Служниця спостерігає

Роздiл п’ятдесятий

— Сесіліє! — вигукує Ензо.

Щойно він вимовляє її ім’я, я вже знаю, хто це: Сесілія Вінчестер. Колись я працювала в її родині нянею. Потім за нею також пильнував Ензо, коли в неї в житті відбувалися певні події. Відколи їй виповнилося десять, ми більше не бачилися. А тепер вона…

Боже, їй двадцять сім. Я вже жахливо стара.

Не дивлячись ні на що, Ензо підбігає до неї. Він обіймає Сесілію. Вона робить те саме у відповідь. Ензо щось шепоче їй на вухо, а вона посміхається й киває. Я змогла розібрати лише «твоя мама».

Переходжу в інший кінець кімнати, щоб краще роздивитися цю дівчину. Можливо, їй двадцять сім, та на вигляд вона дуже молода. Якби мене трохи попереконували, я б повірила, що їй двадцять. Але в її блакитних очах є щось дуже проникливе та тверде. Вони наче доросліші за неї на років двадцять. Щось в її погляді дає мені надію, що ця зброя таки вистрелить на нашу користь.

— Вітаю, Міллі, — каже вона. Я пам’ятаю її дзвінкий та дитячий голос. Тепер він чіткий та серйозний. Вона схожа на тих жінок, що працюють навіть під час обідньої перерви.

Я намагаюся посміхнутися.

— Привіт, Сісі. Дуже рада тебе бачити.

— Я теж. — Вона розправляє лацкан на своєму піджаку. — Та краще, якби наша зустріч відбулася за інших обставин.

— Сесілія — державна правозахисниця, тож формально ми — запеклі вороги, — каже Рамірез. — Але коли я побачив її в роботі, не міг стримати захвату. Ми познайомилися близько року тому, коли я прийшов купити торт на день народження Ади, як ви й просили. Тоді й розговорилися. Коли я сказав, для кого купую цей торт, виявилося, що вона знає тебе не гірше за мене. Тому, коли ви сьогодні мені зателефонували, я одразу ж вирішив звернутися до Сесілії.

«Не гірше за мене» — так і просилося. Ми дружили з Бенні багато років, а Сесілію я востаннє бачила, ще як та була дитиною. Вона стежила за нами?

Проте навіть якщо так, я маю бути їй вдячна. Вона — наша єдина надія.

— Бенні розповів мені все в деталях, поки я підкорювала автостраду Лонг-Айленду, — каже вона, коли ми повертаємося до вітальні. — Вони завели на тебе справу, Ензо.

Він кліпає.

— Знаю. Кепські справи. Сесіліє, ти маєш знати, я не…

Сесілія сідає на диван, схрестивши свої худорляві ноги. Вона кладе сумку для документів на коліна та з легкістю відкриває її. Сесілія дістає жовтий блокнот Legal Pad і клацає кульковою ручкою. Вочевидь, у неї немає бажання вести світські балачки, чому я дуже рада.

— Може, ти його й не вбивав, — говорить вона, — але вони дуже наполегливо взялися за тебе. У цьому я впевнена. Не здивуюся, якщо в них уже є ордер на обшук.

Ензо іронізує:

— То нехай шукають. Вони тут нічого не знайдуть.

Я так не думаю. У мене був досвід поліцейського обшуку, і це найбільше посягання, яке я знаю. Вони риються у всьому. Розривають на шматки все ваше життя, яке вже не повернеться.

— Що вони хочуть знайти? — запитую я Сесілію.

— Знаряддя вбивства, — без роздумів відповідає Сесілія. — Залишки крові пана Ловелла.

Згадую про закривавлену футболку Ензо, яка була на ньому минулої ночі. Я так і не знайшла її. Напевно, він її здихався.

Проте, якщо це таки його кров, то для чого він позбувся цієї футболки? У такому випадку йому нічого не буде.

— Нічого такого в мене немає, — впевнено каже Ензо.

— Було б краще, — каже вона, — якби ти розповів мені все від початку.

Він виконує її прохання. Ензо починає розповідати, а Сесілія тихенько занотовує все у своєму блокноті. Він описує свої зустрічі із Сюзеттою, допомогу Марті, і, нарешті, як працював на подвір’ї Ловеллів у день убивства Джонатана.

— Я нічого не зробив, — наполягає він. — Взагалі. Чому вони можуть підозрювати мене?

Це риторичне питання, але Сесілія, здається, справді обдумує це. Вона виросла розважливою молодою жінкою. Цікаво, чи стане Ада такою ж, як вона?

Звісно, якщо її батька відправлять за ґрати, її життя піде шкереберть.

— Буду чесна з тобою, Ензо, — врешті-решт каже Сесілія. — Я думаю, це якось пов’язано з Даріо Фонтана.

При згадці цього імені Ензо біліє, як стіна.

— Що? — запитує він.

— Наскільки я розумію, — Сесілія дивиться на Раміреза, який киває, — детектив Віллард трохи поцікавився про твоє минуле до переїзду в цю країну. І випливло це ім’я.

Я нічого не чула про цю людину. Тому мене тривожить, що мій чоловік, з яким ми в шлюбі вже понад десять років, так бурхливо на це реагує.

— Хто такий Даріо Фонтана? — запитую я Ензо.

— Це давня історія, — затинається він.

Сесілія рішуче починає, не залишаючи місця для брехні:

— Не така вже й давня.

— Ензо? — звертаюся я.

Він так сильно стискає коліна, що біліють кісточки пальців.

— Даріо був чоловіком моєї сестри.

Чоловік його сестри. Добре, тепер зрозуміло, чому він так засмутився при згадці його імені. Багато років поспіль Антонія переживала насилля зі сторони свого чоловіка, аж поки той не забив її. Він також був членом банди, тому, коли Ензо помстився Даріо, він був змушений негайно тікати з країни. Розумію, чому Ензо не хотів згадувати про цю людину. Але єдине, що не зрозуміло, це чому Сесілія згадала про нього.

— Це не така вже й просто історія, — каже Сесілія. — Ми не повинні приховувати ситуацію, яка має стосунок до цієї справи.

Ензо з болем в очах дивиться на мене.

— Міллі, ти не залишиш нас на хвилинку?

Він що, жартує зараз? Ензо справді думає, що я піду?

— У жодному разі, — різко відповідаю я. — Що саме ти хочеш приховати від мене?

— Ензо, — каже Рамірез. — Скажи своїй дружині правду.

Ензо щось бурмоче собі під ніс. Я не вийду із цієї кімнати, не дізнавшись, що він так хоче приховати від мене.

— Ензо? — повторюю.

— Добре. Добре. — Він стискає кулаки. — Я працював на нього. Я працював на Даріо Фонтана. Все?

У мене відвисає щелепа. Цієї частинки історії я не знала. Ензо працював на чоловіка, який підіймав руку на його сестру? Мало того, цей чоловік був бандитом. Тож якщо Ензо працював на нього, то…

— Я був дитиною, — каже він. — Мені було шістнадцять років, коли я зв’язався з Даріо. Я не знав, хто він насправді. Та згодом зрозумів…

— Скільки років це тривало? — тисне на нього Сесілія.

Під час цієї розмови Ензо має геть жалюгідний вигляд.

— Вісім.

— Які його накази ти виконував?

На секунду Ензо заплющує очі й майже одразу розплющує.

— Будь ласка, годі. Я… Я знаю. Це дуже погано. Все розумію.

Які накази цього бандита виконував Ензо?

— Гаразд, — погоджується Сесілія. — Поки закриваємо тему. Та мені потрібно знати. Якщо справа дійде до суду…

— Так. Розумію.

— Я буду боротися за тебе, — каже вона. — Та не хочу чути брехні, Ензо. Якщо ти брехатимеш мені у вічі, я безсильна. Ти повинен мені все розповісти. Бути відвертим у всьому, щоб я змогла тебе захистити.

Він дивиться їй в очі.

— Я не вбивав Джонатана Ловелла. Слово честі.

— Гаразд, — каже вона. — Та якщо не ти, то хто?

— Сюзетта Ловелл, — випалюю я. Ця думка сидить у моїй голові, відколи я побачила мертве тіло Джонатана на підлозі. По Сюзетті було видно, що вона взагалі не поважала свого чоловіка й не любила. Моїм першим припущенням було те, що це вона його вбила.

— Але як? — запитує Рамірез. — Сусідка клянеться, що вона не бачила Сюзетти цілий день.

— Вона має алібі? — запитую.

— Ні, алібі немає. Але ваш провулок не в пішій доступності. Їй довелося б повертатися додому на машині. Це помітила б сусідка.

— Є ще один шлях, — каже Ензо.

Сесілія підіймає брови:

— Розказуй.

— Можна припаркуватися ззаду, не заїжджаючи в провулок, — говорить Ензо. — Мені про це розповідала Сюзетта. Вона могла б припаркуватися ззаду, зайти через задні двері, і Дженіс Арчер ніколи б її не помітила.

— І ти цього б не помітив?

— Я ходив туди-сюди до нашого подвір’я і назад. Міг і не помітити.

— Гаразд, це вже щось. Дозвольте мені все з’ясувати. — Сесілія опускає погляд на свій годинник. — Добре, після обіду в мене багато справ, тож мушу бігти. Це буде не просто, але я обіцяю, що зроблю все, що в моїх силах, щоб вони не повісили це на тебе. Я боротимусь за тебе.

Ензо насуплюється, коли вона зводиться на ноги. Коли маленька Сесілія Вінчестер навчилася ходити на таких високих підборах?

— У тебе були схожі виграшні справи? — запитує він.

Треба віддати їй належне, Сесілія майстерно ухиляється від відповіді.

— Цю справу ми виграємо.

Сподіваюся, вона має рацію.