Терор

64 КРОЗЬЄ

Після того, як він створив землю,

Коли світ ще залишався в темряві,

Тулуніґрак, Ворон, почув, як Двоє Людей мріяли про Світло.

Але світла не було.

Все було темним, як воно завжди і було.

Ні сонця. Ні місяця. Ні зірок. Ні вогнів.

Ворон летів від моря, аж поки знайшов снігову хатинку, де жили старий зі своєю донькою.

Він знав, що вони ховають світло, приховують промінчик світла, тож він увійшов.

Він проповз через прохід, подивився через katak.

Дві шкіряні торби висіли там, одна повна темряви, інша повна світла.

Дідова донька сиділа там і пильнувала, поки її батько спав.

Вона була сліпою.

Тулуніґрак навіяв доньці думку, що їй хочеться погратись.

«Нумо грати в м’яча!» — закричала донька, розбудивши діда.

Дід прокинувся і зняв торбу, в якій було

світло дня.

Торба із шкури карибу

була теплою від світла,

яке хотіло вирватися з неї.

Ворон навіяв доньці думку,

щоб дівчина штовхнула торбу зі світлом до katak.

«Ні!» — закричав батько.

Надто пізно.

Куля закотилася до katak, пострибала вниз

проходом.

Тулуніґрак чекав.

Він схопив кулю.

Він вибіг з проходу,

вибіг з торбою світла.

Він почав дзьобом.

Рвати шкіряну кулю,

Пробиваючись до денного світла.

Чоловік із снігової хатки

переслідував його по кризі,

але чоловік світла був не людиною.

Цей чоловік був соколом.

«Піткітуак! — заверещав Переґрін, — я

уб’ю тебе, шахраю!»

Він упав з небес на Ворона,

але Ворон встиг проклювати світлову кулю.

Світанок прийшов.

Світло розлилося повсюди.

Quagaa Sila! Сонце сходить!

«Uunukpuaq! Uunukpuagmun! Темрява!» —

закричав пронизливо Сокіл.

«Quagaa! Світло повсюди!» —

закричав Ворон.

«Ніч!»

«День!»

«Темрява!»

«Світло!»

«Ніч!»

«Світло!»

Вони продовжували кричати

Ворон кричав:

«Білий день для землі!

Білий день для справжніх людей!»

Буде негарно,

Якщо в нас буде одне й не буде іншого.

Тож Ворон приніс білий день в одні краї.

А Перегрій міцно тримав темряву в інших.

Але звірі билися.

Двоє Чоловіків билися.

Білий день і темрява врівноважилися.

Зима йшла за літом.

Два півріччя.

Світло й темрява доповнювали одне одного.

Життя і смерть доповнювали одне одного.

Надворі Tuunbaq блукає вночі,

А ми у світлі лежимо на печі.

Все врівноважено.