Розділ сорок шостий

Селеста їхала додому із засідання книжкового клубу та згадувала, коли ж вона востаннє бачила Саксона Бенкса та його дружину Елені. То було на весіллі в Аделаїді, незадовго до того, як вона завагітніла хлопцями, — величезне весілля одного з численних кузенів Перрі.

Випадково вони одночасно під’їхали до місця події та припаркувалися поруч із Саксоном. У церкві вони не бачили одне одного, тож обоє вискочили з автівок та заходилися обніматися та плескати одне одного по спині. І в Перрі, і у Саксона на очах були сльози. Поміж ними панувала справжня любов та приязнь. Селеста й Елені ловили дрижаки у коктейльних сукнях та з нетерпінням чекали на щось міцне після тривалої церемонії у холодній вогкій церкві.

— Кажуть, тут чудово готують, — сказав Саксон, потираючи руки, коли вони прямували до теплого ресторану, аж раптом Елені зупинилася. Вона забула свій телефон на лаві в церкві. Дорога до церкви й назад зайняла б годину.

— Лишайся, я поїду, — сказала Елені, але Саксон лише закотив очі та відповів «Ні, кохана, нікуди ти не поїдеш».

Врешті по телефон поїхали Перрі з Саксоном, а Селеста та Елені пішли у ресторан та насолоджувалися шампанським біля каміна.

— Почуваюся жахливо, — радісно сказала Елені, подаючи знак офіціанту налити їй ще шампанського.

«Ні, кохана, нікуди ти не поїдеш».

Як міг чоловік, котрий із такою турботою, шляхетністю і гумором відреагував на цю прикрість, бути тією людиною, котра так скривдила дев’ятнадцятирічну дівчину?

Але Селеста мала б знати, як ніхто, що таке, звісно, можливо. (Перрі б теж повернувся по її телефон).

Може, обидва чоловіки мають однаковий психічний розлад? Психічні хвороби є спадковими, а Перрі із Саксоном були дітьми однояйцевих близнюків. З точку зору генетики вони не просто двоюрідні брати, а майже рідні.

Чи може це їхні мами щось із ними зробили? Понівечили? Джин та Ейлін були милими, подібними на ельфійок жінками з практично однаковими майже дитячими голосами, дзвінким сміхом та гарними вилицями. Такі пані вважаються дуже жіночними і покірними, але насправді мають які завгодно риси, окрім покірності. Такі жінки приваблюють успішних чоловіків, котрі днями роздають вказівки, а потім приходять додому та в усьому коряться своїм дружинам.

Може, в тому і була проблема. Селесті й Елені бракувало того особливого поєднання м’якості та влади. Вони були звичайними дівчатами. І не могли змагатися з тими взірцями жіноцтва, котрими були для своїх синів Джин та Ейлін.

Тож у Перрі та Саксона з’явилися ці прикрі… глюки.

Але те, що Саксон зробив із Джейн було набагато гірше за те, що коли-небудь робив Перрі.

У Перрі був кепський характер. І все. Він просто запальний. Вибуховий. Стресова робота, втома та безкінечна верениця далеких поїздок робили його дратівливим. Звісно, це все його не виправдовувало. Але принаймні його можна було зрозуміти. Він не зловтішався. Не був лихим. А ось бідолашна Елені сама того не знаючи була одружена з лихим чоловіком.

Чи мусить Селеста сказати Елені, що зробив її чоловік? Вона тепер відповідальна перед п’яненькими молоденькими дівчатками, яких так легко вразити, і котрих Саксон, ймовірно, все ще знімає у барах?

Але ж вони не знали напевне, що то він.

Селеста заїхала у двір, торкнулася вимикача дверей у великий, на три автівки, гараж та замилувалася дивовижною панорамою: мерехтливі вогні будинків навколо бухти, темна могуть океану. Двері у гараж відчинилися, немов завіса, відкриваючи освітлене приміщення, машина з муркотом заїхала всередину, Селеста навіть не мусила тиснути на педаль газу.

Вона повернула ключ. Запанувала тиша.

У тому іншому житті, яке вона собі планувала, не було гаража. Був лише критий паркінг на увесь багатоквартирний будинок, але паркомісця там були маленькі, відмічені великими бетонними стовпами. Вона зарання знала, що розіб’є задню фару, бо жахливо паркувалася.

Селеста підтягнула рукав блузки та подивилася на синці на руці.

Так, Селесто, лишайся з чоловіком, котрий робить із тобою таке, лишайся через класну парковку.

Вона відчинила двері машини.

Принаймні він не настільки поганий, як його кузен.

Загрузка...