Велика маленька брехня

Розділ вісімдесят перший

Бонні скаже правду.

Це було смс від Селести.

Маделін набрала Едів номер.

Раптом їй здалося, що майбутнє її шлюбу залежить від того, чи встигне вона додзвонитися до нього до того часу, як він піде давати свідчення.

Телефон дзвонив і дзвонив. Запізно.

— Що таке? — його голос був різким.

Її сповнило відчуття полегшення.

— Де ти?

— Щойно припаркувався. Іду в поліцію.

— Бонні зізнається, — сказала Маделін. — Ти не мусиш брехати заради неї.

Запанувала тиша.

— Еде? — запитала вона. — Ти мене чуєш? Можеш розказати їм усе, що бачив. Можеш розказати їм правду.

Почулося, як він плаче. Він ніколи не плакав.

— Тобі не слід було просити мене про це, — сказав він різко. — Це було забагато. Це ж було заради нього. Ти просила мене зробити це заради твого чортового колишнього чоловіка.

— Я знаю, — сказала Маделін. Тепер і вона плакала. — Вибач мені. Мені так шкода.

— Я б це зробив.

«Ні, не зробив би, любий. — подумала вона, витираючи сльози тильною стороною долоні. — Не зробив.»

Дорогий Зіггі,

Не знаю, чи ти пам’ятаєш, але минулого року на орієнтаційній зустрічі я повелася з тобою не дуже добре. Я думала, що ти скривдив мою доньку, а тепер я знаю, що це не так. Сподіваюся, ти пробачиш мене, і що твоя мама теж зможе мене пробачити. Я дуже погано повелася з вами обома, і я щиро перепрошую.

Перед нашим від’їздом до Лондона Амабелла влаштовує прощальну вечірку, і ми будемо раді, якщо ти прийдеш і будеш нашим особливим гостем. Тема вечірки — «Зоряні війни». Амабелла просила, щоб ти взяв із собою свого світлового меча.

Щиро,

Рената Кляйн

(мама Амабелли)