Служниця спостерігає

Роздiл тридцятий

— Ти її звільнила?

Поки я готую вечерю, розповідаю Ензо новини про те, що сталося між мною та Мартою. Він здивувався. Оскільки кілька тижнів тому моя паста alla Norma не дуже зайшла, я енний раз готую макарони із сиром, тому що це точно будуть їсти діти. Так простіше.

— Вона нас обікрала, — кажу я. — А що мені було робити? Може, підвищити зарплату?

Він бере якийсь посуд із шафи біля раковини. Йому не дуже вдається готувати, але Ензо завжди накриває на стіл і потім допомагає завантажити посудомийну машину.

— Я просто хочу сказати, що в неї ж хороша робота. Вона працювала в нас. І в Сюзетти з Джонатаном. Навіщо їй красти?

— Не знаю, — розгнівано кажу я. — Ти думаєш, я розуміюся на психотипах злодіїв? Може, у неї клептоманія.

Він посміхається.

— Ну, вона ніколи не підстерігала мене за рогом ванної кімнати.

— Вона ж не німфоманка. О Боже. — Я закочую очі. — У неї клептоманія. Типу вона з тих людей, які постійно хочуть щось красти.

— Таке взагалі існує?

— Я дізналася про це на заняттях із психології.

— Ага… — Він дістає із шухляди щось зі столового приладдя, хоча, мені здається, він ще жодного разу не взяв все правильно з першого разу. Постійно замість виделки та ножа він несе дві виделки. Не розумію, як йому це вдається. Навіть якщо він взяв не те із шафи, хіба Ензо не бачить цього, коли розкладає на стіл? — То ти виплатила їй розрахунок?

— Ензо, — я повертаюся від киплячих макаронів із сиром і дивлюся на нього, — вона нас обікрала. Марта взяла намисто, яке ти мені подарував, і, думаю, зниклі гроші — теж її рук справа.

— Там було лише п’ятдесят доларів.

Я не сказала Ензо останні слова Марти. Її погрози. Не хочу розповідати всі деталі, але й сама не розумію чому. Діти не знають про моє кримінальне минуле, але Ензо все відомо. Проте він не зовсім розуміє, який це для мене сором. Він не розуміє, чому я не хочу, щоб це знали діти. Він пропонував мені розповісти їм, «поки вони самі не дізналися».

Так чи інакше, я не буду платити гроші жінці, яка обікрала нас, та ще й погрожувала мені.

Наскільки я знаю, жінки для Ензо — слабке місце. Можливо, це через його сестру Антонію, і через почуття вини, що міг би запобігти її смерті, якби краще оберігав. Ось тому він і виправдовував Ніко за те, що той заступився за дівчину. Здається, він не вважає, що жінки можуть зробити щось погане, але тут він глибоко помиляється.

Чесно кажучи, після всього, крізь що ми пройшли в минулому, він мав би дотримуватися іншої думки.

— Дивись. — Я глибоко вдихаю. — Я не знаю, чому Марта нас обікрала. Та це навіть не має значення. У нас і так достатньо фінансових проблем і без цих крадіжок. Що б там не було, я не хочу більше мати справу з нею.

Він схиляє голову.

— Ти вранці міряла тиск?

— Ензо! Я не про це.

Він похнюпився.

— Я знаю. Мені треба більше працювати для блага нашої сім’ї. Ось чому я так важко працюю над тим, щоб побудувати свій бізнес і більше не мати жодних проблем із грошима.

Мені дуже прикро, що він так сильно картає себе через наші фінансові проблеми. У нас все не так і погано. Я б не хотіла, щоб він надто сильно на цьому зациклювався. Боюся, що діти можуть почути це й теж хвилюватимуться, а особливо Ада.

— У нас все нормально. — Я вимикаю плиту, щоб обійняти його. Він хутко пригортає мене до себе, і я кладу голову на його міцне плече. — Ти молодець. І я впевнена, що через рік-два в нас все буде добре.

— Ага, — бурмоче він. — А може… навіть раніше.

Не знаю, про що він зараз. Навіть якщо його бізнес набере обертів, це не буде настільки швидко. Рік-два — це ще дуже оптимістичні прогнози. Щонайменше декілька наступних років ми будемо на всьому економити.

Іноді я задумаюсь, чи це справді було того варте.