Служниця спостерігає

Роздiл двадцять п’ятий

Коли мені телефонують зі школи, я сиджу на своєму робочому місці.

Немає нічого страшнішого, ніж дзвінок зі школи, де вчиться твоя дитина. Звідти явно телефонують о першій годині дня не для того, щоб повідомити хороші новини. Директорка не турбуватиме мене на роботі, щоб повідомити, що моя дитина перемогла в конкурсі з правопису.

Звідти телефонують, лише коли трапилося щось погане. Як два роки тому, коли Ніко впав зі скандинавського дитячого тренажеру й зламав руку. Тоді вони телефонували мені о першій годині дня.

На телефоні в мене висить стурбований родич, дзвінок якого не можу так просто скинути, тому я просто втупилася в екран мобільного телефону. Моя паніка зростає. Щойно я натискаю «прийняти виклик», він переходить на голосову пошту. Я слухаю повідомлення:

— Пані Аккарді, це Маргарет Коркум, директорка 141-ї початкової школи Фроста. Будь ласка, передзвоніть мені за номером…

Голос директорки сухий та непривітний. Вона точно телефонує не для того, щоб повідомити про перемогу в конкурсі з правопису. Я швидко набираю номер, який вона мені залишила. У мене тремтять руки.

— Маргарет Коркум, — каже голос по той бік слухавки.

— Алло? — кажу я в телефон. — Це Міллі Аккарді… Ви телефонували мені…

— Так. Дякую, що зателефонували, пані Аккарді, — каже вона тим самим жорстким тоном, що й у голосовому повідомленні. — Я директорка школи. Здається, ми з вами бачилися, коли ви перед вступом своїх дітей оглядали школу.

— Так-так. — Я майже не пам’ятаю директорку Коркум — приємну жінку середнього віку з короткою стрижкою сивого волосся. — Усе гаразд?.. Нічого не трапилося?

— Я щодо вашого сина Ніколаса. — Вона відкашлюється. — З ним усе гаразд, але я прошу вас негайно приїхати до школи.

Я міцніше стискаю телефон. Мої пальці все ще тремтять.

— Що сталося?

Вона вагається.

— Вам краще приїхати сюди для особистої розмови. Ваш чоловік теж скоро буде.

Вони вже й Ензо подзвонили? Боже, це точно не віщує нічого доброго.

Я дивлюся на годинник. За двадцять хвилин у мене призначена зустріч із родичами пацієнта, та моя сім’я важливіша. Я попрошу когось підмінити мене.

— Уже виїжджаю, — кажу я їй.