Служниця спостерігає

Роздiл тридцять восьмий

Усе відбувається дуже швидко. Утоплення — це дуже швидко.

В океані серйозна метушня, але я нічого не бачу. Ми з Джонатаном разом схоплюємося на ноги. Все відбувається саме там, де я нещодавно бачила своїх дітей. Рятувальник спустився зі свого місця спостереження й біжить до берега, але вже пізно.

Ензо виходить на сушу з нею на руках.

Це Сюзетта ледь не потонула. Вона тримається за шию Ензо, коли той героїчно виносить її з води. Сюзетта у свідомості, хоча й кашляє, а обличчя рожеве. Як би мені не хотілося звинуватити її в симуляції, вона має такий вигляд, ніби справді пережила жах.

Ензо кладе її на пісок і стає біля неї на коліна. Рятувальник теж згинається біля неї, але вся увага Сюзетти зосереджена лише на моєму чоловікові.

— Ви в нормі? — запитує Ензо її.

— Так, — задихається вона, а тоді знову починає кашляти. — Це було. Мені було так страшно. Та зі мною вже все добре. — Вона тягнеться до руки мого чоловіка. — Дякую вам. Дякую. Ви мене врятували. Ви — мій герой.

О Боже.

Я дивлюся на Джонатана, якого, здається, анітрохи не турбує, що над його дружиною нависає такий неймовірно сексуальний італієць, що в неї аж слина тече. А може, слинки течуть через те, що вона ледь не втопилася.

— Пані, з вами точно все гаразд? — питає її рятувальник.

— Так. — Вона спирається на лікті. — Мені здалося, що я в чомусь заплуталася ногою, і мене потягнуло вниз. Я… я так налякалася.

— Може, це водорості, — припускає рятувальник.

— Напевно, так, — відповідає Сюзетта, хоча я бачу, що це її не переконало. Тут я погоджуюся, адже які це водорості можуть затягнути людину під воду? Однак я не бачу іншого пояснення.

Ада та Ніко вийшли з води, на вигляд явно приголомшені цією трагедією. Ада огортає себе руками, а Ніко сідає на берег приблизно за три метри від нас. Не можу зрозуміти його виразу обличчя.

— Сюзетто, люба, — каже Джонатан, — поїдьмо краще додому. Тобі там стане краще.

— Напевно, так, — відповідає вона, — але я не хочу псувати всім вечір.

— Не хвилюйтеся про це, — каже Ензо. Тоді я розумію, що вона й досі не відпустила його руки. Чи то він тримає її. У будь-якому випадку щось вони занадто довго такі близькі, — ви маєте потурбуватися про себе.

— Ви справді врятували мені життя, — каже вона. — Чесно кажучи, я так налякалася, а ви… ви мене врятували.

— Це пусте. — Ензо відмахується, але це немов мед для його вух. Йому подобається бути героєм. Хіба можна йому за це дорікати?

Ензо допомагає Сюзетті підвестися, а Джонатан наближається, щоб їй допомогти, та вона ігнорує його. Врешті-решт ми збираємо наші речі, тому що всі дуже вражені подіями й після пережитого дуже важко насолоджуватися пляжним відпочинком. Тобто, я б могла ще залишитися, але навіть діти вже хочуть додому.

Ензо допомагає Сюзетті. Вона демонструє, що травмувала ногу й не може більше ходити, тож, на жаль, більшість меблів ми несемо самі. Діти беруть по шезлонгу, я — два, і ще й під пахвою несу парасолю. Важко, але якимось чином ми повертаємося до машини.

— Ще раз дякую вам. — Сюзетта дивиться на Ензо, який допомагає їй дошкандибати до Mercedes Джонатана й сісти на пасажирське сидіння. — Ви врятували мені життя.

І коли вона говорить це, то кладе руку на його біцепс. Що, коли щиро, здається трохи недоречним.

Вона так на нього дивиться, що я думаю, якби її чоловік не стояв за кілька метрів біля мене, а я не стояла, пускаючи на неї іскри з очей, вони б цілувалися, поки ми говоримо. Звісно, я не думаю, що Ензо посмів би так вчинити зі мною. Але якби мене не було, хтозна? Сюзетта — вельми приваблива жінка, і хоча я не в захваті від неї, здається, Ензо такої неприязні, як я, до неї не відчуває.

— Обережно за кермом, — каже він їй.

— Звісно! — радісно відповідає Джонатан. — Ензо, ще раз дякую! Я дуже вам вдячний за піклування про мою дружину!

Він справді дякує Ензо за те, що той лапав його дружину?

Хотіла б я сказати, що коли вони поїхали, мені стало легше. Але важко позбутися людини, яка живе поруч із тобою.