Служниця спостерігає

Роздiл сороковий

О третій годині ночі я прокидаюся в холодному поту.

Мені приснилися жахіття. Уві сні я плавала в океані. І раптом хтось обхопив мою щиколотку рукою і почав тягнути під воду. Я кричала, намагалася звільнитися, але рука не відпускала мене, і, врешті-решт, я стала йти на дно.

І в цей момент я прокинулася.

Після невдалої поїздки на пляж минув тиждень, і мені здається, що саме цей день став початковою точкою, коли все пішло шкереберть. Та я не можу зрозуміти чому. Цілий тиждень Ензо тримався осторонь, але я не можу нічого йому сказати, адже він насправді нічого погано й не робить. Просто трохи підозріло відсторонився.

Нічне небо сьогодні ясне, і крізь вікна до спальні проникає місячне світло. Я повертаю голову набік і думаю, що зараз побачу свого чоловіка, який міцно спить поруч. Але це не так.

Насправді Ензо спить не так вже й міцно. Тобто його взагалі немає в ліжку.

Що за чортівня?

Підводжуся, повністю прокинувшись. З нас двох саме я постійно прокидаюся серед ночі, а Ензо міцно спить. Не пам’ятаю, щоб я колись прокинулася вночі та не побачила його біля себе. Де він може бути? Може, пішов до ванної?

Але мені добре видно нашу ванну кімнату. Його там немає.

Мою увагу привертає звук заведеного машинного двигуна. Я схоплююся й біжу до вікна, відкриваю рот, коли вантажівка мого чоловіка заїжджає на наш під’їзд. Чому це він посеред ночі роз’їжджав по нашому району?

Коли він паркується, з поля зору зникає кабіна його вантажівки, тож я не бачу, як він виходить на вулицю. Що ще важливіше, мені не видно, чи він був сам. Не знаю, що гірше: те, що він катається посеред ночі сам, чи те, що з кимось.

Кого я обманюю? З кимось — точно гірше.

Коли він виходить сходами на другий поверх, кроки мого чоловіка стають гучнішими. Ензо повільно пересувається, намагаючись не створювати зайвого шуму. Він не хоче розбудити мене. Ензо сподівається повернутися до спальні та побачити, що я собі міцно сплю та нічого не підозрюю.

Його чекає сюрприз.

Я чую, як скриплять двері спальні. Ензо зазирає всередину, і коли бачить мене, витріщає очі.

— Міллі, — каже він. — Е-е-е, привіт.

— Де ти був? — кидаюся я до нього.

— Я… — Він повертає голову через плече й дивиться в коридор. — Я захотів пити. І спустився вниз, щоб напитися води.

— То це для цього ти вдягнув сині джинси?

Ензо опускає погляд на свої джинси та футболку. На ньому ще й шкарпетки, хоча він ніколи не спить у шкарпетках. Цілком зрозуміло, що між часом, коли він ліг зі мною в ліжко, і цим моментом він переодягнувся.

Перш ніж він встигне вигадати чергову байку, я кажу:

— Я бачила, як ти машиною заїжджав на подвір’я. Тож запитую знову, де ти був?

— Вибач. — Він чухає потилицю. — Я не міг заснути, тому вирішив покататися. Не хотів турбувати тебе.

— Ти катався?

— Так.

— Де?

Він стенає плечима.

— По наших околицях.

— Сам?

Він киває.

— Сам.

Я пригадала той випадок, коли його зупинив поліцейський за перевищення швидкості, а Ензо щиро йому посміхався й просто в очі брехав. Давно його знаю, та якби не цей випадок, то я б ніколи не здогадалася, що він бреше. І коли я дивлюся на нього зараз, то вже не знаю, що правда. Чи він справді поїхав кататися, бо не міг заснути?

Чи він приховує щось набагато гірше?

— Не хвилюйся, — каже він. — Усе добре. Я всього-на-всього трохи покатався. Але вже повернувся. — Ензо голосно позіхає. — Це таки допомогло. Вже ну дуже хочеться спати.

Він знімає свої голубі джинси, а тоді футболку. Наступними йдуть шкарпетки.

— Ходи спати, Міллі, — бурмоче. — Уже пізно.

Мені хочеться спати. За довгий робочий день я добряче стомилася. Хотілося б заплющити очі та відірватися від цих подій. Понад усе на світі.

Та важко заснути, коли тобі в ніс б’ють парфуми чужої жінки.