Служниця спостерігає

Роздiл тридцять четвертий

Коли сантехнік поїхав, я вмикаю комп’ютер, щоб перевірити свій баланс на рахунку.

Ще кілька днів тому в нас там було більше як тисяча доларів. Я дивлюся на екран, очікуючи побачити цю ж суму. Коли на екрані випливає баланс нашого рахунку, у мене починає боліти серце.

$ 213

Що, в біса, відбувається? Куди зникала тисяча доларів із нашого рахунку? Ми не такі багатії, як наші сусіди. Тож для нас це серйозна втрата.

Я отримую доступ до транзакцій. Бачу, як кілька днів тому знято 1000 $. Мабуть, це справа рук зловмисника. Але хто міг зняти гроші з нашого рахунку? Я цього точно не робила. Мені важко віриться, що Ензо зробив це, не сказавши мені.

Я вже спізнююсь на роботу, але це важливіше. Якщо в нас вкрали гроші з карти, мені ТЕРМІНОВО потрібно щось робити. Тож я вирішую телефонувати в банк, але мене залишають повисіти на лінії. Це затягується на п’ятнадцять хвилин. Я дивлюся на годинник і пишу своїй колезі, щоб та прикрила мене на зустрічі, на яку я вже точно не піду.

— Добрий день. Мене звуть Серена. Я розмовлятиму з вами від імені служби підтримки клієнтів, — лунає бадьорий жіночий голос.

— Вітаю, — прокашлююся я. — Мені потрібна ваша допомога. На моєму рахунку зникла певна сума грошей.

— О, Боже, — каже Серена. У мене така ж реакція. — Хвилинку. Я подивлюся, що можу з’ясувати.

Я передаю всю свою банківську інформацію і чекаю. Потім чую віддалений стукіт клавіш. А згодом ще. Знову чекаю.

— Вибачте, система сьогодні підвисає, — бадьоро каже Серена. — У нас інколи таке буває. Сподіваюся, ви розумієте.

Зараз мені не до балачок, адже я хочу з’ясувати, куди поділися гроші з мого банківського рахунку.

— Ага.

— О, є! — радісно каже вона. — Два дні тому хтось зняв гроші. На ім’я Ензо Аккарді. Це — ваш чоловік?

— Так, але… — Я насуплюю брови. — Мій чоловік не міг…

Точно не міг?

— Він каже, що не знімав грошей? — запитує вона мене.

— Ні. Тобто, я просто… Я думала, він би попередив мене. Але…

Серена не має що сказати. Гадаю, сімейні драми — вже не її робота.

— Ох.

— Дякую, що ви мені допомогли, — бурмочу я. — Думаю… мені варто поговорити зі своїм чоловіком. Мабуть, він… мабуть, він просто забув.

— Так, точно, — каже вона вкрай співчутливим голосом. — Я можу вам ще чимось допомогти?

Так, розкажіть мені, чому ж це мій чоловік зняв купу грошей із нашого рахунку, не сказавши мені про це ні слова.

Я натискаю відбій і ще хвилину вдивляюся в екран. Мені вже давно час бути на роботі, та поки я не зателефоную Ензо, щоб дізнатися, що сталося з грошима, я не можу ні на чому зосередитись. Не розумію, чому мені тривожно лише від самої думки про це. Я довіряю йому. Отже, у нього була поважна причина, щоб зняти ті гроші.

Врешті-решт я вибираю його ім’я зі списку контактів. Коли він працює, то рідко може брати слухавку, але після того, як Ніко вигнали з команди, він відповідає одразу.

— Міллі? — каже він. — Що сталося?

Я майже ніколи не телефоную йому вдень, тож він розуміє, що розмова буде непростою.

— З нашого рахунку зникли гроші.

Я розраховувала почути італійську лайку

Та у відповідь мертва тиша, а це означає, що для нього це не новина. Навіть якби Серена про це щойно не сказала.

— Я виписала чек на триста доларів, — продовжую я, поки він мовчить. — І його не прийняли.

— Ох. — Він робить глибокий вдих. — І що було далі?

— Сюзетта позичила мені готівку, — кажу я.

— Ну, це добре.

— Тоді я зателефонувала в банк, щоб дізнатися, куди ділися гроші, — продовжую я. — Вони сказали мені, що це ти зняв тисячу доларів.

Запало ще довше мовчання. Він не хотів, щоб я так легко все розвідала.

— То що, — кажу я, — це ти зробив?

Він знову мовчить.

— Так, — нарешті каже Ензо.

— Добре. Тобі не здається, що ти зняв забагато грошей, навіть не сказавши про це мені?

— Це так… — Він мовчить іще кілька секунд, і мені здається, що він просто тягне час, щоб вигадати брехню. — Вибач. Цього місяця нам не вистачило грошей, а мені було потрібно купити нову техніку. Попередня зламалася. Я думав, що встигну повернути все на рахунок, перш ніж ти помітиш. Завтра все поверну.

— У тебе зламалася техніка? — повторюю я.

— Так, мені потрібен новий аератор для газону й культиватор. Це коштує купу грошей.

Присягаюся, іноді мені здається, що він просто вигадує ці слова. Але думаю, що це доволі адекватне пояснення, тож я вірю йому. Цілком логічно, якби зламалася техніка, йому довелося б негайно купити нову.

Це краще, ніж думка про те, що мій чоловік мені бреше.