Буря Мечів

Семвел

Король лютував. Сем одразу це збагнув.

Щойно чорні брати один по одному ввійшли й опустилися перед ним навколішки, Станіс відсунув сніданок з сухих плескачів, солоної яловичини й варених яєць і холодно втупився в них. Поряд з ним червона жінка на ім’я Мелісандра сиділа з таким виглядом, наче її ця сцена страшенно розважає.

«Я тут випадково,— подумав Сем тривожно, коли її червоні очі зупинилися на ньому.— Просто комусь потрібно було допомогти мейстру Еймону піднятися по східцях. Не дивіться на мене, я — звичайний мейстрів стюард». Решта присутніх були претендентами на колишню посаду Старого Ведмедя — за винятком Бовена Марша, який зняв свою кандидатуру, але зостався каштеляном і лордом-стюардом. Сем не міг зрозуміти, чому Мелісандра так зацікавилася саме ним.

Король Станіс на диво довго протримав чорних братів на колінах.

— Підведіться,— нарешті мовив він. Сем підставив мейстру Еймону плече, щоб той знову зміг стати на ноги.

Напружену тишу порушив лорд Джанос Слінт, прокашлявшись.

— Ваша світлосте, дозвольте мені сказати, наскільки нам приємно, що ви нас викликали. Коли я зі Стіни побачив ваші прапори, я збагнув: королівство врятоване. «Ось їде чоловік, що ніколи не забуває про обов’язок,— сказав я доброму серу Алісеру.— Сильний чоловік і справжній король». Можна привітати вас із перемогою над дикунами? Певен, співці складуть про неї балади...

— Співці хай складають, що їм заманеться,— кинув Станіс.— Збавте мене від своїх лестощів, Джаносе, вам це не допоможе,— король звівся на ноги й нахмурився до присутніх.— Леді Мелісандра каже, що ви досі не обрали лорда-командувача. Мені це не подобається. І скільки ще триватиме це безглуздя?

— Сір,— почав захищатися Бовен Марш,— ще ніхто не набрав двох третин голосів. Минуло всього десять днів.

— На дев’ять днів довше, ніж потрібно. А мені ще треба позбутися полонених, привести до ладу королівство й перемогти у війні. Слід зробити вибір — ухвалити рішення, які стосуються Стіни й Нічної варти. І по праву ваш лорд-командувач повинен мати голос при ухваленні цих рішень.

— Так, обов’язково,— сказав Джанос Слінт.— Але мушу дещо зауважити. Ми, братчики, лише прості солдати. Солдати, так! А вашій світлості відомо, що солдати найкраще почуваються, отримуючи накази. Мені здається, вони тільки виграють від вашої королівської оруди. На благо держави. Щоб допомогти їм обрати мудро.

Декого з присутніх ця пропозиція образила.

— Може, королю й дупи нам підтирати також? — сердито поцікавився Котер Пайк.

— Вибір лорда-командувача належить братам, і тільки їм,— наполягав сер Деніс Малістер.

— Якби вони обирали мудро, мене б серед кандидатів не було,— простогнав Стражденний Ед.

Мейстер Еймон, як завжди спокійний, мовив:

— Ваша світлосте, нічна варта сама обирає лорда-командувача, відколи Брандон Будівничий звів Стіну. Разом з Джіором Мормонтом у нас безперервно змінилося дев’ятсот дев’яносто сім лордів-командувачів, і всіх їх обирали вояки, якими вони потім керуватимуть,— цій традиції вже тисячі років.

— Я не мав наміру позбавляти вас прав і традицій,— скреготнув зубами Станіс.— Що ж до королівської оруди, Джаносе, то якщо ви хочете, аби я підказав братчикам обрати вас, наберіться мужності й так і скажіть.

Лорд Джанос остовпів. Невпевнено посміхнувшись, він спітнів, а от Бовен Марш, який стояв поряд, мовив:

— Хто зможе краще командувати чорними плащами, як не людина, що колись командувала золотими?

— Хто завгодно, як на мене. Навіть кухар,— король кинув на Слінта холодний погляд.— Джанос навряд чи був першим золотим плащем, який брав хабарі, цього я не заперечую, але саме він, мабуть, перший додумався набивати собі гаманця, продаючи посади й підвищення. Наприкінці його служби йому з платні відраховувала чи не половина офіцерів у міській варті. Хіба не так, Джаносе?

У Слінта побагровіла шия.

— Неправда, це неправда! У сильної людини завжди багато ворогів, ваша світлість самі це знають, адже й про вас позаочі поширюють плітки. Ніхто нічого не довів, жодна людина не виступила...

— Двоє людей, які готові були виступити, нагло померли просто на чатах,— звузив очі Станіс.— Не жартуйте зі мною, мілорде. Я бачив докази, які Джон Арин надав малій раді. Якби королем був я, ви би втратили не лише посаду, запевняю вас, а от Роберт на ваші грішки тільки плечима знизав. «Усі крадуть,— пригадую, сказав він.— Ліпше відомий злодій, ніж невідомий: наступний може виявитися гіршим за попереднього». Думаю, ці слова брату у вуста вклав лорд Пітир. Мізинчик золото нюхом чує, і я певен: він усе залагодив так, що з вашої корумпованості корона мала зиску не менше, ніж ви самі.

У лорда Слінта затрусилися щоки, та не встиг він знову запротестувати, як заговорив мейстер Еймон:

— Ваша світлосте, за законом минулі злочини й переступи прощаються людині, щойно вона промовляє обітницю і стає побратимом Нічної варти.

— Це мені відомо. Якщо виявиться, що Нічна варта не може запропонувати кращої людини, я зціплю зуби і проковтну цей вибір. Це не моя справа, кого ви оберете,— якщо ви нарешті таки оберете. У нас війна попереду.

— Ваша світлосте,— сказав сер Деніс Малістер обережно-ввічливо.— Якщо ви про дикунів...

— Ні, не про них. І ви це знаєте, сер.

— А ви маєте знати, що хоча ми вдячні вам за допомогу в боротьбі проти Манса Рейдера, ми вам допомогти у завоюванні престолу не можемо. Нічна варта не бере участі у війнах Сімох Королівств. Вісім тисяч років...

— Я знаю історію, пане Денісе,— різко кинув король.— Даю вам слово, я не проситиму вас піднімати мечі проти заколотників чи узурпаторів, які потурбують мене. Я очікую, що ви й надалі захищатимете Стіну, як захищали завжди.

— Ми боронитимемо Стіну до останньої людини,— сказав Котер Пайк.

— Мене, мабуть,— покірними голосом промовив Стражденний Ед.

Станіс схрестив руки.

— Але мені від вас знадобиться кілька речей. Речей, з якими, можливо, вам не так легко буде розлучитися. Мені потрібні ваші замки. І Дар.

Ці відверті слова вибухнули серед чорних братів, як пожбурений у жаровню горщик дикополум’я. Марш, Малістер і Пайк заговорили водночас. Король Станіс їх не спиняв. Коли ж вони виговорилися, він мовив:

— У мене людей утричі більше, ніж у вас. Я можу просто відібрати землі, якщо схочу, але волів би зробити це законно, з вашої згоди.

— Дар передали Нічній варті довічно, ваша світлосте,— наполягав Бовен Марш.

— А це означає, що його законно не можна захопити, конфіскувати чи забрати у вас. Однак дароване може бути передароване.

— І що ви робитимете з Даром? — поцікавився Котер Пайк.

— Використаю з більшим зиском, ніж ви. Щодо замків, то Східна варта, Чорний замок і Тінява вежа лишаться вам. Розташуйте в них свої війська, як завжди. Але якщо ми хочемо втримати Стіну, в решті замків я маю розмістити своє військо.

— У вас немає стільки людей,— заперечив Бовен Марш.

— Кілька покинутих замків уже взагалі в руїнах лежать,— сказав Отел Ярвик, головний будівничий.

— Руїни можна відбудувати.

— Відбудувати? — здивувався Ярвик.— І хто ж це зробить?

— Це моя справа. Від вас мені потрібен перелік замків з детальним описом теперішнього їхнього стану, а також усього, що знадобиться, аби їх відновити. Вже за рік я планую розмістити там залоги й палити перед брамами священні вогнища.

— Священні вогнища? — Бовен Марш кинув на Мелісандру невпевнений погляд.— Нам тепер священні вогнища доведеться палити?

— Так,— підвелася жінка в розмаяних вогненних шовках, розсипавши по плечах довгі ясно-мідні коси.— Одним мечам цієї темряви не стримати. Це здатне зробити лише світло Царя. Затямте, добрі лицарі й доблесні браття: прийдешня війна — це не дрібні суперечки за землі й почесті. Наша війна — це війна за саме життя, і якщо ми її програємо, світ загине разом з нами.

Офіцери не знали, як це сприймати, ясно бачив Сем. Бовен Марш і Отел Ярвик обмінялися нерішучими поглядами, Джанос Слінт кипів, а у Трипалого Гоба вигляд був такий, наче він залюбки б забрався до себе різати моркву. Але всі вони здивовано почули, як мейстер Еймон пробурмотів:

— Це ви про війну за світанок говорите, міледі. Але ж де королевич обіцяний?

— Стоїть перед вами,— оголосила Мелісандра,— тільки ви його не бачите. Станіс Баратеон — новий Азор Агай, воїн вогню. У ньому здійсняться пророцтва. Червона комета спалахнула в небі, сповіщуючи його прихід, і в нього є Світлоносець — червоний меч героїв.

Від її слів, здавалося, королю стало страшенно ніяково, бачив Сем. Рипнувши зубами, Станіс мовив:

— Ви покликали — я прийшов, мілорди. А тепер вам доведеться або жити зі мною, або померти. Тому звикайте,— він махнув рукою.— Це все. Мейстре, лишіться ненадовго. І ти, Тарлі. А решта можуть іти.

«Я? — вражено подумав Сем, коли брати, уклонившись, почали виходили.— Чого йому треба від мене?»

— Це ж саме ти убив у снігопад оту істоту,— сказав король Станіс, коли в кімнаті лишилося тільки їх четверо.

— Сем Смертовбивця,— усміхнулася Мелісандра.

Сем відчув, як червоніє обличчя.

— Ні, міледі. Ваша світлосте. Тобто — так, це я. Я — Семвел Тарлі, так.

— Твій батько — здібний солдат,— сказав король Станіс.— Одного разу він у Ашфорді переміг мого брата. Мейс Тайрел приписав цю перемогу собі, та лорд Рендил усе залагодив, коли Тайрел ще і на поле бою не дістався. Зарубавши лорда Каферена отим своїм великим валірійським мечем, він відіслав його голову Ейрису,— король потер підборіддя пальцем.— Я не очікував, що в такого батька виросте такий син.

— А... він теж не очікував, що в такого батька виросте такий син.

— Якби ти не вбрався в чорне, з тебе був би цінний заручник,— замислено глянув на нього Станіс.

— Але він таки вбрався в чорне,— зауважив мейстер Еймон.

— І я це добре знаю,— сказав король.— Я знаю набагато більше, ніж ви собі уявляєте, Еймоне Таргарієн.

Старий похилив голову.

— Я просто Еймон, сір. Клеплючи ланки мейстерського ланцюга, ми відмовляємося від прізвища свого дому.

Король коротко кивнув, мовляв: знаю і мене це не обходить.

— Мені переказували, оту істоту ти зарізав обсидіановим кинджалом,— мовив він до Сема.

— Т-так, ваша світлосте. Його мені дав Джон Сноу.

— Драконове скло,— мелодійно засміялася червона жінка.— «Мерзлий вогонь» — ось як воно називається валірійською. Не дивно, що воно — прокляття цих холодних дітей Чужого.

— На Драконстоні, де мій престол, у старих тунелях під горою є чимало обсидіану,— мовив король до Сема.— Уламки, брили, пласти. Наскільки пригадую, він переважно чорний, хоча трапляється і зелений, і червоний, навіть фіолетовий. Я вже написав серу Роланду, моєму каштеляну, щоб починав видобуток. Боюся, довго мені Драконстон не втримати, але поки замок не впав, Цар світла, може, дозволить нам добути «мерзлого вогню» достатньо, аби протистояти тим істотам.

Сем прокашлявся.

— С-сір... Кинджал... коли я хотів заколоти блідавця, драконове скло просто тріснуло.

— Некромантія «оживляє» блідавців,— посміхнулася Мелісандра,— та лишаються вони мертвяками з плоті й крові. З ними впорається криця й вогонь. А от ті, кого ви звете Чужими, це дещо інше.

— Демони зі снігу, криги й холоду,— сказав Станіс Баратеон.— Прадавній ворог. Єдиний ворог, який зараз важить,— він знову кинув на Сема оцінювальний погляд.— Мені казали, ви з тою дівчиною-дикункою пройшли попід Стіною, крізь якусь чарівну браму.

— Крізь Ч-чорну браму,— затинаючись, озвався Сем.— Під Ночефортом.

— Ночефорт — найбільший і найстаріший замок на Стіні,— сказав король. Саме там і буде мій престол на час війни. Ти мені покажеш цю браму.

— Я...— мовив Сем.— Я п-покажу, якщо...

«Якщо вона і досі там. Якщо вона відчиниться перед людиною не в чорному. Якщо...»

— Покажеш,— відтяв Станіс.— Я скажу коли.

— Ваша світлосте,— усміхнувся мейстер Еймон,— поки ми не пішли, хочу запитати: ви не зробите нам честь — не покажете нам цей чудовний клинок, про який ми всі так багато наслухалися?

— Хочете поглянути на Світлоносця? Ви, сліпий?

— Сем буде мені за очі.

Король нахмурився.

— Всі вже його бачили, то чом би і сліпому не подивитися?

Його ремінь з піхвами висів на гачку біля коминка. Король зняв його й витягнув довгого меча. Криця чиркнула об дерево та шкіру, і світлицю переповнило сяйво: воно мерехтіло й мінилося — танок золотого, жовтогарячого й червоного світла, яскравих кольорів вогню.

— Розповідай, Семвеле,— торкнувся хлопцевої руки мейстер Еймон.

— Світиться,— приглушеним голосом мовив Сем.— Наче у вогні. Полум’я немає, але криця зблискує і спалахує золотим, червоним і жовтогарячим, як сонячна доріжка на воді, тільки ще гарніше. Шкода, що ви не бачите, мейстре.

— Тепер бачу, Семе. Меч, повний сонячного світла. Яке приємне видовище! — старий сухо уклонився.— Ваша світлосте. Міледі. Дуже люб’язно з вашого боку.

Щойно король Станіс заховав блискучого меча у піхви, кімната мов потемніла, і це попри сонце, яке лилося у вікна.

— От і добре, тепер ви бачили. Можете повертатися до своїх обов’язків. І пам’ятайте, що я вам сказав. Або брати оберуть лорда-командувача вже сьогодні, або дуже пошкодують.

Поки Сем допомагав мейстру Еймону спускатися вузькими гвинтовими сходами, той глибоко замислився про щось. А от коли вони перетинали двір, він мовив:

— Я не відчув жару. А ти, Семе?

— Жару? Від меча? — Сем почав пригадувати.— Повітря навколо мерехтіло, як біля розпеченої жаровні.

— Але жару не відчувалося, ні? І піхви, в яких зберігається меч, вони ж із дерева та шкіри, так? Я чув характерний звук, коли його світлість діставав меча. Шкіра була не обвуглена, Семе? Дерево не обпалене, не почорніло?

— Ні,— визнав Сем.— Принаймні я такого не бачив.

Мейстер Еймон кивнув. Повернувшись назад у покої, він попросив Сема розпалити коминок і допомогти йому всістися в крісло біля вогню.

— Важко бути таким старим,— зітхнув він, умощуючись на подушках.— А ще важче бути сліпим. Я скучив за сонцем. І за книжками. Більше за все мені бракує книжок,— сказав Еймон і махнув рукою.— До виборів ти мені більше не знадобишся.

— Вибори... Мейстре, невже ви нічого не можете зробити? Оте все, що король розповів про лорда Джаноса...

— Я не забув,— сказав мейстер Еймон,— але ж, Семе, я — мейстер, я вдягнув ланцюга і дав обітницю. Мій обов’язок — давати поради лорду-командувачу, хай хто ним стане. Не годиться мені надавати перевагу комусь одному з претендентів.

— Я не мейстер,— мовив Сем.— А я можу щось зробити?

Еймон звів білі сліпі очі на Семове обличчя та м’яко усміхнувся.

— Ну, не знаю, Семвеле. А ти можеш?

«Можу,— подумав Сем.— Мушу». І він мав право щось зробити. Але якщо він завагається, то потім точно не набереться мужності. «Я — вояк нічної варти,— нагадав він собі, квапливо перетинаючи двір.— Так. Я зможу». Були часи, коли він починав тріпотіти й белькотіти від одного погляду лорда Мормонта, але то був давній Сем, до Кулака Перших Людей і Крастерової фортеці, до блідавців і Холоднорукого, до Чужого на мертвому коні. Нині Сем уже сміливіший. «Жиллі робить мене хоробрішим»,— сказав він Джонові. І то було правдою. Мусило бути правдою.

Котер Пайк був страшніший за решту двох командувачів, тож Сем спершу пішов до нього, поки не розгубив рішучості. Котера він знайшов у Щитодворі: той грав у кості з трьома братами зі Східної варти та з рудочубим сержантом, який прибув з Драконстону зі Станісом.

Та коли Сем попросив дозволу з ним перемовитися, Пайк гаркнув наказ, і решта вояків, забравши кості й монети, подалися геть.

Ніхто б не назвав Котера Пайка вродливим, хоча тіло під заклепаним панциром і бриджами з грубого полотна було струнке, міцне й жилаве. Очі він мав маленькі та близько посаджені, ніс поламаний, а мисик волосся на чолі гострий, як вістря списа. Обличчя його було жахливо побите віспою, а борідка, яка мала би приховати віспини, виросла ріденька та клочкувата.

— Сем Смертовбивця! — привітався Котер.— Ти впевнений, що ти Чужого вбив, а не снігового лицаря, виліпленого якимось малюком?

«Початок не дуже».

— Його вбило драконове скло, мілорде,— слабеньким голосом пояснив Сем.

— Ну так, звісно. Ну що ж, забудьмо, Смертовбивце. Тебе прислав до мене мейстер?

— Мейстер? — Сем ковтнув.— Я... я щойно від нього, мілорде.

Це була така собі напівправда, і якщо Пайк хоче трактувати її по-своєму, може, більше буде схильний вислухати. Зробивши глибокий вдих, Сем випалив своє прохання.

Та не встиг він і двадцятьох слів промовити, як Пайк урвав його.

— Ти хочеш, аби я уклінно цілував поділ Малістерового пишного плаща, так? Я міг би здогадатися! Ви, лордійчуки, всі збиваєтеся в отари, як вівці. Ну, перекажи Еймону, що він марнує свої сили і мій час. Якщо хтось і має зняти свою кандидатуру, то це Малістер. Він уже в біса застарий для такої роботи, може, тобі слід переказати це йому. Оберемо його — і, може так статися, за рік нам доведеться обирати когось нового.

— Він старий,— погодився Сем,— але ж він д-досвідчений.

— Хіба що в сидінні у себе на вежі й перебиранні карт. Що він планує робити — писати блідавцям листи? Він лицар, це все добре й гарно, але він не боєць, і мені до дупи, що він п’ятдесят років тому когось там скинув з коня на якомусь дурнуватому турнірі. Всі його битви виграв Піврукий, це й сліпому видно. А нам тепер, коли у нас на шиї той клятий король, боєць потрібен більш ніж колись. Сьогодні він захотів руїни і порожні поля, але чого захоче його світлість завтра? Гадаєш, у Малістера стачить духу повстати проти Станіса Баратеона і тої червоної сучки? У мене точно не стане, — розреготався він.

— То ви його не підтримаєте? — стривожився Сем.

— Ти Сем Смертовбивця чи Глухенький Дик? Ні, я його не підтримаю,— Пайк націлив пальця йому в обличчя.— Зрозумій одне, хлопче. Мені ця клята посада не потрібна, я ніколи її не хотів. Я набагато краще б’юся на палубі, ніж на коні, а Чорний замок задалеко від моря. Але хай мені в дупу розжареного меча запхають, якщо я віддам Нічну варту тому причепуреному орлу з Тінявої вежі. Можеш бігти до старого й переказати це йому, якщо він запитає,— підвівся він.— Забирайся з моїх очей.

Сем зібрав залишки мужності, щоб промовити останнє:

— А м-може, когось іншого? Може, ви п-підтримаєте когось іншого?

— Кого? Бовена Марша? Та він нікому не довіряє, ложечки після гостей перераховує! Отел — безініціативний, робить те, що скажуть; робить добре, але не більше. Слінт... ну, його люди до нього добре ставляться, не заперечую, і було б дуже цікаво пхнути його в королівську пельку й подивитися, як Станіс вдавиться, але ні. У ньому забагато Королівського Причалу. Жаба відростила крила і думає, що вона — клятий дракон,— зареготав Пайк.— І хто лишається — Гоб? Можна і його вибрати, звісно, тільки хто ж тобі баранину варитиме, Смертовбивче? А ти, судячи з вигляду, дуже любиш кляту баранину.

Більше говорити не було чого. Переможений Сем заледве вичавив подяку за приділений час і пішов собі. «З сером Денісом буде краще»,— вмовляв він себе, перетинаючи замок. Сер Деніс — лицар, високородний і освічений, та й він дуже лагідно обійшовся з Семом, коли натрапив на них із Жиллі на дорозі. «Сер Деніс мене послухається, обов’язково».

Командувач Тінявої вежі народився під Бомкою вежею Страж-моря й був Малістером до шпику кісток. Комір і рукави його чорного оксамитового камзола були облямовані соболем. Брижі плаща скріплював своїми пазурами срібний орел. Борода в нього була біла як сніг, волосся переважно повипадало, а обличчя перерізали глибокі зморшки, це правда. Але він і досі рухався граційно, мав у роті зуби, і роки не зіпсували ні його блакитно-сірих очей, ні його манер.

— Мілорде Тарлі,— заговорив він, коли стюард привів Сема до нього в Сулицю, де зупинилися брати з Тінявої вежі.— Радий бачити, що ви оговталися після всіх випробувань. Вип’єте кубок вина? Наскільки пригадую, ваша леді-матір з Флорентів. Одного дня я вам розповім про турнір, на якому я скинув з сідла обох ваших дідусів. Але не сьогодні, знаю, у нас є нагальніші справи. Вас прислав мейстер Еймон, звісна річ. Він хоче дати мені пораду?

Сьорбнувши вина, Сем старанно добирав слова.

— Мейстер вдягнув ланцюг і дав обітницю... не годиться йому впливати на рішення, кого обрати лордом-командувачем...

— І тому він не прийшов до мене сам,— посміхнувся старий лицар.— Так. Я все розумію, Семвеле. Ми з Еймоном обоє старі й розуміємося на таких справах. Кажи, за чим прийшов.

Вино було солодке, і сер Деніс вислухав Семове прохання чемно й серйозно, на відміну від Котера Пайка. Та коли той закінчив, старий лицар похитав головою.

— Я згоден, що чорним у нашій історії стане день, коли король призначить нам лорда-командувача. Особливо такий король. Він корону надовго не втримає. Але, Семе, по справедливості знімати свою кандидатуру мав би Пайк. У мене підтримка більша, ніж у нього, та і я більше пасую на посаду.

— Так,— погодився Сем,— але Котер Пайк може і підійти. Кажуть, він чимало разів показав себе в бою.

Він не хотів ображати сера Деніса, хвалячи його суперника, але як іще переконати його зняти свою кандидатуру?

— Чимало братів показали себе в бою. Але цього недосить. Є питання, яких не вирішити бойовим топором. Мейстер Еймон це зрозуміє, а от Котер Пайк — ні. Лорд-командувач Нічної варти в першу чергу лорд. Йому потрібне вміння вести переговори з іншими лордами... і з королями теж. Це має бути варта поваги людина,— сер Деніс нахилився вперед.— Ми з тобою — сини можних лордів, ти і я. Ми розуміємо важливість роду, крові й навчання, яке отримуєш змалечку і яке неможливо надолужити. У дванадцять років я був зброєносцем, у вісімнадцять — лицарем, у двадцять два — переможцем на турнірі. Тридцять три роки я командую Тінявою вежею. Кров, походження й освіта дозволяють мені вести справи з королями. А Пайк... ну, ти ж чув сьогодні вранці, як він питав, чи його світлості нам дупи не попідтирати. Семвеле, не в моїх звичках погано говорити про своїх братів, але будьмо щирі... Залізнородні — народ піратів і злодіїв, і Котер Пайк мало не хлопчиком уже ґвалтував і убивав. Листи йому читає мейстер Гармун, і це вже багато років поспіль. Ні, хай як не хочеться мені розчаровувати мейстра Еймона, але, щиро, не можу поступитися на користь Пайка зі Східної варти.

Цього разу Сем уже був готовий до такого повороту.

— А може, на користь когось іншого? Є хтось більш відповідний?

Сер Деніс мить поміркував.

— Я ніколи не прагнув цієї честі тільки заради честі. На минулих виборах я вдячно поступився, коли запропонували ім’я лорда Мормонта, і так само я поступився на користь лорда Коргайла. Якщо Нічна варта потрапить у добрі руки, я буду тільки радий. Але Бовен Марш на цю посаду не годиться, так само як і Отел Ярвик. А цей так званий лорд Гаренхолу — різницький виплодок, піднесений Ланістерами. Не дивно, що він продажний і корисливий.

— Є ще однин брат. Йому довіряв лорд-командувач Мормонт. І Донал Ной з Кворином Півруким. Він не такого високого роду, як ви, але кров у його жилах тече древня. Він народився й виріс у замку, вправлятися з мечем і списом вчився у лицаря, а читати й писати — у мейстра з Цитаделі. Батько його був лордом, а брат — королем.

Сер Деніс погладив довгу білу бороду.

— Можливо,— сказав він, довгу мить помовчавши.— Він зовсім юний, але... можливо. Він може й підійти, не заперечую, але я підійшов би краще. Не сумніваюся. Обрати мене — мудріше рішення.

«Джон казав, і брехня може бути шляхетною, якщо брешуть зі шляхетною метою».

— Якщо ми сьогодні ввечері не оберемо лорда-командувача,— мовив Сем,— король Станіс збирається призначити Котера Пайка. Він так сказав уранці мейстру Еймону, коли ви всі пішли.

— Зрозуміло,— сер Деніс підвівся.— Я маю поміркувати. Дякую, Семвеле. І передай від мене подяку мейстру Еймону.

Виходячи з Сулиці, Сем весь тремтів. «Що я накоїв? — думав він.— Що я наговорив?» Якщо його піймають на брехні, то... що? «Відішлють мене на Стіну? Випустять мені тельбухи? Перетворять мене на блідавця?» Знагла все це здалося йому абсурдним. Як міг він так боятися Котера Пайка і сера Деніса Малістера після того, як у нього на очах крук дзьобав обличчя Малого Пола?

Пайк його поверненню не зрадів.

— Знову ти? Тільки швидко, ти мене починаєш дратувати.

— Я лише на мить,— пообіцяв Сем.— Ви сказали, що на користь сера Деніса ви не поступитеся, але можете поступитися на користь когось іншого.

— І хто ж це цього разу, Смертовбивче? Ти сам?

— Ні. Боєць. Коли підійшли дикуни, Донал Ной віддав йому в руки Стіну, а ще він був зброєносцем Старого Ведмедя. Єдина проблема: він байстрюк.

— Чорт забирай! — розреготався Котер Пайк.— Оце так можна загнати списа Малістеру в дупу, ні? Може, варто так проголосувати тільки заради цього. Не такий уже ж поганий хлопець? — пирхнув він.— Хоча я кращий. Їм потрібен я, тільки дурень цього не побачить.

— Тільки дурень,— погодився Сем,— навіть я це розумію. Але... ну, мені не можна цього вам розповідати, але... Якщо ми не зробимо вибір сьогодні ввечері, король Станіс планує нав’язати нам сера Деніса. Я сам чув, як він сказав це мейстру Еймону, коли відіслав усіх вас геть.