Велика маленька брехня

Розділ двадцять перший

Селеста зарання приїхала до школи, щоб забрати хлопців. Вона страшенно скучила за їхніми маленькими вертлявими тілами і тим коротким (занадто коротким!) моментом, коли вони обвивали її шию руками — владно і міцно, а вона цілувала їхні гарячі голівки з таким рідним запахом. Мить — і вони вже вивернулись і побігли. Проте вона знала, що хвилин за п’ятнадцять вже кричатиме на них. Вони будуть стомлені і неслухняні. Минулої ночі вона не могла вкласти їх до ліжка до дев’ятої вечора. Запізно. Погана мати.

— Ідіть нарешті спати! — прикрикнула вона. Їй завжди нелегко давалося вкласти їх у ліжко вчасно, хіба лише Перрі був удома. Перрі вони слухалися. Він був хорошим батьком. І хорошим чоловіком. Більшу частину часу.

— Тобі треба вигадати вечірній ритуал, — по телефону сказав їй брат з Окленда.

— Яка передова ідея, — відповіла Селеста. — Ніколи б не додумалася!

Коли діти сплять добре, всі батьки думають, що це відбувається виключно завдяки їхньому педагогічному таланту, а не везінню. Вони дотримувалися правил, і правила працювали. А значить, Селеста не дотримується правил. І ти ніколи їм нічого не доведеш! Вони так і помруть задоволені собою у своїх ліжках.

— Привіт, Селесто!

Селеста здригнулася.

— Джейн! — вона притисла до грудей руку. Як завжди, вона про щось мріяла і не чула кроків. Джейн дивувало, як Селеста щоразу підстрибує, наче сомнамбула, коли до неї хтось підходить.

— Вибач, — сказала Джейн. — Я не хотіла тебе налякати.

— Як справи? — запитала Селеста. — Добряче попрацювала сьогодні?

Вона знала, що Джейн заробляє на життя бухгалтерською роботою. Селеста уявляла, як Джейн сидить за акуратним столом у своїй маленькій напівпорожній квартирі (вона там не була, але добре знала той багатоквартирний будинок з червоної цегли на Бомонт-стріт неподалік од пляжу, і думала, що інтер’єр там схожий на саму Джейн — простий і без прикрас. Жодної метушні. Жодних дрібниць та витребеньок). Простота її життя видавалася такою привабливою. Лише Джейн та Зіггі. Одна дитина — милий темноволосий хлопчик (якщо, звісно, винести за дужки той епізод із душінням). Жодних бійок. Життя було б спокійне та просте.

— Трохи попрацювала, — відповіла Джейн. Її щелепа ледь рухалася, ніби вона жувала жуйку. — Ми сьогодні ходили на каву разом з моїми батьками, Маделін та Едом. А потім день якось дуже швидко закінчився.

— Ой, час летить, — погодилась Селеста, хоча для неї години нестерпно тягнулися.

— Тепер, коли діти у школі, ти плануєш повернутися на роботу? — запитала Джейн. — Чим ти займалася до того, як народила близнюків?

— Я була юристом, — сказала Селеста. — Я була кимось іншим.

— Я мала б бути юристом, — у її голосі чулося щось таке сумне й іронічне, чого Селеста не могла збагнути.

Вони повернули на порослу травою стежину, що вела повз білий будинок, який здавався мало не частиною школи.

— Мені не дуже подобалася ця робота, — сказала Селеста. Невже це правда? Робота була стресовою, і це Селеста ненавиділа. Вона щодня затримувалась. Але хіба раніше їй не подобалися певні аспекти її роботи? Поступове розгортання судової справи. Це як математика, тільки зі словами.

— Я не повернусь у юриспруденцію, — продовжувала Селеста. — З хлопцями — ні. Часом я думаю, що могла б викладати. Викладати право. Але я поки не впевнена, що це мені приноситиме задоволення. — Вона втратила жагу і силу до роботи, як колись до катання на лижах.

Джейн мовчала. Мабуть, вона думала, що Селеста — розманіжена трофейна дружина.

— Мені пощастило, — сказала Селеста. — Я не мушу працювати. Перрі… ну він керує хедж-фондом.

А тепер схоже, що вона вихваляється, а вона ж бо хотіла лише висловити вдячність. Спілкуватися з жінками про роботу так важко. Якби тут була Маделін, вона б сказала: «Перрі заробляє дочорта грошей, тож Селеста може насолоджуватися життям». А тоді б зі своїм фірмовим виразом обличчя вона сказала б, що ростити двох хлопців-близнюків це не зовсім насолода від життя, і що Селеста працює чи не більше, ніж Перрі.

Перрі подобалася Маделін:

— Бойова, — казав він про неї.

— Мені треба почати робити якісь вправи, поки Зіггі в школі, — сказала Джейн. — Я у жахливій формі. У мене задишка від підйому на найменший схил. Це жахливо. Всі навколо такі спортивні та здорові.

— Я зовсім не спортивна, — сказала Селеста. — Не роблю жодних вправ. Маделін завжди мене запрошує до спортзалу. Вона просто божевільна щодо цього, але я ненавиджу зал.

— І я, — скривилася Джейн. — Там здоровезні спітнілі чоловіки.

— Ми можемо ходити разом на прогулянки, поки діти в школі, — сказала Селеста. — Навколо мису.

Джейн кинула на неї швидкий, здивований і дещо сором’язливий погляд:

— Я б з радістю.

Харпер: Ви ж знаєте, що Джейн і Селеста буцімто були добрими подругами. Очевидно, між ними не все було гладко, бо в ніч доброчинної вікторини я дещо почула. Десь за кілька хвилин до того, що сталося. Я саме йшла на балкон, щоб подихати — ну добре, якщо вам конче треба знати, щоб покурити, у мене було багато всього на думці — в будь-якому разі, Джейн і Селеста стояли на балконі, і Селеста повторювала:

— Мені шкода. Мені так шкода…

Десь за годину до того, як забирати дітей зі школи, подзвонила Саміра, керівниця Маделін у театрі Пірріві. Вона хотіла обговорити просування нової постановки «Короля Ліра» . І перш ніж покласти слухавку (нарешті! Маделін не оплачували час, проведений у телефонних розмовах, та й навіть якби її керівництво і запропонувало, вона б відмовилась, але було б добре, якби вона мала можливість відхилити цю щедру пропозицію), Саміра згадала, що має «цілу пачку» безкоштовних квитків у перший ряд на Льодове шоу Діснея, якщо Маделін цікаво.

— Коли? — запитала Маделін, дивлячись на календар.

— Секунду, дай подивлюся — субота, 28 лютого, на другу дня.

Віконечко у календарі було порожнім, але щось знайоме було у цій даті. Маделін потяглася по сумку та витягнула рожевий конверт, який їй зранку вручила Хлоя.

Вечірка «А» Амабелли мала відбутися 28 лютого о 14:00. Маделін усміхнулася:

— Залюбки заберу.

Тея: Спочатку роздали запрошення на вечірку Амабелли. А потім, у той же день, Маделін роздавала безкоштовні квитки на Льодове шоу Діснея, як претензійна мадам.

Саманта: Ті квитки коштують купу грошей, і Лілі так хотіла піти. Я не одразу зрозуміла, що це в один і той самий день, що й день народження Амабелли. Але знову ж таки, Лілі Амабеллу зовсім не знала, тож я хоч і почувалася не­зручно, але не так щоб дуже.

Джонатан: Я завжди казав, що найкраще у декреті — це можливість бути подалі від офісних розборок. І в перший же день школи я опинився в епіцентрі війни між тими двома жінками!

Бонні: Ми пішли на день народження до Амабелли. Думаю, Маделін забула запропонувати нам квитки на шоу. Та я впевнена, що це сталося через недогляд.

Детектив сержант Андріан Квінлан: Ми розпитуємо батьків про все, що відбувалося у тій школі. Запевняю вас, це далеко не вперше, коли сварка навколо чогось на перший погляд неважливого призводить до насильства.