Велика маленька брехня

Розділ одинадцятий

— Тату, а ти літаєш так високо, як цей літак? — запитав Джош. Ось уже сім годин вони перебували в літаку, поверталися до Сіднея з Ванкувера. І поки все було добре. Без сварок. Вони посадили хлопців окремо біля вікон, а Селеста з Перрі сіли поруч біля проходу.

— Та ні. Пам’ятаєш, я тобі розповідав? Я мушу летіти дуже низько, щоб мене не було видно на радарах.

— Справді, — Джош знову відвернувся до вікна.

— А чому ти повинен уникати радарів? — запитала Селеста.

Перрі похитав головою, перезирнувся з Максом та обмінявся з ним усмішкою «ох-уже-ці-жінки». Макс сидів біля Селести і нахилився вперед, щоб теж чути розмову.

— Це ж очевидно, правда, Максе?

— Це секрет, мамо, — і Макс заходився пояснювати. — Ніхто на світі не знає, що тато вміє літати.

— Ну звісно, — погодилася Селеста. — Вибачте. Як це я не допетрала?

— Розумієш, якщо мене зловлять, то, мабуть, захочуть провести наді мною силу-силенну дослідів, — пояснив Перрі. — Щоб з’ясувати, звідки я беру ці суперсили, потім вони захочуть завербувати мене до повітряних військ і змусять мене виконувати секретні місії.

— Ні, цього ми точно не хочемо, — зауважила Селеста. — Тато й так багато подорожує.

Перрі нахилився через прохід та накрив її руку своєю у німому жесті вибачення.

— Ти ж не можеш літати, це ми граємося, — сказав Макс.

Перрі широко розплющив очі, звів брови та знизав плечима, наче запитуючи «Хіба ж ні?»

— Я так не думаю, — невпевнено продовжував Макс.

Перрі підморгнув Селесті через голову Макса. Роками він розповідав близнюкам, що має секретний талант — вміє літати, у деталях змальовуючи, як виявив свої суперсили у п’ятнадцять років, і, мабуть, коли хлопцям стукне п’ятнадцять, вони теж навчаться літати, якщо вони успадкували його суперсилу та їстимуть достатньо броколі. Хлопці ніколи не знали напевне, це він серйозно чи ні.

— Вчора, коли я на лижах підстрибнув на тому великому трампліні, я справді летів, — сказав Макс. І руками продемонстрував траєкторію польоту. — Ву-у-у-х!

— Точно, летів, — погодився Перрі. — І мало не довів до серцевого нападу свого тата.

Макс засміявся.

Перрі випростав уперед руки і потягнувся.

— Мені й досі все болить од спроб тебе наздогнати. Ти надто швидкий.

Селеста спостерігала за ним. Він гарно виглядав: засмаглий, розслаблений після п’яти днів катання на лижах та санчатах. В тому-то і біда. Він її досі шалено приваблював, і вона не могла з цим боротися.

— Що? — Перрі глянув на неї.

— Нічого.

— Гарна відпустка, чи не так?

— Чудова, — щиро відповіла Селеста. — Дивовижна.

— Думаю, це буде добрий рік для нас усіх, — відказав Перрі та пильно подивився їй ув очі. — Згодна? Хлопці підуть до школи, маю надію, що у тебе буде більше часу на себе, а я… — він зробив паузу, щільно потер великим пальцем шкіру на зап’ястку, ніби перевіряв її на якість, а потім знову підняв очі на Селесту. — Я зроблю все, на що спроможний, щоб цей рік став чудовим для нас усіх. — І він сором’язливо усміхнувся.

Часом він таке робив. Говорив або робив щось, що змушувало її почуватися такою ж одурманеною поруч із ним, як у перший рік їхнього знайомства на тому нудному бізнес-ланчі, де вона вперше зрозуміла значення слів «втратити голову».

Селесту огорнуло відчуття спокою. Стюардеса ходила поміж рядами та пропонувала пасажирам щойно спечене на борту печиво із шоколадними крихтами. Дивовижні пахощі. Мабуть, це і справді буде хороший рік.

Можливо навіть, вона могла б залишитися. Думка про те, що вона зможе залишитися, завжди приносила їй полегшення.

— Сходімо на пляж по поверненні, — запропонував Перрі. — Збудуємо величезний замок із піску. Сьогодні сніговик, а завтра замок із піску. У вас, діти, чудове життя.

— Точно, — Джош позіхнув і задоволено розтягнувся у кріслі бізнес-класу. — Пречудове життя.

Меліса: Пам’ятаю, як на канікулах побачила Селесту, Перрі та близнюків на пляжі. Я ще тоді сказала своєму чоловікові: здається, це одна з наших мам із підготовчої школи. У нього ледь очі на лоба не вилізли. Селеста та Перрі виглядали закоханими, вони сміялися, розважалися, допомагали дітям ліпити з піску — складний замок з дрібними деталями. По правді, від цього аж трохи нудило. Ніби навіть пісочні замки у них кращі, ніж у всіх.