Велика маленька брехня

Розділ шістдесят четвертий

«Селеста і справді виглядала хворою», — подумала Маделін, проводжаючи близнюків до дверей. Вона була одягнена у клітчасті піжамні штани та блакитну чоловічу футболку, її обличчя було бліде, як стіна.

— Господи, це якийсь вірус, чи що? Так раптово тебе звалило! — сказала Маделін. — На зборах сьогодні зранку ти виглядала абсолютно нормально!

Селеста якось дивно засміялася та поклала долоню на потилицю.

— Так, раутом звалило.

— Чому б мені не забрати хлопців до себе? А Перрі їх забере, як їхатиме додому, — сказала Маделін. Вона поглянула на свою машину у дворі. Розбита фара дивилася на неї з осудом і обіцяла чималі витрати. Вона залишила Абігель у сльозах на передньому сидінні, а Хлоя та Фред на задньому (у розпал сварки), а ще вона помітила, що Фред дуже завзято чухає голову, і зі свого неприємного досвіду вона знала, що б це могло означати, якби їй зараз довелося ще й виводити у дітей воші, це було б взагалі чудесно.

— Ні-ні, це дуже мило з твого боку, але я впораюсь, — сказала Селеста. — Дозволю їм дивитися телевізор, скільки влізе. Вони і так не звертатимуть на мене уваги. Дякую, що забрала їх зі школи.

— Думаєш, ти видужаєш до завтра, до вечірки?

— Впевнена, що видужаю, — сказала Селеста. — Перрі дуже на неї чекає.

— Гаразд, мені треба йти, — сказала Маделін. — Ми з Абігель сварилися у машині і я в’їхала у задній бампер Ренатиної машини.

— Ні! — Селеста закрила обличчя руками.

— Так. Я кричала, бо Абігель виставила свою цноту на аукціон, щоб припинити дитячі шлюби, — Селеста була першою людиною, котрій вона могла це сказати, а потреба розповісти це була надзвичайною.

— Вона що зробила?

— Це лише з добрими намірами, — з удаваною недбалістю сказала Маделін. — Тому я не проти.

— Ох, Маделін, — Селеста торкнулася долонею руки Маделін, і вона відчула, що зараз заплаче.

— Подивись, — сказала Маделін. Адреса — buymyvirginitytostopchildmarriageandsexslavery.com. Абігель не хоче його закрити, незважаючи на те, що люди пишуть їй найогидніші речі.

Селеста скривилася.

— Думаю, це краще, ніж продавати себе, щоб заплатити за наркотики.

— Авжеж.

— Вона робить грандіозний символічний жест, хіба ні? — розмірковувала вголос Селеста. Вона знову торкнулася своєї потилиці. — Немов та американка, котра під час Холодної війни перепливла Берингову протоку між США та СРСР

— Про що ти говориш?

— То було у вісімдесяті. Я тоді у школі вчилася, — сказала Селеста. — Пам’ятаю, як думала, що це не має, ані користі, ані сенсу — пливти у крижаній воді, але, очевидно, воно таки мало свій ефект.

— Тобто, ти думаєш, що мені треба дозволити їй продати свою цноту? Цей вірус викликає маячню, чи що?

Селеста кліпнула. Її хитало, тож вона обперлася об стіну, щоб не впасти.

— Ні! Звісно ні! — вона заплющила очі. — Я лише думаю, що ти мала б пишатися нею.

— Хм-м-м… А я думаю, тобі треба лягти. — Вона поцілувала прохолодну щоку Селести на прощання. — Сподіваюся, ти почуватимешся краще. Ну і коли це станеться, може, ти захочеш перевірити своїх хлопців на воші.