Служниця спостерігає

Роздiл п’ятдесят третiй

Я роблю крок назад, вирішуючи, чи варто знову вмикати ліхтарик. Краще залишити елемент несподіванки чи бачити, з ким я маю справу?

Перш ніж я наважуюсь, на задньому дворі з’являється чиясь постать. І мої плечі опускаються.

— Сюзетто? — запитую я.

Я ще не бачила Сюзетту Ловелл одягнену так просто, у джинси та тонкий кардиган. Вона роздивляється мене з ніг до голови, від піжамних штанів аж до волосся, зібраного в неохайний хвіст. У руках міцно тримає ліхтарик. Сюзетта сміється, та це не усмішка радості.

— Що ви робите на моєму задньому дворі, Міллі? — вимогливо запитує вона.

— Я… — Підтягую піжамні штани. — Я почула якийсь шум.

Вона здіймає брови. Це погане виправдання, і вона це знає.

— Вам не здається, що ваша сім’я вже достатньо заподіяла мені?

Я міцніше стискаю ліхтарик, так, що починають боліти пальці.

— Наша сім’я нічого не робила.

— Справді? — Від ліхтарика падає тінь, утворюючи темні кола під її очима. — Минулої ночі ваш чоловік убив мого.

— Це брехня, — кажу я, хоча всередині й досі залишаються сумніви.

— Ви зараз знущаєтеся з мене? — запитує вона. — Дженіс бачила, як він заходив у наш будинок. Він був там у момент вбивства Джонатана. І ви ще маєте совість казати, що ваш чоловік цього не робив?

— А для чого йому це?

Мені цікаво, що на це відповість Сюзетта, адже все, що я чула дотепер свідчить про якусь змову між нею та Ензо. Утім, вочевидь, Сюзетта заперечуватиме свою причетність до цього.

— Міллі, — каже вона, — мені неприємно вам це розповідати, але Ензо був одержимий мною.

— Одержимий? Вами? — з недовірою в голосі повторюю я.

— Ви думаєте, це я просила його бігати до мене щохвилини? — Вона хитає головою. — У нього завжди знаходилася нагода, щоб приходити сюди. Ензо постійно зі мною фліртував. І страшенно ревнував до Джонатана.

Це навіть звучить смішно. Ензо не загравав до неї. Я на власні очі бачила, що це вона була ініціатором. Я розумію, коли жінка сама починає чіплятися до мого чоловіка.

— Зрештою, — починає вона, — ви бачили на власні очі, як він поводився зі мною на пляжі. Думаєте, що мені хотілося, щоб він буквально ніс мене до машини? Я не могла його від себе відірвати.

— Здавалося, що ви були не проти, — зазначаю я.

— Ну, я не хотіла цього, — прицмокуючи, відповідає вона. — Ензо казав мені, що нещасливий у шлюбі. Сказав, що почувається немов у пастці через те, що вам довелося одружитися. Адже ви завагітніли.

Що?

Її слова допекли мене до серця. Тому що це чиста правда. Ензо одружився зі мною, бо я завагітніла Адою. Так, ми жили разом, але майже не розмовляли про заміжжя. Добре, ми зовсім не думали про одруження.

Ясна річ, що я ніколи не розповідала Сюзетті причину нашого одруження. А це означає, що вона дізналася від Ензо. Чому він це зробив? Хіба що…

— Вибачте, що вам довелося дізнатися це від мене, — каже вона, — але ваш чоловік небезпечний. — Сюзетта схиляє голову набік. — Та, можливо, ви й так це знаєте.

По моїй спині пробігся морозець.

— Мені немає чого дізнаватися. Ензо й мухи не скривдить.

Вона сміється.

— Ой, Міллі. Я ж сподіваюся, ви в це не вірите?

Вірю. За весь час, що я знаю свого чоловіка, він не застосовував насильства до інших. Можливо, погрожував. Але я ніколи не бачила, щоб він когось бив.

Ще трохи ламав людям пальці. А, так, і раз ледь не забив людину до смерті.

— Неважливо. — Сюзетта виходить зі світла ліхтарика. — Я маю забрати деякі речі з дому, але щоб мене не помітили репортери. Думала, що прослизну через чорний вхід.

— Журналісти вже пішли.

— Справді?

Вона насуплюється, вочевидь, розчарована відсутністю уваги до її персони. Навіть якщо Сюзетта не вбивала Джонатана, з вигляду не скажеш, що вона дуже важко переживає його смерть. Розмова з нею нічого не змінила. Та сьогодні я дізналася одну важливу річ.

Це правда, що будь-хто міг зайти із чорного входу, і Дженіс могла не помітити цієї людини.