Служниця спостерігає

Роздiл шiстдесят шостий

КРОК ЧЕТВЕРТИЙ: ПОЧНІТЬ ПІДОЗРЮВАТИ СТРАШНУ ПРАВДУ

Сьогодні субота, я стою на кухні, намагаючись вирішити, що б перекусити перед вечерею, коли Ніко прослизає через задні двері.

Із самого ранку я його не бачила. Хоча тепер це не є чимось особливим. Раніше у вихідні кожну секунду я проводила з братом, але зараз він або в Молодшій лізі, або замкнений у своїй кімнаті. Кілька разів мені таки вдавалося виловити його й разом піти до автобусної зупинки, але це нічого не змінило. Він не хотів розмовляти.

Тож не дивно, що я не бачила його цілий день. Однак цікаво от що: він прокрадається через задні двері. І ще гірше, що спереду на його штанах видніється щось схоже на мокру пляму.

Він обмочився?

— Ніко? — кажу я.

Він намагається сховати штани за кухонним столом, але я і так вже все бачила.

— Що?

— З тобою все гаразд?

— Так, — відповідає він. — Я був у Ловеллів і, коли пив воду, трохи розлив на себе.

Та я не вірю цьому. Адже коли він підходить ближче, відчуваю запах сечі. Він розуміє, що я йому не вірю, і схвильовано дивиться на мене.

— Нікому не кажи, добре, Адо? — просить він.

— Добре, — обіцяю я. — Але… Тобто… чому…

Чому дев’ятирічний хлопчик міг обмочитися? Пам’ятаю, коли Ніко було близько чотирьох років, таке траплялося уві сні, але ж він уже виріс.

— Я просто довго терпів, — каже він.

Нічого не розумію. Але він видається таким розгубленим, що я не хочу його за це ще й сварити.

— Зрозуміла…

— Присягаєшся, що нікому не скажеш?

— Присягаюся.

— Бо якщо ти вибовкаєш це, тоді ти — стукачка.

— Я ж сказала, що ніхто нічого не дізнається!

Зрештою він заспокоюється й поспішає до своєї кімнати, щоб переодягнутися. Але всі мої думки про те, що сталося. Ніко й так дивно поводиться, але щось схожого на сьогоднішню ситуацію я ще не бачила. Хочу, щоб він поговорив зі мною. Щоб він був таким, як раніше.

Щоб ми взагалі сюди не переїжджали.