Буря Мечів

Тиріон

Ланцюжок зі з’єднаних долонь золотисто поблискував на бордовому оксамиті сорочки лорда Тайвіна. Коли правиця увійшов, його оточили лорди Тайрел, Редвин і Рован. Він по черзі привітався з кожним, перекинувся тихим словом з Вейрисом, поцілував перстень верховного септона й щічку Серсі, потиснув руку великому мейстру Пайселу та всівся на королівське місце на чолі довгого столу, між дочкою і братом.

Тиріон зайняв колишнє Пайселове місце в кінці столу, всівшись повище на подушки, щоб добре бачити весь стіл. Виселений Пайсел пересів до Серсі, якнайдалі від карлика,— якби міг, місце короля зайняв би, тільки б ще далі опинитися. Від великого мейстра лишився скелет, який волочив ноги, важко спираючись на покручений ціпок і трусячись на ходу; замість колись розкішної білої бороди на довгій курчачій шиї в нього стирчало кілька білих волосин. Але Тиріон поглядав на нього без докорів сумління.

Решта присутніх мусили битися за місця: лорд Мейс Тайрел, дебелий дужий чолов’яга з кучерявою каштановою чуприною і бородою лопатою, уже добряче притрушеною снігом; Пакстер Редвин Арборський, худий і згорблений, чия голомоза голова облямована була жмутками вогненно-рудого волосся; Матис Рован, лорд Златолісу, чисто виголений, кремезний і пітний; верховний септон, хворобливий чоловік з пучками білого волосся на підборідді. «Скільки незнайомих облич,— подумав Тиріон,— скільки нових гравців! Поки я гнив у ліжку, правила гри змінилися, та ніхто їх мені не каже».

О, лорди поводилися ввічливо, от тільки він бачив, як ніяково їм дивитися на нього.

— Отой ваш ланцюг — хитромудра вигадка,— веселим тоном промовив до Тиріона Мейс Тайрел, а лорд Редвин, кивнувши, бадьоро додав:

— Так і є, так і є, мілорд Небосадський від нас усіх це мовить.

«Скажіть це городянам,— гірко подумав Тиріон.— Скажіть це клятим співцям з їхніми піснями про привид Ренлі».

Найтепліше зустрів його дядько Кеван — навіть поцілував у щоку та зронив:

— Лансель розповів мені, як ти хоробро повівся, Тиріоне. Він про тебе дуже високої думки, він так і каже.

«Ще б пак, бо я теж можу дещо про нього сказати». Тиріон змусив себе усміхнутися й мовив:

— Мій доблесний кузен надто добрий до мене. Сподіваюся, рана в нього гоїться?

Сер Кеван нахмурився.

— То йому наче краще, а то... і це мене турбує. Твоя сестра часто його провідує — підняти йому дух і помолитися за нього.

«Вона молиться за життя його чи за смерть?» Серсі безсоромно використовувала двоюрідного брата — і в ліжку, і поза ним; без сумніву, вона сподівалася, що цю маленьку таємницю Лансель забере з собою в могилу, оскільки приїхав батько, а потреби в Ланселі більше немає. Та чи зайде вона так далеко, щоб убити його? Поглянувши на неї сьогодні, важко було запідозрити, що Серсі здатна на таку безжалісність. Сама чарівливість, вона фліртувала з лордом Тайрелом, обговорюючи весільний бенкет Джофрі, не скупилася на компліменти лорду Редвину щодо мужності його близнюків, намагалася пом’якшити сердитого лорда Рована жартами й усмішками, благочестиво зітхала до верховного септона.

— Почнемо з організації весілля? — запитала вона, коли лорд Тайвін зайняв своє місце.

— Ні,— сказав батько.— З війни. Вейрисе!

Євнух посміхнувся шовковою посмішкою.

— У мене для всіх вас страшенно приємні новини, мілорди. Вчора на світанку наш хоробрий лорд Рендил заскочив Робета Гловера під Сутінь-долом і притиснув його до моря. Втрати чималі з обох боків, але врешті-решт наші підданці перемогли. Повідомляють, що загинув сер Гелман Толгарт, а з ним ще тисяча вояків. Робет Гловер у кривавому безладі повів зацілілих назад у Гаренхол, гадки не маючи, що дорогу йому вже заступив сер Грегор зі своїми прибічниками.

— Хвала богам! — вигукнув Пакстер Редвин.— Велика перемога короля Джофрі!

«І до чого тут Джофрі?» — подумав Тиріон.

— І страшна поразка для Півночі, певна річ,— зауважив Мізинчик,— але Роба Старка там не було. Юного Вовка й далі ніхто не переміг на полі бою.

— Що нам відомо про плани й пересування Старка? — запитав Матис Рован, як завжди, коротко й по суті.

— Він зі своїми розбійниками втік назад у Річкорин, покинувши замки, які взяв на Заході,— повідомив лорд Тайвін.— Наш кузен сер Давен у Ланіспорті зараз перешиковує залишки війська свого покійного батька. Коли буде готовий, приєднається до сера Форлі Престера на Золотому Зубі. Щойно малий Старк рушить на північ, сер Форлі з сером Давеном нападуть на Річкорин.

— А ви певні, що лорд Старк збирається на північ? — запитав лорд Рован.— Коли залізні у Кейлінському Рову?

Відповів Мейс Тайрел:

— Що може бути безглуздіше за короля без королівства? Ні, це очевидно, хлопцю доведеться покинути приріччя, знову з’єднати сили з Рузом Болтоном і кинути всю потугу на Кейлінський Рів. Я б учинив саме так.

Тиріону довелося прикусити язика. Роб Старк за рік виграв більше битв, ніж лорд Небосаду — за двадцять. Тайрелова репутація ґрунтувалася на перемозі над Робертом Баратеоном, яка нічого не вирішувала, у битві при Ашфорді, хоча фактично ту битву виграв авангард лорда Тарлі, коли основні сили ще й не підоспіли. Облога Штормокраю, якою керував власне Мейс Тайрел, тягнулася цілий рік і так нічим і не закінчилася, а після битви на Тризубі лорд Небосаду смиренно опустив прапори перед Едардом Старком.

— Треба мені написати Робу Старку суворого листа,— сказав Мізинчик.— Я так розумію, його підданий Болтон нині тримає цапів у моїй великій залі, а це вже занадто!

— Щодо Старка...— прочистив горло сер Кеван Ланістер.— Балон Грейджой, самозваний король Островів і Півночі, написав до нас, пропонуючи умови союзу.

— Він мав би проситися присягнути нам на вірність,— кинула Серсі.— З якого такого права він королем назвався?

— З права завоювання,— відповів лорд Тайвін.— Король Балон душить Перешийок. Спадкоємці Роба Старка мертві, Вічнозим упав, а залізні тримають Кейлінський Рів, Пущанський Насип і майже все Скелясте узбережжя. Довгі лодії короля Балона головують у призахідному морі, загрожуючи Ланіспорту, Білому острову й навіть Небосаду, якщо ми раптом його спровокуємо.

— А якщо ми погодимося на союз? — поцікавився лорд Матис Рован.— Які умови він пропонує?

— Ми маємо визнати його королем і віддати йому всі землі на північ від Перешийку.

Лорд Редвин розреготався.

— Що такого там є на північ від Перешийку, щоб зацікавити людину при здоровому глузді? Якщо Грейджой хоче обміняти кораблі й карабелі на сніг і скелі, я б погодився, та ще й тішився з цього.

— Щира правда,— притакнув Мейс Тайрел.— Я б теж погодився. Нехай король Балон покінчить з північанами, а ми покінчимо зі Станісом.

Обличчя лорда Тайвіна не зраджувало ніяких почуттів.

— А ще лишається Лайса Арин. Удова Джона Арина, дочка Гостера Таллі, сестра Кетлін Старк... чий чоловік перед смертю змовлявся зі Станісом Баратеоном.

— О,— радісно бовкнув Мейс Тайрел,— жінки не терплять війни. Я так думаю, забудьте про неї, навряд чи вона може нам нашкодити.

— Згоден,— сказав Редвин.— Ота Леді Лайса ні в боях участі не брала, ні зради не вчиняла.

Тиріон ворухнувся.

— Тільки мене кинула у в’язницю й мало не скарала на горло,— зауважив він злопам’ятно.— І вона не приїхала на Королівський Причал присягнути на вірність Джофу, як їй було наказано. Мілорди, дайте мені людей, і я з цією Лайсою Арин питання вирішу.

Більшого задоволення він і помислити не міг — хіба що задушити Серсі. Йому й досі іноді снилася небесна камера, і він прокидався, облитий холодним потом.

Усмішка Мейса Тайрела здавалася товариською, але за нею Тиріон відчув презирство.

— Бої лишіть бійцям,— сказав лорд Небосаду.— Кращі за вас воїни цілі армії втратили в Місячних горах або розбили об Криваву браму. Ми знаємо, на що ви здатні, мілорде, тож не варто випробовувати долю.

Тиріон, наїжачившись, відштовхнувся від подушок, але не встиг кинути щось ущипливе, як заговорив батько.

— Для Тиріона в мене є інше завдання. Думаю, ключ до Соколиного Гнізда у лорда Пітира.

— О так,— сказав Мізинчик, і в його сіро-зелених очах майнуло лукавство,— отут між ногами... Мілорди, з вашого дозволу я міг би з’їздити у Гніздо — звабити і здолати леді Лайсу Арин. Стану їй за чоловіка — віддам вам Видол Аринів, не проливши ні краплі крові.

На виду в лорда Рована читався сумнів.

— А леді Лайса вас захоче?

— Вже кілька разів хотіла, лорде Матисе, і потім не жалілася.

— Перелюб,— сказала Серсі,— це ще не шлюб. Навіть така корова, як Лайса Арин, здатна відчути відмінність.

— Певна річ. Річкоринській дочці не годилося одружуватися з людиною, настільки нижчою за неї,— розвів руками Мізинчик.— Але тепер... шлюб леді Соколиного Гнізда з лордом Гаренхолу вже не такий немислимий, хіба ні?

Тиріон помітив, якими поглядами обмінялися Пакстер Редвин і Мейс Тайрел.

— Може, це і спрацює,— сказав лорд Рован,— якщо ви певні, що ця жінка буде віддана його королівській світлості.

— Мілорди,— оголосив верховний септон,— насувається осінь, і всі добрі люди втомилися від війни. Якщо лорду Бейлішу вдасться повернути королівський мир у Видол, не проливаючи більше крові, боги безперечно благословлять його.

— Та чи вдасться? — зронив лорд Редвин.— Лордом Соколиного Гнізда став син Джона Арина. Отой лорд Роберт.

— Маленький хлопчик,— сказав Мізинчик.— Я подбаю, щоб з нього виріс найвірніший підданий для Джофрі й найкращий друг для нас.

Тиріон роздивлявся стрункого чоловіка з гострою борідкою і зневажливими сіро-зеленими очима. «Лорд Гаренхолу — порожній титул? До біса, батьку. Навіть якщо Мізинчик у той замок ніколи й не потрапить, сам титул дає йому надію на цей шлюб, і він про це знав від самого початку».

— Ворогів нам не бракує,— мовив сер Кеван Ланістер.— Якщо Гніздо утримається від війни, це й на краще. Я не проти подивитися, чого вдасться досягнути лорду Пітиру.

На раді сер Кеван завжди озвучував братові ідеї — Тиріон знав це з досвіду: ніколи він не висловлював думки, якої спершу не висловив лорд Тайвін. Отож усе було сплановано заздалегідь, зробив висновок Тиріон, а все це обговорення — не більш як вистава.

Вівці згідливо мекали, гадки не маючи, як ловко їх обстригли, тож заперечити вирішив Тиріон.

— А як корона без лорда Пітира сплачуватиме борги? Він у нас не скарбник, а чарівник, і замінити його нема ким.

— Маленький друже, ви занадто добрі до мене,— посміхнувся Мізинчик.— Я просто рахую мідяки, як любив повторювати король Роберт. Будь-який кмітливий купець теж так зможе... а Ланістер, благословенний золотим цілунком Кичери Кастерлі, без сумніву, впорається набагато краще за мене.

— Ланістер? — у Тиріона виникло неприємне передчуття.

Батькові очі з золотими цяточками зустрілися з синовими різнокольоровими очима.

— Гадаю, ти для цього завдання годишся якнайкраще.

— І справді! — гаряче вигукнув сер Кеван.— Не маю сумнівів, що з тебе вийде чудовий скарбничий, Тиріоне.

Лорд Тайвін знов обернувся до Мізинчика.

— Якщо Лайса Арин візьме з вами шлюб і відновить королівський мир, ми повернемо лорду Роберту титул хранителя Сходу. Коли ви зможете виїхати?

— Завтра, якщо вітер буде попутний. Далі за ланцюгом саме вантажиться з човна браавоська галера. «Цар моряників». Попрошу в капітана каюту.

— Проґавите королівське весілля,— сказав Мейс Тайрел.

Пітир Бейліш знизав плечима.

— Припливи й панни чекати не звикли, мілорде. Коли почнуться осінні шторми, подорож стане набагато небезпечнішою. А з потопельника навряд чи вийде гарний наречений.

— Щира правда,— хихикнув лорд Тайрел.— Тож не затримуйтеся.

— Най боги пошлють вам попутного вітру,— поблагословив верховний септон.— Весь Королівський Причал молитиметься за ваш успіх.

Лорд Редвин пощипав себе за ніс.

— А можна повернутися до питання союзу з Грейджоєм? На мою думку, в такій ідеї є багато «за». Грейджоєві лодії підсилили б мій власний флот і забезпечили нам достатньо сили на морі, щоб напасти на Драконстон і покласти край претензіям Станіса Баратеона на престол.

— Лодії короля Балона зайняті зараз іншим,— увічливо мовив лорд Тайвін,— як і ми. За альянс Грейджой просить половину королівства, але чим він цю половину заслужить? Воюватиме зі Старками? Він і так з ними воює. Навіщо платити за те, що він і безплатно забезпечує? Як на мене, то найкраще взагалі з лордом Пайку поки що нічого не робити. Мине час — і може з’явитися кращий варіант, за якого королю не доведеться відмовлятися від половини королівства.

Тиріон уважно роздивлявся батька. «Щось він недоговорює». Йому пригадалися оті важливі листи, які лорд Тайвін писав того вечора, коли Тиріон зважився вимагати в нього Кичеру Кастерлі. Що він тоді сказав? «У деяких битвах перемагають штихами і шаблями, а в деяких — перами та круками». Цікаво, думав Тиріон, що це за «кращий варіант» і яку ціну доведеться заплатити за нього.

— Мабуть, час переходити до весілля,— сказав сер Кеван.

Верховний септон розповів про приготування, які вже почались у Великому септі Бейлора, а Серсі поділилася детальним планом банкету. У тронній залі нагодують тисячу гостей, а у дворах — ще більше. У зовнішньому й середньому дворах напнуть шовкові шатра й поставлять у них столи з наїдками й діжки елю для всіх, хто не поміститься в залі.

— Ваша світлосте,— промовив великий мейстер Пайсел,— щодо кількості гостей... прилетів крук з Сонцеспису. Просто зараз на Королівський Причал скачуть три сотні дорнян; прибути сподіваються ще до весілля.

— Як це вони скачуть? — буркнув Мейс Тайрел.— Вони в мене дозволу перетинати мої землі не питали.

Тиріон помітив, як у Тайрела побуряковіла шия. Між дорнянами й небосадівцями ніколи особливої любові не було: століття за століттям, навіть за мирних часів, вони вели незчисленні битви за кордон, робили туди й сюди наскоки в горах і у прикордонні. Ворожнеча трохи вщухла, коли Дорн став частиною Сімох Королівств... поки дорнський князь на прізвисько Червоний Гад на турнірі не зробив каліку з юного спадкоємця Небосаду. «Дражливе питання»,— подумав карлик, чекаючи, як же батько з цим упорається.

— Князь Доран їде на запрошення мого сина,— спокійно озвався лорд Тайвін,— але не на свято, а щоб посісти своє місце в раді й домогтися у справі про вбивство його сестри та її дітей справедливості, якої так і не домігся від Роберта.

Тиріон спостерігав за обличчями лордів Тайрела, Редвина й Рована, міркуючи, чи стане бодай в одного з них сміливості запитати: «Але ж, лорде Тайвіне, хіба не ви піднесли Роберту їхні тіла, загорнені в ланістерівські плащі?» Ніхто з них, звісно, цього не сказав, проте це ясно читалося на їхніх обличчях. «Редвину це до спини,— подумав Тиріон,— а от у Рована такий вигляд, наче він вдавився».

— Коли король одружиться з вашою Марджері, а Мірселла — з княжичем Тристаном, ми всі станемо одним великим домом,— нагадав сер Кеван Мейсу Тайрелу.

— Минула ворожнеча має лишитися в минулому, ви не згодні, мілорди?

— Це ж весілля моєї доньки...

— ...і мого онука,— твердо сказав лорд Тайвін.— На ньому немає місця для старих сварок, правда ж?

— Я не сварився з Дораном Мартелом,— запевнив лорд Тайрел, хоч і не без обурення в голосі.— Якщо хоче мирно перетнути Розлоги, досить просто запитати мого дозволу.

«Оце вже навряд чи,— подумав Тиріон.— Він виїде нагору кістяною дорогою, біля Літнього Палацу поверне на схід і приїде королівським гостинцем».

— Триста дорнян не вплинуть на наші плани,— сказала Серсі.— Солдат ми нагодуємо у дворі, для лордійчуків і високородних лицарів у тронну залу втиснемо кілька додаткових лавок, а князю Дорану знайдемо почесне місце на помості.

«Тільки не біля мене»,— ясно прочитав Тиріон в очах Мейса Тайрела, та лорд Небосаду, нічого не відповівши, лише коротко кивнув.

— Мабуть, можна вже перейти до приємнішої справи,— мовив лорд Тайвін.— Час ділити плоди перемоги.

— Що може бути солодше? — зронив Мізинчик, який свій плід — Гаренхол — уже проковтнув.

У кожного лорда були свої вимоги: оцей замок й оте село, чи смуга землі, чи річечка, чи ліс, чи годованець маломожного лорда, в якого війна забрала батька. На щастя, плодів було чимало, тож сиріт і замків вистачило на всіх. Списки були у Вейриса. Сорок сім маломожних лордійчуків і шістсот дев’ятнадцять лицарів поклали життя під вогненним серцем Станіса і його Царя світла, а з ними ще кілька тисяч простих солдатів. Усі вони зрадники, тож їхніх нащадків позбавили спадкоємства, а землі й замки передали тим, хто довів свою відданість.

Найбагатший врожай зібрав Небосад. Роздивляючись кругле черево Мейса Тайрела, Тиріон подумав: «А непоганий у нього апетит!» Тайрел вимагав землі й замки лорда Алестера Флорента — власного свого прапороносця, який зробив величезну помилку, спершу підтримавши Ренлі, а тоді — Станіса. Лорд Тайвін радо погодився. Ясноводу Фортецю з усіма землями та прибутками передали середньому сину лорда Тайрела — серу Гарлану, одним махом перетворивши його на великого лорда. Старший його брат, звісна річ, мав успадкувати Небосад.

Менші земельні наділки даровані були лорду Ровану та приощаджені для лорда Тарлі, леді Окгарт, лорда Гайтавера й інших достойників, сьогодні не присутніх. Лорд Редвин попросив лише тридцятирічне звільнення від певних податків, які Мізинчик зі своїми агентами стягав з найкращих арборських вин. Отримавши бажане, він оголосив, що цілком задоволений, і запропонував послати по діжечку арборського золотого, щоб підняти тост за доброго Джофрі та його мудрого й великодушного правицю. Тут Серсі урвався терпець.

— Джофрі мечі потрібні, а не тости,— рикнула вона.— Королівство й досі зачумлене претендентами на титул узурпатора і самозваними королями.

— Не думаю, що надовго,— влесливо мовив Вейрис.

— Ще дрібка питань лишилася, мілорди,— сер Кеван звірився з паперами.— Сер Адам знайшов декілька кристалів з вінця верховного септона. Тепер уже зрозуміло, що злодії повиймали кристали, а золото розплавили.

— Отець небесний знає про їхній гріх, і їм не уникнути суду,— благочестиво мовив верховний септон.

— Навіть не сумніваюся,— сказав на це лорд Тайвін.— Та все одно на весіллі Джофрі ви маєте бути у вінці. Серсі, збери своїх золотарів — треба замовити заміну,— мовив він і, не чекаючи на відповідь, миттю обернувся до Вейриса.— Є донесення?

Євнух витягнув з рукава пергамент.

— Неподалік Пальців бачили кракена,— повідомив він і хихикнув.— Не Грейджоя, не думайте, справжнього кракена. Напав на ібенця-китобоя й затягнув під воду. На Східцях сутички, а ще, схоже, готується війна між Тайрошем і Лісом. Кожне з міст сподівається собі в союзники Мир. Моряки з Нефритового моря переказують, що у Карті вилупився триголовий дракон, що він — міське диво...

— Ні дракони, ні кракени мене не цікавлять, хай скільки мають голів,— урвав його лорд Тайвін.— Ваші нашіптувачі випадково не знайшли слідів сина мого брата?

— На жаль, наш любий Тайрек просто зник, бідолашний сміливець,— у Вейриса в голосі забриніли сльози.

— Тайвіне,— мовив сер Кеван, поки лорд Тайвін не встиг висловити свого очевидного незадоволення,— деякі з золотих плащів, що дезертирували в бою, повернулися назад у касарні, сподіваючись знову стати на службу. Сер Адам не знає, що з ними робити.

— Своїм боягузтвом вони поставили життя Джофа під загрозу,— миттю втрутилася Серсі.— Їх треба стратити.

— Вони, без сумніву, заслуговують на смерть, ваша світлосте,— зітхнув Вейрис,— ніхто цього не заперечує. Але, мабуть, усе-таки мудріше буде відіслати їх у Нічну варту. Останнім часом зі Стіни приходять тривожні звістки. Дикуни заворушилися...

— Дикуни, кракени і дракони,— хихикнув Мейс Тайрел.— Більше ніхто не ворушиться?

Лорд Тайвін проігнорував його.

— Дезертири мають стати для всіх уроком. Розбийте їм молотками коліна. Більше вони не бігатимуть. Та й інші, побачивши, як вони старцюють на вулицях, не схочуть пуститися навтіки,— він обвів поглядом стіл, чи хто з лордів, бува, не перечитиме.

Тиріон пригадав власну подорож на Стіну, пригадав тих крабів, яких їв за одним столом з лордом Мормонтом і командирами. Пригадав і страхи Старого Ведмедя.

— Можливо, кільком і справді слід показово зламати коліна. Наприклад, тим, хто зарубав сера Джейсліна. Решту відправити до Марша. Варті катастрофічно бракує людей. Якщо Стіна впаде...

— ...дикуни затоплять Північ,— закінчив за нього батько,— і Старкам з Грейджоями доведеться переключитися на іншого ворога. Схоже, вони більше не хочуть коритися Залізному трону, то за яким правом шукають у Залізного трону допомоги? І король Роб, і король Балон висунули претензії на Північ. То нехай захистять її, якщо зможуть. А якщо ні, може, нам більше користі буде від союзу з тим Мансом Рейдером,— відтяв лорд Тайвін і подивився на брата.— Ще щось?

Сер Кеван похитав головою.

— Ми закінчили. Мілорди, його світлість король Джофрі, понад усякий сумнів, хоче подякувати вам за мудрість і добрі поради.

— Хочу перемовитися сам-на-сам з дітьми,— сказав лорд Тайвін, коли присутні почали підводитися.— І з тобою, Кеване.

Радники слухняно попрощалися; при цьому Вейрис пішов перший, а Редвин — останній. Коли в покоях зосталося тільки четверо Ланістерів, сер Кеван зачинив двері.

— Скарбничий,— зронив Тиріон тонким напруженим голосом.— Кому це спало на думку, га?

— Лорду Пітиру,— відповів батько,— але нам вигідно віддати скарбницю в руки Ланістера. Ти просив відповідальної роботи. Чи боїшся не впоратися з завданням?

— Ні,— мовив Тиріон,— побоююся пастки. Мізинчик — хитрий і честолюбний. Я йому не довіряю. І вам не раджу.

— Він перетягнув на наш бік Небосад...— почала була Серсі.

— ...і продав тобі Неда Старка, я знаю. І нас продасть так само швидко. Не в тих руках гроші такі самі небезпечні, як і меч.

Дядько Кеван кинув на нього дивний погляд.

— Не для нас, певна річ. Золото Кичери Кастерлі...

— ...добувається із землі,— сказав Тиріон.— А Мізинчик своє добуває з повітря, просто клацнувши пальцями.

— І вміння це багато корисніше, ніж усі твої разом узяті, любий брате,— промуркотіла Серсі солодким від злості голосом.

— Мізинчик — брехун...

— Обзивав ворон крука чорним.

Лорд Тайвін ляснув долонею по столу.

— Досить! Я тут не терпітиму цієї недоречної лайки. Ви обоє Ланістери й поводитиметеся відповідно.

Сер Кеван відкашлявся.

— Ліпше вже хай у Гнізді править Пітир Бейліш, ніж хтось інший із залицяльників леді Лайси. Йон Ройс, Лін Корбрей, Гортон Редфорт... ці люди небезпечні, кожен по-своєму. Й гонорові. Мізинчик, звісно, розумний, але не може похвалитися ні високим походженням, ні військовою вправністю. Лорди Роздолу такого, як він, ніколи не визнають за свого сюзерена,— сказав він і перевів погляд на брата. Лорд Тайвін кивнув, і Кеван повів далі.— І є ще одне... лорд Пітир раз у раз засвідчує свою відданість. Буквально вчора він повідомив про те, що Тайрели підмовляють Сансу поїхати в гості в Небосад, а там хочуть одружити її зі старшим сином лорда Мейса — Вілласом.

— Це вам повідомив Мізинчик? — Тиріон схилився на стіл.— Не наш старший нашіптувач? Як цікаво!

Серсі недовірливо втупилась у дядька.

— Санса — моя заручниця. Без мого дозволу вона нікуди не поїде.

— Якщо лорд Тайрел попросить, ти цей дозвіл змушена будеш дати,— зауважив батько.— Відмовити йому — все одно що висловити йому недовіру. Він це сприйме як образу.

— То й нехай. Мені що до того?

«От дурепа!» — подумав Тиріон.

— Люба сестро,— пояснив він терпляче,— образа Тайрелу — це образа Редвину, Тарлі, Ровану і Гайтаверу, яка може наштовхнути їх на роздуми, чи не зможе Роб Старк краще вдовольнити їхні запити.

— В одне ліжко ружу й деривовка я вкласти не дозволю,— заявив лорд Тайвін.— Слід його випередити.

— Що ти пропонуєш? — поцікавилася Серсі.

— Шлюб. Передусім твій.

Прозвучало це як грім серед ясного неба, тож Серсі якусь мить просто витріщалася на батька. А потім її щоки спалахнули, наче їй дали ляпаса.

— Ні! Тільки не це знов. Я не згодна.

— Ваша світлосте,— шанобливо заговорив сер Кеван,— ви ще молода, прегарна та плідна. Невже ви хочете провести решту днів самотою? Та й новий шлюб назавжди покладе край цим балачкам про інцест.

— Поки ти лишаєшся одиначкою, ти дозволяєш Станісу поширювати свої бридкі наклепи,— заявив лорд Тайвін дочці.— В твоєму ліжку має з’явитися чоловік, батько майбутніх твоїх дітей.

— Трьох дітей цілком достатньо. Я — королева Сімох Королівств, а не племінна кобила! Королева-регентша!

— Ти — моя дочка і робитимеш, як скажу.

— Не буду я тут сидіти і слухати ці...— підвелася Серсі.

— Будеш, якщо хочеш мати право голосу при виборі наступного чоловіка,— спокійно мовив лорд Тайвін.

Вона завагалася, сіла — і Тиріон уже знав, що вона програла, навіть попри її гучну заяву:

— Більше я заміж не вийду!

— Не тільки вийдеш, а й дітей народиш. Кожна твоя наступна дитина тільки більше розвінчуватиме Станіса як брехуна,— батько поглядом пришпилив її до крісла.— Менс Тайрел, Пакстер Редвин і Доран Мартел жінок мають набагато молодших, які, скоріш за все, переживуть своїх чоловіків. У Балона Грейджоя дружина літня та хвора, але такий шлюб означатиме альянс із Залізними островами, а я не певен, що це рішення мудре.

— Ні,— зронила Серсі побілілими губами,— Ні, ні, ні.

Тиріон не зміг стримати посмішки, уявивши, як сестра пакує валізи на Пайк. «Я вже й молитися покинув, а тут якийсь добрий бог робить мені такий подарунок!»

— Може підійти Оберин Мартел,— провадив лорд Тайвін,— але це не сподобається Тайрелам. Отож треба звернути погляд на синів. Я так розумію, ти не заперечуєш проти молодшого за себе чоловіка...

— Я взагалі заперечую проти шлюбу...

— Я розглядав кандидатури близнюків Редвинів, Теона Грейджоя, Квентина Мартела й низки інших. Проте мечем, який розбив Станіса, став наш союз із Небосадом. Отож його слід загартувати і зміцнити. Сер Лорас убрався в біле, а сер Гарлан уже одружений з дівчиною з Фосовеїв, зате лишається старший син, якого вони змовляються одружити з Сансою Старк.

Віллас Тайрел. Тиріон зловтішався з безпомічної люті Серсі.

— Це той каліка? — зронив він.

Батько охолодив його поглядом.

— Віллас — спадкоємець Небосаду, про нього розповідають як про лагідного й чемного парубка, який любить читати книжки й роздивлятися зорі. Ще він обожнює парувати тварин, має найкращих у Сімох Королівствах хортів, яструбів і коней.

«Ідеальний союз,— подумав Тиріон.— Серсі теж має пристрасть до парування». Йому шкода було бідолашного Вілласа Тайрела, і він не знав — сміятися йому з сестри чи плакати за нею.

— Я б обрав спадкоємця Тайрела,— підсумував лорд Тайвін,— але якщо ти надаєш перевагу комусь іншому, можу вислухати твої міркування.

— Як мило з твого боку, батьку,— з крижаною ввічливістю озвалася Серсі.— Важкий вибір ти переді мною поставив. Кого краще взяти собі в ліжко — старого кальмара чи каліку-псаря? Мені потрібно кілька днів на роздуми. З твого дозволу, я піду?

«Ти ж королева,— так і кортіло Тиріону сказати їй.— Це він у тебе має дозволу просити».

— Іди,— мовив батько.— Поговоримо згодом, коли ти опануєш себе. І пам’ятай про свої обов’язки.

Серсі вилетіла з кімнати, не приховуючи люті. «Та врешті-решт вона зробить, як скаже батько». Так було і з Робертом. «Хоча не слід забувати про Джеймі». Коли Серсі вперше вийшла заміж, брат був набагато молодший, а на другий шлюб він, либонь, так легко не погодиться. Бідолашний Віллас Тайрел може випадково підхопити смертельну заразу — меч у кишках, а це трохи попсує союз Небосаду з Кичерою Кастерлі. «Слід мені щось сказати, але що? „Перепрошую, батьку, але вона хоче заміж за брата“?»

— Тиріоне!

— Сурма герольдів викликає на арену мене? — покірливо усміхнувся карлик.

— Твоя блудливість — твоє слабке місце,— заговорив лорд Тайвін без підхідців,— та, можливо, частково провина лежить і на мені. Зростом ти не вийшов, тож я незрідка забуваю, що ти вже дорослий, а в дорослого чоловіка — дорослі потреби. Давно час тобі одружитися.

«Я вже одного разу одружувався, чи ти забув?» Тиріон скривив вуста, і з них зірвався напівсміх-напівгарчання.

— Це перспектива шлюбу так тебе тішить?

— Я просто уявив, який красень-наречений з мене вийде.

Можливо, саме дружина йому і потрібна. Якщо з нею він отримає землі й фортецю, зможе поїхати подалі від королівського двору Джофрі... подалі від Серсі й батька.

«З іншого боку, ще є Шей. Їй це не сподобається, хай скільки вона запевнятиме, що їй досить бути і повією біля мене».

Щоправда, цей аргумент навряд чи вплине на батька, тож Тиріон, випроставшись на своєму кріслі, мовив:

— Ти хочеш одружити мене з Сансою Старк. Та чи не сприймуть Тайрели цей шлюб як виклик, коли вже вони мали власні плани на дівчину?

— Лорд Тайрел не підніматиме питання панни Старк до весілля Джофрі. А якщо Санса доти вже буде в шлюбі, про які образи може йти мова, якщо вони й не натякали на свої наміри?

— Щира правда,— мовив сер Кеван,— а невдоволення швидко минеться, коли вони отримають пропозицію одружити Серсі з Вілласом.

Тиріон потер напівзагоєний обрубок носа. Час від часу шрам свербів просто нестерпно.

— Його світлість королівський прищ перетворив Сансине життя на пекло з того самого дня, як помер її батько, а тепер, коли вона врешті-решт позбулася Джофрі, ви пропонуєте їй шлюб зі мною? Виняткова жорстокість! Навіть як на тебе, батьку.

— А ти що, збираєшся її кривдити? — у батьковому голосі звучало не так занепокоєння, як цікавість.— Моя мета — не ощасливити дівчину, і тебе це не має обходити. Наш альянс на півдні може бути твердим, як мури Кичери Кастерлі, але ж потрібно ще повернути Північ, а ключ до Півночі — Санса Старк.

— Вона ще дитина.

— Сестра твоя присягає, що її жіночність уже розквітла. Якщо так, вона вже відданиця, готова до шлюбу. І ти маєш позбавити її цноти, щоб ніхто не зміг сказати, що шлюб недійсний. Потому, якщо захочеш почекати ще з рік, перш ніж знову лягати з нею в ліжко, матимеш на це право як законний чоловік.

«Єдина жінка, яка мені зараз потрібна, це Шей,— подумав Тиріон,— а Санса, хай що ви там кажете, зовсім дівчинка».

— Якщо ви так хочете вберегти її від Тайрелів, чому не відіслати її до матері? Може, це переконає Роба Старка прихилити коліно.

Вигляд у лорда Тайвіна був презирливий.

— Відішли її в Річкорин — і мати швидко підшукає їй пару з Блеквудів чи Малістерів, щоб підкріпити синові союзи на Тризубі. Відішли її на північ — і місяця не мине, як її видадуть за якого-небудь Мандерлі чи Амбера. Але й тут при дворі від неї не менше небезпеки, як уже довела ця справа з Тайрелами. Тому вона має одружитися з Ланістером, і то швидко.

— Майбутній чоловік Санси Старк може претендувати на Вічнозим,— втрутився дядько Кеван.— Це тобі не спадало на думку?

— Якщо не хочеш дівчину собі, віддамо її комусь із твоїх двоюрідних братів,— сказав батько.— Кеване, Лансель уже одужав, зможе піти до вінця?

Сер Кеван завагався.

— Якщо привести дівчину до нього, обітницю він скаже, навіть лежачи в ліжку, а от позбавити її цноти... ні, я б запропонував когось із близнюків, але Старки тримають обох у Річкорині. Там і Дженнин хлопець Тайон, а так би він підійшов.

Тиріон не втручався: він знав, що цей спектакль розігрується для нього. «Санса Старк»,— міркував він. Санса, яка тихо говорить і солодко пахне, яка любить блавати, балади, звитяги і високих галантних лицарів з гарненькими личками. Тиріон почувався так, наче знов опинився на тому «мосту» з кораблів, і під ногами хиталася палуба.

— Ти ж хотів винагороди за свої заслуги в бою,— переконував лорд Тайвін.— Ось твій шанс, Тиріоне,— кращий тобі навряд чи колись випаде,— він нетерпляче побарабанив пальцями по столу.— Колись я сподівався пошлюбити твого брата з Лайсою Арин, але не встиг — Ейрис призвав Джеймі у королівську варту. Коли ж я запропонував лорду Гостеру віддати Лайсу за тебе, він відповів, що для дочки хоче цілого чоловіка, а не половинку.

«І тому віддав її за Джона Арина, який їй у дідусі годився». Зважаючи на те, на кого перетворилася Лайса Арин, Тиріон був навіть вдячний і зовсім не образився.

— Коли я запропонував твою кандидатуру Дорну, мені відповіли, що така пропозиція — образлива,— провадив лорд Тайвін.— Пізніше я отримав схожі відповіді від Йона Ройса і Лейтона Гайтавера. Зрештою я опустився так низько, що навіть запропонував віддати за тебе Флорентову дівчину, з якою Роберт переспав на шлюбній постелі власного брата, але її батько вирішив за краще віддати її за одного зі своїх лицарів.

Не хочеш Сансу Старк, я підшукаю тобі іншу дружину. В королівстві має знайтися лордійчук, який радо розлучиться з дочкою, щоб потоваришувати з Кичерою Кастерлі. Леді Танда пропонувала Лоліс...

Тиріон перелякано здригнувся.

— Та я радше собі дещо відріжу й згодую козам!

— Тоді розплющ очі. Панна Старк юна, пишна, слухняна, високого роду, а головне — досі дівчина. І з личка гарненька. Чого ти вагаєшся?

«А й справді — чого?»

— Такі вже в мене примхи. Дивна річ, але я б надав перевагу жінці, яка захоче мене бачити у своєму ліжку.

— Якщо ти гадаєш, що твої повії хочуть тебе бачити у своєму ліжку, ти ще більший дурень, ніж я підозрював,— мовив лорд Тайвін.— Ти мене розчаровуєш, Тиріоне. Я вважав, така пара тебе порадує.

— Усі ми знаємо, як багато для тебе важить моя радість, батьку. Але не все так гладенько. Ключ до Півночі, кажете ви? Але Північ нині в руках Грейджоїв, а у короля Балона є дочка. Чому Санса Старк, а не вона? — він зазирнув у батькові холодні зелені очі з золотими блискітками.

Лорд Тайвін з’єднав пальці під бородою.

— Балон Грейджой не правити хоче, а плюндрувати. Нехай потішиться зі своєї коронованої осені, за якою неминуче прийде північна зима. Для підданих він не зробить нічого, щоб вони його полюбили. До весни північани під зав’язку наїдяться кракенів. І коли ти привезеш онука Едарда Старка додому — повернути те, що належить йому по праву, і лорди, і простолюд піднімуться як один, щоб усадовити його на престол пращурів. Ти ж, сподіваюся, зможеш подарувати жінці дитину?

— Я теж сподіваюся,— наїжачився Тиріон.— Але, зізнаюся, довести цього не можу. Хоча ніхто не скаже, що я не намагався. Я-бо сім’я своє сію, де тільки можу...

— Здебільшого у фосах і стічних канавах,— закінчив за нього лорд Тайвін,— і попідтинню, де тільки самосійні родяться. Давно вже тобі час власний садок плекати,— звівся він на ноги.— Кичеру Кастерлі ти не отримаєш, гарантую тобі. А як одружишся з Сансою Старк, можливо, дістанеш Вічнозим.

Тиріон Ланістер, лорд-оборонець Вічнозиму. Від такої перспективи по тілу пробіг дивний холодок.

— Гаразд, батьку,— сказав Тиріон повільно,— але в цій діжці меду плаває величенька краплина дьогтю. Роб Старк дітей робити зможе незгірш за мене, ще й дав обітницю пошлюбити котрусь із вельми плодючих Фреїв. І щойно Юний Вовк дасть потомство, Сансині вовченята вже ніякого спадкоємства не матимуть.

Та лорда Тайвіна це не турбувало.

— Не буде в Роба Старка ніяких дітей від тих плодючих Фреїв, слово тобі даю. Тут прийшли новини, якими я поки що не хотів ділитися з радою, хоча зовсім скоро наші добрі лорди все дізнаються. Юний Вовк узяв собі за дружину старшу дочку Гавена Вестерлінга.

Якусь мить Тиріон не міг повірити, що правильно зрозумів батька.

— Він зламав обітницю? — недовірливо перепитав він.— Порвав із Фреями заради...— йому забракло слів.

— Заради шістнадцятирічної панни на ім’я Джейн,— сказав сер Кеван.— Лорд Гавен колись пропонував мені віддати її за Віллема або Мартина, але я йому відмовив.

Гавен — чоловік непоганий, але ж дружина в нього — Сибель Спайсер. Не слід було йому з нею шлюб брати. Вестерлінги завжди ставили честь вище за здоровий глузд. Дідо леді Сибель торгував шафраном і папером — він з таких самих низів, як і той контрабандист у Станісовій фортеці. Бабуся приїхала з ним зі сходу. Страшнюча стара гаргара, начебто жриця. Її ще кликали «мейгі». Справжнього її імені ніхто й вимовити не міг. Половина Ланіспорту ходила до неї по трунки й любовне зілля,— знизав сер Кеван раменами.— Померла вже давно, певна річ. А Джейн — миле дитя, згоден, хоча я її бачив тільки раз. Але з такою сумнівною кров’ю...

Тиріон, який колись одружився з повією, не вповні поділяв дядьків жах на саму думку про шлюб з дівчиною, чий дідо продавав гвоздику. Та все одно... «Миле дитя», сказав сер Кеван, але й отрута незрідка буває солодкою. Вестерлінги — давній рід, та в них пихи більше, ніж потуги. Тиріона не здивує, якщо посаг леді Сибель виявився більшим за статки її високородного чоловіка. Копальні Вестерлінгів виснажилися багато років тому, найкращі землі вже розпродані чи втрачені, а Стрімчак — руїна, а не тверджа. Хай і романтична руїна, що високо підноситься над морем.

— Я здивований,— зізнався Тиріон.— Я-бо гадав, у Роба Старка більше глузду.

— Йому шістнадцять років,— сказав лорд Тайвін.— У такому віці здоровий глузд програє хоті, коханню й честі.

— Він порушив клятву, зганьбив союзника, зрадив священну обітницю. Де тут честь?

— Він,— відповів сер Кеван,— честь дівчини поставив вище за свою. Позбавив її цноти — не мав іншого виходу.

— Милосердніше було б лишити її з байстрям у лоні,— прямо мовив Тиріон.— Бо тепер Вестерлінги можуть утратити все: землі, замок, ба навіть життя. Ланістери завжди сплачують борги.

— Джейн Вестерлінг — дочка своєї матері,— сказав лорд Тайвін,— а Роб Старк — син свого батька.

Зрада Вестерлінгів не розлютила батька так, як міг очікувати Тиріон. Лорд Тайвін не терпів невірності від своїх васалів. Він, ще зовсім юним хлопцем, з корінням винищив Рейнів Кастамерських і старовинний рід Тарбеків з Тарбек-Холлу. Співці навіть склали про це вельми похмуру баладу. А за кілька років, коли лорд Фарман з Білозамку почав поводитися виклично, лорд Тайвін відрядив до нього посланця з лютнею замість листа. Лорд Фарман послухав у власній залі відлуння балади «У Кастамері дощ» — і більше клопотів не завдавав. А якби пісні виявилося недосить, лишалися ще зруйновані замки Рейнів і Тарбеків — безмовні свідки тої долі, яка очікує на всіх, хто насмілиться принизити владу Кичери Кастерлі.

— Стрімчак — недалеко він Тарбек-Холлу й Кастамеру,— зауважив Тиріон.— Таж певно, що Вестерлінги там проїжджали й мали б урок затямити.

— Атож,— сказав лорд Тайвін.— Запевняю тебе, про Кастамер їм відомо дуже добре.

— Невже Вестерлінги і Спайсери такі дурні, щоб повірити, що вовк здатен здолати лева?

Час до часу — дуже рідко — на вустах лорда Тайвіна зринала така собі погроза посмішки; він так жодного разу й не посміхнувся, але самої погрози було цілком достатньо.

— Незрідка найбільші дурні розумніші за тих, хто з них сміється,— сказав він і додав: — Ти одружишся з Сансою Старк, Тиріоне. І зовсім скоро.