Велика маленька брехня

Розділ сьомий

«Ой, лишенько! — подумала Маделін. — Я щойно потоваришувала з мамою маленького головоріза. А здавався таким милим у машині. Дякувати Богу, він не намагався задушити Хлою. Це було б дивно. Та Хлоя б вирубила його одним ударом правою».

— Зіггі ніколи… — промовила Джейн.

Вона зблідла і виглядала переляканою. Маделін бачила, як інші батьки поволі відступили на кілька кроків, сформувавши вільний простір навколо Джейн.

— Усе гаразд, — Маделін у заспокійливому жесті торкнулася руки Джейн. — Вони ще діти, котрі не вміють як слід поводитися.

— Перепрошую, — Джейн обійшла двох мам та виступила вперед немов на сцену та поклала руку на плече Зіггі. У Маделін зайшлося серце від хвилювання за них обох. Джейн на вигляд могла зійти за доньку Маделін. Власне, Джейн і нагадувала їй маленьку Абігель: така ж колюча, з таким само несміливим стриманим почуттям гумору.

— Господи, — прошепотіла Селеста поруч із Маделін. — Це жахливо.

— Я нічого не робив, — голосно сказав Зіггі.

— Зіггі, ми просто маємо вибачитися перед Амабеллою — і все, — сказала панна Барнс. Бекка Барнс була Фредовою вчителькою у початковій школі. Це був її перший рік після педагогічного коледжу. Хороша вчителька, та надто вже молода, вона надміру переймалася тим, як вдовольнити батьків — і все б нічого, якби батьки були такі, як Маделін, а не як мстива Рената. Та по правді, будь-хто з батьків хотів би прийняти вибачення від дитини, котра намагалася задушити їхнього сина чи доньку. (Ну і ще Маделін виставила Ренату у смішному світлі через те, що остання думала, буцімто Джейн — няня. Рената дуже не любила виглядати смішно. Зрештою, її діти були геніями. У неї була репутація. Та й засідання ради директорів, знаєте).

Джейн подивилася на Амабеллу:

— Люба, ти впевнена, що саме цей хлопчик тебе образив?

— Будь ласка, вибачся перед Амабеллою. Ти справді зробив їй боляче, — звернулася до Зіггі Рената. Вона говорила спокійно, але суворо. — І ми всі поїдемо додому.

— Але ж це не я, — сказав Зіггі. — Він говорив дуже чітко і дивився Ренаті прямо в очі.

Маделін зняла окуляри і прикусила дужку. Може, і справді то не він? Чи могла Амабелла помилитися? Але ж вона обдарована! Зрештою, вона — дуже мила дівчинка, приходила в гості до Хлої, і вони прекрасно ладнали. Вона дозволяла Хлої командувати і приймала другорядну роль у кожній грі.

— Не бреши, — різко відказала Рената Зіггі. Вона скинула свою маску «навіть якщо інші діти ображають моїх, я однаково добра до них». — Все, що від тебе вимагається, це вибачитися.

Маделін бачила, як в одну мить інстинктивно відреагувало тіло Джейн, ніби кидок кобри чи напад тварини. Спина випросталася. Підборіддя піднялося:

— Зіггі не бреше.

— Можу вас запевнити, що Амабелла каже правду.

Публіка навколо завмерла. Навіть діти поводилися дуже тихо, лише Селестині близнюки ганялися одне за одним по майданчику та вигукували щось про ніндзя.

— Значить, ми зайшли в глухий кут. — Панна Барнс не мала анінайменшої уяви, що робити. Зрештою, їй було всього двадцять чотири.

Хлоя підбігла до Маделін, захекана після вправ на майданчику та оголосила:

— Хочу купатися!

— Тс-с-с, — сказала Маделін.

— Мам, будь ласка, можна мені купатися? — зітхнула Хлоя.

— Тихенько, прошу тебе, — нога Маделін боліла. Схоже, це буде не найкращий день народження, чудово! Занадто багато подій як на один День Маделін. Їй конче необхідно сісти. Оце так-так — потрапити у самісіньку гущу подій.

— Ренато, знаєш, діти часом…

Рената різко обернулася та подивилася на Маделін:

— Хлопчик має нести відповідальність за свої вчинки. Він повинен розуміти, що кожна дія має свої наслідки. Він не може просто душити інших дітей, а потім вдавати, що не робив цього! Зрештою, що тобі до того, Маделін? Порядкуй у своїй хаті, а в чужу не пхайся!

Маделін розлютилась. Вона ж лише хотіла допомогти! Та й «порядкуй у своїй хаті» — прозвучало так старомодно! З часу конфлікту навколо походу до театру для обдарованих дітей взаємини між нею та Ренатою були доволі прохолодними, хоча формально вони все ще залишалися подругами.

Власне, Рената подобалася Маделін, але з самого початку у їхніх стосунках було щось змагальницьке.

«Я б здуріла, якби мусила сидіти вдома і займатися дітьми», — казала Рената Маделін по секрету, і це не мало б ображати Маделін, бо ж та не сиділа вдома, а працювала півдня. Та однак підтекст був наступний: Рената — розумниця, її мізкам потрібна активність, бо ж у неї кар’єра, а у Маделін — робота.

Не полегшувало справи і те, що старший Ренатин син Джейсон був відомим у школі через перемогу у шаховому турнірі, а син Маделін Фред — тим, що був єдиним сміливцем в історії школи Пірріві, котрий видерся на величезну смокву на шкільному подвір’ї, а потім стрибнув з дерева на неймовірну відстань на дах музичного кабінету, щоб дістати тридцять чотири тенісні м’ячики (аби зняти його з даху, довелося викликати бригаду рятувальників. Авторитет Фреда у школі був захмарний).

— Мам, це не важливо, — Амабелла подивилася на маму очима повними сліз. На шиї бідолашної дівчинки Маделін побачила червоні сліди від чиїхось пальців.

— Ні, це важливо, — відказала Рената. Вона обернулася до Джейн:

— Будь ласка, змусь свого сина перепросити.

— Ренато, — звернулася до неї Маделін.

— Не лізь, Маделін.

— Так, Маделін, не думаю, що нам слід втручатися, — зауважила Харпер, котра очікувано трималася поруч із Ренатою та погоджувалася з усім, що та казала.

— Мені дуже шкода, але я не можу змусити його вибачатися за те, чого він не робив, — сказала Джейн.

— Твій син бреше, — відрізала Рената. Її очі горіли за скельцями окулярів.

— Не думаю, — відказала Джейн та підняла голову.

— Мамо, я хочу додому, будь ласка, — сказала Амабелла. Вона знову почала схлипувати. Дивна французька нянька, котра увесь цей час мовчала, взяла її на руки, і Амабелла охопила її талію ногами та утнулася носиком у шию. На чолі Ренати пульсувала вена. Вона стискала і розтискала кулаки.

— Це абсолютно … неприпустимо, — сказала вона бідолашній панні Барнс, котра, мабуть, дивувалася, чому у педагогічному коледжі їх не навчали, що робити у таких ситуаціях.

Рената нахилилася так, що її обличчя було за кілька сантиметрів до обличчя Зіггі.

— Якщо ти хоч коли-небудь знову торкнешся моєї дівчинки, у тебе будуть великі проблеми.

— Гей! — гукнула Джейн.

Але Рената її проігнорувала. Вона випросталася і звернулася до няньки:

— Ходімо, Джульєтто.

Вони подалися через дитячий майданчик, тоді як інші батьки вдавали, що дуже зайняті своїми дітьми.

Зіггі провів їх поглядом. Подивився на маму, почухав носа та проголосив:

— Мабуть, до школи я більше не піду.

Саманта: Усі батьки повинні піти у поліцію та дати свідчення. Я ще не ходила. І мене нудить лише на саму думку про це. Мабуть, вони вирішать, що я винна. Серйозно, я почуваюся винною щоразу, коли повз мене на світлофорі проїжджає поліцейська машина.