередні дні, коли я відмовився їсти людське м’ясо чи згодом розчленовувати інші тіла. Досі м’ясо містера Лейна та містера Годдарда вгамувало їхній апетит і звільняло мене від необхідності вибору між тим, щоб стати шеф-кухарем канібалів, і тим, щоб самому бути вбитим і розчленованим.

Але нікому не дозволено торкатися рушниць, крім містера Гіккі, містера Ейлмора або містера Томпсона — останні двоє стали лейтенантами при новому Бонапарті, на якого перетворився наш плюгавий помічник купора, — а Магнус Менсон є сам по собі зброєю, яку тільки одна людина — якщо він досі ще людина насправді — може спрямувати, нацькувати, пустити в хід.

Коли я казав про прихильність Фортуни до Гіккі, я мав на увазі не тільки його везіння в чорних справах, яке принесло йому джерело свіжого м’яса. Це швидше стосувалося сьогоднішнього відкриття — всього за дві милі на північний захід від нашого колишнього Річкового табору, де містер Брідженс зник без вісти, ми натрапили на великі розводдя, що тягнулися вздовж узбережжя на захід.

Розпаскуджена команда Гіккі майже одразу зняла з саней, оснастила, навантажила й спустила на воду пінасу, й ми швидко пішли під вітрилом та на веслах у західному напрямку.

Ви запитаєте, як можуть сімнадцятеро чоловіків розміститись у двадцятивосьмифутовій відкритій шлюпці, розрахованій на вісьмох, щонайбільше на дюжину людей?

А річ у тому, що ми ледь не сидимо один в одного на голові, й — хоча ми веземо із собою тільки намети, зброю, набої, барильця з водою й запас нашої жахливої їжі, — човен настільки перевантажений, що тільки-тільки не зачерпує через планшири на обох бортах воду, особливо коли ширина розводдя дозволяє йти галсами без весел.

Цього вечора я чув, як Гіккі та Ейлмор шепотілися, коли ми висадилися на кригу, щоб встановити намети, — вони навіть і не намагалися говорити надто тихо.

Когось потрібно позбутися.

Шлях уперед вільний, вода по курсу відкрита — можливо, на всьому шляху до табору Терору або навіть до самого «Терору», як і передбачав пророк Корнеліус Гіккі під час сутички з Крозьє в безіменній бухті у липні, коли від бунту людей втримало тільки повідомлення розвідників, які повернулися, про відкриту воду, — і все йде до того, що Гіккі разом з тими, хто з ним залишився, повернуться до табору Терору й корабля через три дні спокійного плавання під вітрилами, а не за три з половиною тяжких місяців у запрягу, які зайняло в нас подолання тієї ж відстані в зворотному напрямку.

Але зараз, коли їм не потрібно стільки тяглової сили, ким з матросів вони пожертвують, щоб поповнити свої харчові запаси, а заодно й розвантажити шлюпку до завтрашнього плавання?

Поки я пишу, Гіккі зі своїм велетнем та Ейлмор разом з іншими вожаками ходять по табору, владно наказуючи всім вийти з наметів, хоча час уже пізній і надворі стоїть глуха ніч.

Якщо я доживу до завтра, тоді напишу про все докладніше.