Велика маленька брехня

Розділ шістдесят другий

— Однаково, — сказала Абігель.

— Ні. Не кажи «однаково». Це не та ситуація, коли можна сказати «однаково». Це цілком доросла проблема, Абігель. Це серйозно. — Маделін так міцно тримала кермо, що відчувала під долонями краплі поту.

Неймовірно, але вона ще навіть не кричала. Вона поїхала до школи та сказала вчительці з англійської, що мусить забрати Абігель додому через «сімейні обставини». Очевидно, школа ще не встигла побачити веб-сайт Абігель.

— Абігель добре вчиться, — сказала вчителька. — Вона — дуже творча дитина.

— Це точно, — сказала Маделін і ледь втрималась від того, щоб захилити голову і розсміятися істеричним відьомським сміхом.

Це вартувало їй надзвичайних зусиль, але вона і слова не промовила, доки вони не сіли у машину. Вона не кричала: «Про що ти тільки думала»? Вона почекала, поки заговорить Абігель (це їй здавалося стратегічно важливим). Нарешті Абігель заговорила, немов захищаючись, дивлячись поперед себе на приладову панель.

— То що там сталося? Що то за сімейні обставини?

Маделін дуже спокійно, так само спокійно, як і Ед, сказала:

— Знаєш, Абігель, люди в інтернеті пишуть про секс з моєю чотирнадцятирічною донькою.

Абігель завовтузилася та пробурмотіла:

— Я так і знала.

Мимоволі Маделін подумала, що це несвідомий рух означає, що все буде добре, Абігель уже, мабуть, сама пошкодувала, що це зробила. Вона занадто далеко зайшла і тепер шукала виходу. Вона хотіла, щоб батьки наказали їй прибрати сайт.

— Люба, я розумію, що ти хотіла зробити, — сказала вона. — Ти придумала кампанію із «гачком», щоб привернути увагу. Це круто. Розумно. Але в цьому випадку, цей «гачок» аж надто сенсаційний. І ти не доб’єшся своїх цілей. Люди не думають про порушення прав людини, все, про що вони думають, — це те, що чотринадцятирічна дівчина продає свою цноту.

— Мені байдуже, — сказала Абігель. — Я хочу зібрати гроші. Я хочу привернути увагу. Я хочу хоч щось зробити, але не сказати «Який жах!» — і все.

— Так, але ти ані грошей не збереш, ані уваги не привернеш до проблеми. Ти лише привертаєш увагу до себе. «Абігель Мак-Кензі, чотирнадцятирічна дівчинка, яка пробувала виставити свою цноту на аукціон». І ніхто навіть не пригадає, що ти робила це задля благодійності. Ця інформація залишиться в інтернеті і буде доступна твоїм майбутнім роботодавцям.

І тут Абігель сказала своє сміховинне «Однаково».

Ніби справа була лише у ставленні до цього всього.

— Скажи мені, Абігель, ти збираєшся іти до кінця? Ти знаєш, що ще не досягла віку згоди? Тобі лише чотирнадцять. Ти ще занадто молода, щоб займатися сексом. — Голос Маделін затремтів.

— Ті дівчатка також! — голос Абігель також тремтів.

Вона мала надміру розвинену уяву. Занадто сильну емпатію. Саме це Маделін намагалася пояснити Бонні зранку під час зборів. Ті дівчатка для Абігель були абсолютно реальні, звісно, вони і були реальні, у світі багато реального болю, і у цей самий момент люди переживають невимовні страждання, і закрити своє серце від цього не можна, але й не можна лишати його неприкритим, інакше ти просто не зможеш жити своїм життям, якщо вже сталося так, що ти волею абсолютного випадку, живеш у раю на землі. Ти мусиш знати, що у світі існує зло, мусиш робити те, що у твоїх силах, а потім забути про все і думати про нові туфлі.

— І ми щось із цим робитимемо, — сказала Маделін. — Подумаємо разом над публічною кампанією, щоб привернути увагу. Залучимо Еда! Він знає журналістів…

— Ні, — невиразно сказала Абігель. — Ти так кажеш, але ти нічого не робитимеш. Будеш занята, а потім про все забудеш.

— Обіцяю тобі, — почала Маделін. Вона розуміла, що у словах Абігель була правда.

— Ні, — відказала Абігель.

— Власне, це не обговорюється, — сказала Маделін. — Ти все ще дитина, і якщо треба буде, я звернуся до поліції. Цей веб-сайт треба прибрати, Абігель.

— Я його не приберу, — сказала Абігель. — І не дам татові паролі, навіть якщо ви мене катуватимете.

— На бога, не сміши мене. Ти говориш, як п’ятирічна дитина.

Маделін пошкодувала про ці слова, як тільки вони злетіли з її уст.

Вони під’їжджали до місця, де батьки висаджували дітей та цілували їх на прощання. Попереду Маделін побачила чорну блискучу Ренатину BMW. Вікна були тоновані, тож не видно було, хто за кермом, мабуть, гуляща французька няня Ренати. Маделін уявила, яке б обличчя було у Ренати, якби та дізналася, що донька Маделін виставила на аукціон свою цноту. Вона б співчувала, звісно, Рената не була поганою людиною. Але відчула б і нотку задоволення, як і Маделін, коли почула про роман її чоловіка. Маделін пишалася тим, що їй було байдуже, що про неї думають люди, але те, що Рената могла погано думати про її доньку, не було їй байдуже.

— Тобто ти хочеш пройти увесь шлях до кінця? Збираєшся спати з першим-ліпшим? — запитала Маделін. Вона трохи проїхала автівкою вперед та помахала Хлої, котра її не бачила, бо була зайнята розмовами з Лілі (та мала трохи знуджений вигляд). Хлоїн рюкзак задер її спідничку, і всі батьки, автомобілі котрих вишикувалися біля школи, могли бачити її трусики з Мінні Маус. За інших обставин Маделін подумала б, що це мило і кумедно, але у цієї миті це здалося лиховісним і неправильним, тож їй хотілося, щоб хтось із вчителів це помітив і виправив.

— Це краще, аніж сп’яну спати з якимсь 12-річним хлопцем, — сказала Абігель, відвернувшись до вікна.

Маделін побачила, як вчителька за руки вивела Селестиних близнюків. Обоє червоні, сердиті. Вона пригадала, що мусить їх забрати. Сьогодні вона була настільки заклопотаною, що ледь не забула.

Потік машин взагалі не рухався, бо хто б там не був попереду, він чи вона влаштували тривалу бесіду з вчителькою, що суперечило правилам школи Пірріві щодо висадки та посадки дітей. Мабуть, то була якась із Блондинок-Боб, адже правила на них явно не розповсюджувалися.

— Але, боже мій, Абігель, ти взагалі думала, як це має бути? Яка буде логістика цього? Де це має відбуватися? Ти зустрінешся з тим чоловіком у готелі? Попросиш мене, щоб я тебе підвезла? «Мам, я саме збираюся втратити свою цноту, зупинімося біля аптеки, треба купити презервативи».

Вона подивилася на Абігель. Та опустила голову та прикрила рукою очі. Маделін бачила, як тремтіли її губи. Звісно, вона цього не продумала. Їй же лише чотирнадцять.

— А ти думала, як воно — займатися сексом з чужим чоловіком? Коли тебе торкатиметься якийсь огидний мужик?

Абігель опустила руку та повернула голову.

— Мамо, припини! — крикнула вона.

— Ти живеш у паралельній реальності, Абігель. Ти думаєш, що якийсь привабливий Джорж Клуні повезе тебе на свою віллу, ніжно візьме твою цноту, а потім випише щедрий чек для «Amnesty International»? Так не буде. Буде огидно і боляче.

— Тим дівчатам теж огидно і боляче, — розплакалася Абігель, по щоках покотилися сльози.

— Але я не їхня мама! — крикнула Маделін — і в’їхала у Ренатину машину.

Харпер: Послухайте, я не хочу ні на кого кидати тінь, але Маделін навмисно пошкодила Ренатину машину напередодні доброчинної вечірки.