Служниця спостерігає

Роздiл п’ятдесят сьомий

Я не казала Ензо про свою розмову із Сесілією.

Насправді мені страшно з ним про це говорити. Коли він повертається до кухні, щоб допомогти мені накрити на стіл, я десятки разів відкриваю рот у спробах почати розмову, але так і не наважуюся. Насувається щось жахливе, і, здається, розмови про це лише все реалізують.

Після повернення дітей додому ми поводимося так, ніби все нормально. Ми удаємо, що наш дім не рознесли поліцейські, які шукають докази вбивства. Якщо Ензо справді заарештують, то це ще одна причина чіплятися за звичне життя, поки ще є така можливість. Ензо навіть вдається вмовити Ніко, вперше після випадку на грі Молодшої ліги, вийти на задній двір пограти в бейсбол.

Та сьогодні Ензо затримується з процедурою вкладання спати. Я планувала, щоб він пішов першим, але коли Ензо вже пів години сидить із Адою, вирішую зайти до Ніко, щоб побажати йому добраніч. Уже пізно, тож якщо я не зайду, він може заснути.

Проте в кімнаті я бачу Ніко, який зовсім не налаштований на сон. Він сидить у ліжку й читає комікс. Клітка Малюка Ківі все ще стоїть біля його ліжка, але, звісно, вже порожня.

— Час спати. — Я вириваю книжку з його рук і кладу на стіл. — Час спати.

— Я не хочу.

— Закладаюся, що ти втомився більше, аніж собі думаєш.

Та він слухняно кладе голову на подушку. Я вимикаю електрику, але місячне світло проникає в його кімнату крізь вікно біля ліжка. У нас є штори, але Ніко зазвичай не затуляє їх. Здається, що білки його очей немов світяться в місячному світлі.

— Мамо? — каже він.

Я сідаю на край його ліжка.

— Що?

— А як ти думаєш, якщо хтось робить погані вчинки, він стає поганою людиною?

— Які саме погані?

Він витріщає очі.

— Жахливі вчинки.

Думаю, він зараз про свого батька. Прокинутися вранці та побачити поліцію в нашому домі — було несподіванкою для нього. Що він робитиме, якщо вони заарештують Ензо?

Він дивиться на мене й чекає відповіді. Після всього, що я пережила, у мене свій особливий погляд на це. Я скоїла багато поганих вчинків. Страшних вчинків. Я вбила людину. І навіть не одну.

Ніко про це не знає. Ми тримали це в таємниці від дітей. Одного дня вони дізнаються. І я боюся, що вони можуть мене зненавидіти.

— Думаю, — кажу я, — людина може робити такі вчинки, але від того вона не стає поганою. Поки ці погані вчинки підкріплені хорошими намірами.

— Ти так робиш?

— Звісно. До прикладу, ми з тобою знаємо, що брехати — це погано, так?

Він киває.

— Подумай, а якщо Ада підстриглася і їй не пасує. Вона питає тебе, який має вигляд, а ти кажеш, що гарно, бо не хочеш її образити. Це ж брехня, але з хорошими намірами. Розумієш?

— Ага…

— Ти дізнався, що тебе цікавило?

— Не зовсім, — каже він. — Бо збрехати про зачіску — не жахливий вчинок.

По спині пробігає холодок.

— Ну, а що ти маєш на увазі?

Де ти був, коли запевняв мене, що йдеш до Спенсера Арчера?

Я дивлюся на свого сина й чекаю, що він відповість. Але Ніко лише стенає плечима. Щоб він там не зробив, але хоче це приховати.

Перш ніж я встигаю з’ясувати, що саме, чую стукіт у двері. Це Ензо. Його черга бажати дітям добраніч. Я так і не розумію, про що питав Ніко. Здається, у нього є конкретний приклад, але не схоже, що він розповість це мені. Може, в Ензо краще вийде відповісти на його питання.