Велика маленька брехня

Розділ сорок другий

— І де тепер Перрі? — запитала Гвен, вмощуючись на канапі Селести із плетінням.

Гвен дивилася за хлопцями відколи вони були немовлятами. Гвен мала непохитний характер і чималий запас шоколадних монеток у золотистій фользі, які сьогодні не знадобилися, бо ж хлопці вже солодко спали.

— В Женеві, — відповіла Селеста. — Чи то в Генуї? Не пам’ятаю. Він ще летить — вилетів сьогодні зранку.

Гвен подивилась на неї із зачудуванням.

— У нього таке екзотичне життя, правда?

— Правда. Я не затримаюся допізна. Йду на засідання нового книжкового клубу, тож не знаю, коли саме…

— Все залежить від книжки! — проголосила Гвен. — Ми у моєму клубі щойно закінчили обговорення надзвичайно цікавої книжки. Як же вона називалася? Вона була про… Про що ж вона була? Насправді вона не надто всім сподобалася, але моя подруга Піп, вона любить готувати та подавати страву, котра пасує до книжки, тож того вечора вона приготувала дивовижне каррі. Щоправда, воно було доволі гостре, як і ми всі…

Гвен помахала руками перед ротом, щоб показати, наскільки страва була гостра.

Із Гвен була лише одна проблема — від неї не відкараскаєшся. Перрі вмів робити це дуже невимушено, а Селеста завжди почувалася незручно.

— Мені вже варто йти, — Селеста нахилилася, щоб взяти телефон, що лежав на столику перед Гвен.

— Який жахливий синець! — вигукнула Гвен. — Що це ви зробили?

Селеста обтягнула рукав шовкової блузи.

— Поранилася від час гри в теніс. — Ми з партнером по тенісу одночасно потягнулися по одну подачу.

— Ох, — сказала Гвен. Вона уважно подивилася на Селесту, на якусь мить запанувала тиша.

— Думаю, хлопці спатимуть до ранку.

— Мабуть, настав час знайти нового партнера по тенісу, — сказала Гвен безапеляційним голосом. Ці нотки Селеста чула, коли Гвен намагалася втихомирити хлопців, які билися, і це завжди мало дивовижний ефект.

— Ну, в цьому була і моя провина, — сказала Селеста.

— Впевнена, що це не так, — Гвен поглянула Селесті в очі. Селеста раптом подумала, що за всі роки її знайомства з Гвен та ніколи не згадувала про чоловіка. Гвен видавалася цілком самодостатньою, дуже заклопотаною і говіркою, вона так часто розповідала про внуків і друзів, що годі було навіть думати, ніби вона заміжня.

— Мені треба йти, — сказала Селеста.