Велика маленька брехня

Розділ п’ятдесят сьомий

— Абігель зробила веб-сайт, — сказав Натан.

— Добре, — сказала Маделін. Вона підвелася з-за столу, ніби їй треба було кудись бігти просто зараз. У школу? Лікарню? Тюрму? Навіщо зараз розповідати про той веб-сайт?

— Щоб зібрати гроші для «Amnesty International», — сказав Натан. — Він дуже професійно зроблений. Я допомагав їй із шкільним завданням з веб-дизайну, але я… звісно я… м-м-м… я не міг такого передбачити.

— Я не розумію. У чому проблема? — різко запитала Маделін. Натан зазвичай не роздував проблем на порожньому місці, радше навпаки — міг прогледіти щось тривожне і важливе.

Натан прочистив горло. Він говорив дуже напружено.

— Це не кінець світу, але це не дуже добре.

— Натане! — від напруги Маделін тупнула ногою.

— Добре, — сказав Натан. Він говорив дуже швидко. — Абігель виставила на аукціон свою цноту — щоб привернути увагу до питання дитячих шлюбів та сексуального рабства. Вона каже, гм… «Якщо світу байдуже, коли семилітню дівчинку продають для сексу, тоді світу начхати на те, що чотирнадцятилітня біла привілейована дівчина продає себе для сексу». Усі зібрані кошти підуть на «Amnesty International». І вона зробила помилку у слові «привілейована».

Маделін безсило опустилася у крісло знову. От халепа!

— Дай мені адресу, — попросила Маделін. — Сайт активний? Тобто ти мені зараз кажеш, що цей сайт активний і працює?

— Так, — сказав Натан. — Думаю, його розмістили вчора вранці. Не дивись. Будь ласка, не дивись. Справа в тому, що вона не передбачила попередню модерацію коментарів, тож, природно, інтернет-тролі не на жарт розгулялися.

— Дай мені адресу.

— Не дам.

— Натане, негайно дай мені адресу! — вона тупнула ногою, майже плачучи від розчарування.

— Це www.buymyvirginitytostopchildmarriageandsexslavery.com (купи мою цноту — зупини дитячі шлюби та сексуальне рабство).

— Прекрасно, — вигукнула Маделін, тремтячими руками вбиваючи адресу у адресний рядок. — Це приверне увагу прекрасних людей, зацікавлених у благодійності. Наша донька — ідіотка. Ми виховали ідіотку. Хоча, ні, це не ти, це я виховала ідіотку. — Вона замовкла. — Божечки...

— Ти дивишся? — запитав Натан.

— Так, — відповіла Маделін. Це і справді був професійно зроблений веб-сайт, що чомусь усе лише погіршувало — воно ніби було більш справжнє, більш офіційне, ніби право якогось чужинця купити цноту Абігель було офіційно підтверджене. На головній сторінці містилася фотографія Абігель у йогівській асані, котру Маделін бачила на її сторінці у «Фейсбуці». У контексті риторики «купи мою цноту» фото набувало лиховісної сексуальності; волосся спадає на плече, худенькі ноги та руки, ідеальні маленькі груди. Чоловіки роздивлялися фото її доньки на екрані комп’ютера та думали про секс із нею.

— Здається, мене зараз знудить, — сказала Маделін.

— Я знаю, — відповів Натан.

Маделін глибоко вдихнула та стала вивчати веб-сайт із професійної маркетингової точки зору. Крім фото Абігель на сайті також були фотографії, що ілюструють дитячі шлюби та сексуальне рабство. Абігель, очевидно, наповнила сайт сама, не питаючи дозволу. Текст був непоганий. Безпосередній. Переконливий. Емоційний, але не надмірно. Окрім помилки у слові «привілейована» і того факту, що сама справа була жахлива, для чотирнадцятилітньої дівчини це було вражаюче.

— Це взагалі законно? — запитала вона за мить. — Це має бути незаконно, неповнолітня дитина не може продати свою цноту.

— Якби хтось хотів її купити, це було б незаконно, — сказав Ед. Вона чула, що він говорить крізь зуби.

На якусь мить Маделін розгубилася, бо зрозуміла, що розмовляє з Натаном. Підсвідомо вона думала, що спілкується з Едом, бо раніше їй ніколи не доводилося обговорювати із Натаном складні моменти батьківства. Вона встановлювала правила, а Натан їх виконував. Вони ніколи не були командою.

І водночас вона усвідомила, що якби це був Ед, то розмова була б іншою. Еда б обурила думка, що якийсь чоловік міг би купити цноту Абігель, звісно, він би обурився, однак не відчував би тієї внутрішньої агонії, котру переживав Натан. Якби це була Хлоя, тоді так. Але у стосунках Абігель та Еда завжди була певна дистанція, котру Маделін весь час заперечувала, а Абігель завжди відчувала.

Вона клікнула на розділ «Ставки та пожертви». Абігель налаштувала розділ таким чином, щоб люди могли робити «ставки» та лишати коментарі.

Слова пливли перед очима:

А скільки коштуватиме груповушка?

Можеш мені відсмоктати за двадцять баксів! В будь-який час, де завгодно.

Привіт, маленька красуне. Я попораю твою вузеньку кицьку задарма.

Маделін від’їхала від столу, у роті відчувався присмак жовчі.

— Як нам закрити цей веб-сайт? Ти знаєш, як можна його закрити?

Вона раділа, що не втратила самоконтроль, а говорила так, ніби мала справу із робочою кризою: буклет, який треба передрукувати, або помилка на веб-сайті театру. Натан добре розбирався у техніці. Він мусить знати, що робити. Але коли вона знову клікнула на сторінку коментарів та знову побачила фото своєї безневинної, кумедної, ошуканої доньки та огидні коментарі підлих чоловіків про її маленьку дівчинку, її гнів вивергнувся, немов вулкан, піднявся з глибин шлунка та вилився словами:

— Як це взагалі могло статися? Якого біса ви з Бонні не дивилися, що вона там робить? Виправ це! Виправ це негайно!

Харпер: Хтось вам розповідав про маленьку драму доньки Маделін? Мені неприємно це говорити, та, як я сказала Ренаті (вона приходила до нас на вечерю): «У приватній школі такого б не сталося». Не хочу сказати, що є щось погане у державних школах, але думаю, у приватних школах діти мають більше можливостей спілкуватися з кращими людьми.

Саманта: Харпер у своєму репертуарі. Звісно, таке могло б статися у приватній школі. І наміри Абігель були дуже шляхетні! Просто чотирнадцятирічні дівчата такі дурненькі. Бідолашна Маделін. Вона звинувачувала Натана та Бонні, не знаю, правда, наскільки це справедливо.

Бонні: Так, Маделін і справді нас звинувачувала. Я це розумію і приймаю. Зрештою, Абігель в той час була під моєю опікою. Але все це немає нічого спільного з… з трагедією. Нічогісінько.