Велика маленька брехня

Розділ сорок восьмий

Маделін стояла посеред кімнати та думала, що ж їй робити.

Ед і діти спали, дякуючи Селесті усе було прибране після засідання клубу. Їй треба було б іти спати, але вона ще не стомилася. Завтра п’ятниця, а п’ятничні ранки завжди були божевільними, бо перед школою вона мала відвезти Абігель до репетитора математики, Фреда — до шахового гуртка, а Хлою…

Вона завмерла.

Їй не треба везти Абігель до репетитора на 7.30 ранку. Більше це не її зона відповідальності. Тепер це робить Натан чи Бонні. Вона постійно забувала, що її послуги мами Абігель уже були непотрібні. Теоретично її життя мало стати легшим: лише двох дітей щодня зібрати до школи, але щоразу, коли вона згадувала якусь справу, пов’язану із Абігель, яку вона більше не повинна була робити, її накривало гостре відчуття втрати.

Її тіло аж вібрувало від гніву, який вона не могла вивільнити.

Маделін підняла Фредів іграшковий світловий меч, котрий він завбачливо залишив на підлозі, щоби зранку хтось через нього перечепився. Увімкнула його — меч засвітився червоним та зеленим, Маделін розтинала ним повітря, ніби Дарт Вейдер, нещадно караючи всіх своїх ворогів.

«Іди до дідька, Натане, за те, що вкрав мою доньку. І ти, Бонні, теж, за те що допомогла йому».

Котися до дідька, Ренато, за твою злісну петицію. І ви, панно Барнс, за те що дозволили комусь ображати маленьку Амабеллу, — вона відчула докори сумління за те, що відправила до пекла панну Барнс, тож швиденько видалила її зі списку. — Котись під три чорти, Саксон Бенкс, за те, що ти зробив із Джейн, поганець».

Вона так завзято махала над головою мечем, що зачепила лампу на стелі — і та розгойдалася.

Маделін поклала світловий меч на диван та потягнулася до лампи, щоб зупинити її.

Гаразд. Жодних ігор зі світловим мечем. Вона уявила, яке обличчя було б у Еда, коли б він дізнався, що вона розтовкла лампу, прикидаючись Дартом Вейдером.

Маделін пішла на кухню та забрала свій айпад — лишила його на столі, коли показувала Селесті фото Саксона Бенкса. Треба пограти у щось заспокійливе — наприклад у «Рослини проти Зомбі». Дуже важливо не втрачати навички. Їй подобалося, як Фред, заглядаючи їй через плече та бачачи, що вона перейшла на новий рівень і отримала нову зброю, щоб «мочити» зомбі, казав «Круто, мам!».

Але спершу треба швиденько перевірити профілі Абігель у фейсбуці та інстаграмі. Коли Абігель жила вдома, Маделін час від часу перевіряла, що там робить онлайн її донька — просто щоб бути хорошою, відповідальною сучасною мамою. Але тепер це перетворилося на залежність. Ніби вона нишпорила за власною донькою, вишукувала найдрібніші деталі її життя.

Абігель змінила аватарку. То була фотка на повен зріст, вона виконувала йогівську асану та дивилася просто в камеру — долоні разом, немов для молитви, худенька нога обперлась об коліно іншої, волосся спадає на одне плече. Гарна. Щаслива. Ніби світиться.

Тільки найегоїстичніші з матерів тримали б образу на Бонні за те, що вона познайомила доньку з тим, що робило її такою щасливою.

Мабуть, Маделін — найегоїстичніша мама.

Може, Маделін і самій зайнятися йогою, тоді вона та Абігель матимуть спільне заняття? Але щоразу, коли вона пробувала йогу, то ловила себе на тому, що подумки повторює власну мантру: «Як нудно-о-о-о, ох і нудно-о-о-о…»

Вона погортала коментарі від друзів Абігель. Усі позитивні, але раптом зупинилася на коментарі від подруги Абігель Фреї, яку Маделін не надто любила. Така собі токсична подруга. Фрея написала: «Ти цю фотку використовуватимеш для свого «проєкту»? Здається, вона не досить сексуальна / розпусна, тобі не здається?»

Сексуальна / розпусна? Ніздрі Маделін розширились. Про що взагалі говорить ця маленька відьма Фрея? Який «проєкт» потребував від Абігель сексуального/розпусного вигляду? Схоже було, що той проєкт варто було б припинити.

Ось він темний бік інтернету! Ти пливеш через кіберпростір, щось там роздивляєшся, а вже наступної миті знаходиш щось огидне і страшне. Вона пригадала свої почуття, коли дивилася на фото Саксона Бенкса. Ось що відбувається, коли нишпориш.

Абігель відповіла на коментар Фреї: «Тс-с-с-с!!! Це секрет!!!»

Відповідь була написана п’ять хвилин тому. Маделін подивилася на годинник — майже північ! Вона завжди наполягала, щоб Абігель раніше лягала спати напередодні занять із репетитором математики, бо інакше її ледь можна було витягнути з ліжка, і гроші на репетитора були витрачені даремно, бо Абігель була надто втомлена і сонна, щоб сконцентруватися за занятті.

Вона відправила їй приватне повідомлення: «Привіт! Що ти там робиш так пізно? У тебе репетитор завтра! Лягай спати. Цьом. Мама»

Маделін помітила, що її серце забилося сильніше, коли вона натиснула кнопку «відправити». Ніби вона порушила якесь правило. Але ж вона — все ще мама Абігель! І досі має право відправити її у ліжко.

Абігель одразу відповіла: «Тато відмінив заняття. Натомість він сам мене навчатиме. Сама лягай спати! Цьом»

— Що він зробив? — запитала Маделін у комп’ютера. — Що він у біса зробив?

Натан відмінив заняття з математики. Він прийняв одностороннє рішення щодо освіти Абігель. Той самий чоловік, котрий пропустив усі шкільні п’єси та зустрічі із вчителями, спартакіади і щотижневу підготовку п’ятирічної дитини до гри «Покажи та назви», і проєкти на великих аркушах картону, і всі ті завдання, котрі вперше треба було здавати онлайн, а інструкції «як залогінитися на сайті» були геть незрозумілі, і домашнє завдання, про яке згадували увечері напередодні дня здачі, і обгортання книжок клейким папером, і нерви перед екзаменами, і зустріч із тією чудовою вчителькою з божевільною біжутерією, котра ще багато років тому сказала, що в Абігель страждатиме математика, «Тож підтримайте дівчинку, коли вона потребуватиме допомоги».

Та як він СМІЄ?

Вона набрала Натана, навіть не замислившись, аж тремтіла від праведного гніву. Це просто не могло чекати до ранку. Вона мусила накричати на нього просто зараз, інакше її голова вибухне.

Він відповів із невиразним, сонним здивуванням:

— Алло?

— Ти відмінив репетитора математики? Ти просто відмінив його, навіть мене не спитавши?

Запанувала тиша.

— Натане? — з притиском у голосі запитала Маделін.

Вона почула, як він прочистив горло.

— Медді, — тепер він вже прокинувся. — Ти справді дзвониш мені опівночі, щоб поговорити про репетитора математики?

Він говорив абсолютно іншим тоном, аніж зазвичай. Роками спілкування з Натаном нагадувало Маделін розмови з єлейним, радим прислужитися продавцем на комісії. А тепер, коли у нього була Абігель, він думав, що вони рівні. І більше він не мусив вибачатися. Тепер він міг демонструвати своє роздратування. Тепер він міг бути звичайним колишнім чоловіком.

— Ми всі вже спимо, — продовжував він. — Серйозно, невже це не могло почекати до ранку? Скай та Бонні сплять…

— Ви не всі вже спите! — сказала Маделін. — Твоя чотирнадцятирічна донька зовсім не спить, а сидить в інтернеті! У вашому домі є взагалі хоч якийсь нагляд та контроль? Ти хоч уявляєш, що вона там робить?

Маделін почула ніжний мелодійний голос Бонні, яка промовила щось миле та чуйне.

— Піду перевірю, як вона там, — сказав Натан. Зараз він вже був не такий самовпевнений. — Я думав, вона вже спить. І послухай, однаково з тим репетитором у неї не було жодного прогресу. Він сам іще дитина. Я можу краще її навчити. Але звісно, ти маєш рацію, я мав із тобою це обговорити. І я збирався з тобою поговорити. Просто закрутився.

— У них були хороші результати, — сказала Маделін.

Вони з Абігель пробували займатися ще з двома репетиторами, аж поки знайшли Себастьяна. Хлопець показував настільки добрі результати, що до нього стояла черга охочих займатися. Маделін благала його втиснути Абігель у свій графік.

— Ні, не було, — сказав Натан. — Але давай про це поговоримо, коли я не буду напівсонний.

— Прекрасно. З нетерпінням чекатиму. Ти ж збираєшся повідомляти мені про будь-які зміни у розкладі Абігель? Просто цікавлюся.

— Кінець розмови, — сказав Натан.

І розмова урвалася.

Маделін так сильно пожбурила свій мобільний у стіну, що він відскочив та впав екраном догори на килим біля її ніг, тож вона могла бачити розтрощений екран, немов мовчазну нотацію дорослого дитині.

Стью: Слухайте, я справді не думаю, що бідолашний Натан був поганим хлопцем. Я трохи з ним спілкувався у школі. Школа просто переповнена жінками, і більшу частину часу вони так зайняті безкінечною балаканиною, що складно бодай слово вставити. Тож я, як правило, розмовляв з іншими батьками. Пам’ятаю, одного ранку ми собі балакали з Натаном про щось, аж раптом прийшла Маделін на своїх височенних підборах і — Господи Боже — мало не спопелила його поглядом!

Габрієль: Я б не могла жити у тому ж місті, що й мій колишній. Якби наші діти ходили до однієї школи, я б, мабуть, його вбила. Не знаю, на що вони сподівалися, і як це все мало працювати. Це божевілля.

Бонні: Ніяке то не божевілля. Ми хотіли жити якнайближче до Абігель, і потім знайшли ідеальний будинок поблизу. Що в цьому божевільного?