Служниця спостерігає

Роздiл шостий

Шкільний день сьогодні минув чудово.

Щойно діти виходять зі шкільного автобуса, вони засипають мене історіями про свої перші шкільні враження. Ніко вже встиг подружитися з усіма однокласниками й успішно бризнув молоком із носа під час обідньої перерви. (Цю навичку він відточував місяцями). Ада не так захоплено розповідає, як її брат, але запевняє мене, що знайшла нових друзів. Змінити школу під час навчального року — дуже важко, та я неймовірно пишаюся ними.

— А наприкінці тижня відбуватиметься відбір до Молодшої ліги, — каже Ніко. — Коли тато приїде додому? Він обіцяв потренуватися зі мною.

Я дивлюся на годинник. Сюзетта запросила нас на шосту годину, тобто менше ніж за годину нам уже потрібно виходити. Знаючи Ензо, припускаю, що він приїде десь за кілька хвилин до шостої.

— Незабаром. Сподіваюся.

— Коли? — допитується він.

— Скоро. — Йому не зовсім сподобалася моя відповідь, тому я додаю: — У мене є ідея. Чому б тобі не побігати з м’ячем на задньому подвір’ї?

— Мені так подобається, що в нас є задній двір, мамо. — Його очі сяють.

Мені теж.

Ніко йде сам тренуватися на задньому дворі, а це розкіш, якої ми не могли собі дозволити в місті. Я підіймаюся сходами до спальні й наношу новий шар консилера, щоб замаскувати темні кола під очима, які, здається, нікуди не зникають. Потім беруся фарбувати вії тушшю, але примудрилася влучити пензликом в око, і через те, що почали сльозитися очі, мушу все змивати. Я фарбую губи так званою нюдовою помадою, тобто тією, яка взагалі непомітна на губах. Не можу зрозуміти, навіщо випускають такий продукт, хоча краще запитати, навіщо я це купила?

Ми ще не купили дзеркала на повний зріст, тому я викручуюся в акробатичних трюках, щоб оцінити свій зовнішній вигляд у відображенні маленького туалетного дзеркала над раковиною. Це вимагає певних викрутасів, але зрештою я вирішую, що маю доволі гарний вигляд. Так чи інакше, мені потрібно вирішити ситуацію з десертом, адже для сьогоднішньої вечері це за мною.

Дорогою з роботи додому я зайшла в супермаркет і купила яблучний пиріг. Не зрозумійте мене неправильно — я їм яблучний пиріг у будь-якій варіації. Та коли спускаюся сходами вниз і витягаю його з пакета з продуктами, він так і виглядає: дешевий пиріг із місцевого супермаркету.

Можу лише уявити, що мені на це скаже Сюзетта. Вона, напевно, купує свої десерти десь у вишуканій французькій кондитерській.

Я витягую пиріг із поліетиленової плівки, але залишаю його в металевій формі. Потім беру виделку із шухляди зі столовим приладдям. З особливою майстерністю я згладжую краї пирога й роблю кілька проколів по центру. Тепер пиріг виглядає не таким, як з конвеєра. Чи можу я його видати за домашній? Ймовірно.

Поки я уважно розглядаю пиріг, скриплять петлі вхідних дверей, вони відчиняються. Ензо вдома. Слава Богу, адже в нас уже обмаль часу. Я поспіхом вибігаю до вхідних дверей, щоб його зустріти, але тут же змінююся на обличчі. Мій чоловік буквально з ніг до голови в багнюці. А ми маємо бути у Ловеллів за…

За п’ятнадцять хвилин. Чудово.

— Міллі! — його обличчя сяє, коли він бачить мене, але потім я помічаю, що він дивиться на пиріг. — Яблучний пиріг… мій улюблений американський десерт!

— Це я зробила, — кажу я, тим самим закидаючи вудочку.

— Справді? На вигляд, як із супермаркету.

Бляха. Мабуть, я не дуже вдало одомашнила його.

Він наближається, щоб поцілувати мене, але я відступаю, витягуючи руку, щоб відштовхнути його.

— Ти брудний!

— Я копав яму, — каже він, наче безглуздо було б подумати, що він робив щось інше. — Сходжу в душ після гри в бейсбол із Ніко. Він хоче потренуватися.

— Ензо, — я дивлюся на нього, — Сюзетта запросила нас на вечерю! За п’ятнадцять хвилин ми вже маємо бути там. Пам’ятаєш?

Він розгублено дивиться на мене. Мене вражає його здатність забувати про будь-яку соціальну активність, хоча, здається, він чітко стежить за своїми робочими справами.

— Ой, — каже він. — А це було записано в нашому сімейному календарі?

Ензо завжди просить мене записувати події в спільному календарі на наших телефонах, але, як я розумію, він не перевіряє його — взагалі.

— Так.

— Ой. — Він чухає шию замурзаною рукою. — Напевно… я таки зараз піду в душ.

Чесно кажучи, іноді мені здається, що він наче третя дитина. Власне, Ензо більше походить на другу дитину, оскільки Ада поводиться набагато доросліше.

Обертаюся до пирога. У мене з’явилося бажання закинути його в духовку. Може, якщо він буде немов свіжоспечений, я зможу видати його за свій. Мені чомусь хочеться справити враження на Сюзетту Ловелл. У той час, коли прибирала будинки, я встигла попрацювати на багатьох жінок, подібних до Сюзетти, але ніколи не мала можливості стати кимось важливішим, ніж покоївкою в такої жінки, як вона.

Мені не подобається Сюзетта, але якщо нам вдасться подружитися з Ловеллами, то це вже прогрес. Це означатиме, що я нарешті добилася нормального життя, про яке завжди мріяла. Життя, заради якого я готова зрушити гори.