Велика маленька брехня

Розділ сорок п’ятий

— Було весело. Може, наступного разу я не забуду поговорити про книжку, — сказала Маделін.

Селеста залишилася, коли всі вже розійшлись. Вона зчищала залишки їжі з тарілок та складала їх до посудомийки.

— Припини! — сказала Маделін. — Ти завжди це робиш!

Селеста мала талант до непомітного, ненав’язливого прибирання. Щоразу, коли Селеста навідувала Маделін, то лишала кухню цнотливо чистою, на ній усе сяяло.

— Присядь і випий зі мною чаю, перш ніж тікати, — сказала Маделін. — Глянь, у мене є кілька мафінів, які спекла Джейн, я була егоїсткою і не поділилася ними із гостями книжкового клубу.

Очі Селести посвітлішали. Вона присіла, але знову незграбно привстала та запитала:

— А де Ед? Може, він хоче спокою у власному домі?

— Що? Не переймайся. Ед усе ще хропе у Хлоїному ліжку. Та й яка різниця? Це і мій дім.

Селеста ледь помітно посміхнулася та сіла.

— Це жахливо — я про бідолашну Джейн, — сказала вона, коли Маделін поставила перед нею тарілочку з мафіном.

— Принаймні ми знаємо, що ніхто з присутніх сьогодні людей не підписуватиме ту дурнувату петицію, — сказала Маделін. — Коли вони всі сьогодні розмовляли, я думала про те, що довелося пережити Джейн. Вона ж розповіла тобі історію про батька Зіггі, правда?

Це була формальність. Джейн сказала їй, що розповіла все Селесті. На якусь хвильку Маделін відчула докори сумління, чи не буде пліткарством, якщо вона про це згадає, але ж то була Селеста, а отже все гаразд. Вона не любила плітки і не належала до тих мам, котрі завжди шукають свіжої поживи.

— Так, — сказала Селеста та відкусила мафін. — Чортівня.

— Я його поґуґлила, — зізналася Маделін. Саме заради цього вона й завела мову. Вона почувалася винною та хотіла зізнатися і відчути полегшення. А може, хотіла обтяжити цим знанням Селесту, що було ще гірше.

— Кого? — запитала Селеста.

— Батька. Батька Зіггі. Я знаю, що не мала цього робити.

— Але як? — насупилася Селеста. — Вона сказала тобі, як його звуть? Мені, здається, не говорила.

— Вона сказала, що його звали Саксон Бенкс, — сказала Маделін. — Знаєш, як містер Бенкс у «Мері Поппінс». Джейн казала, він співав для неї пісеньку із фільму. Саме тому, я запам’ятала його ім’я. З тобою все гаразд? Пішло не в те горло?

Селеста закашлялась та постукала себе у груди кулаком. Її обличчя розчервонілося.

— Принесу тобі води.

— Ти сказала Саксон Бенкс? — хрипко перепитала Селеста. Вона прокашлялась та знову запитала, цього разу повільніше, — Саксон Бенкс?

— Так, — сказала Маделін. — Але чому ти питаєш? — Її вдарило струмом розуміння. — Господи! Ти його знаєш?

— У Перрі є двоюрідний брат на ім’я Саксон Бенкс, — він… — вона замовкла, її очі розширилися. — Він — забудовник. Джейн сказала, той чоловік працював у будівельному бізнесі.

— Це доволі незвичне ім’я, — сказала Маделін. Вона старалася не видати свого хвилювання від цього жахливого збігу. Звісно, той факт, що Перрі пов’язаний із Саксоном Бенксом, не надто тішив. Це не було збігом, про який можна сказати: «Ох і тісний світ!» Жахливо. Але в цьому всьому була якась непереборна насолода, як і та огидна петиція, все це змусило її відволіктися від власних дедалі гіркіших, майже божевільних переживань через Абігель.

— У нього троє дочок, — сказала Селеста. Вона намагалася опанувати свої думки.

— Я знаю, — винувато сказала Маделін. — Зведені сестри Зіггі. — Вона пішла забрати з кухонного куточка свій айпад та поклала його на стіл.

— І він такий відданий своїй дружині, — сказала Селеста. Маделін знайшла потрібну сторінку. — Він дуже приємний! Приязний, веселий. Навіть не можу уявити, що він зраджує своїй дружині, вже не кажу про ці всі жорстокості…

Маделін підсунула до неї планшет:

— То він?

Селеста подивилась на фото.

— Так, — Селеста збільшила картинку двома пальцями. — Може я це вигадую, але мені здається, Зіггі на нього трохи схожий.

— Очі? — запитала Маделін. — Знаю. Я теж про це думала.

Запанувала мовчанка. Селеста вдивлялася в екран планшета та барабанила пальцями по столу.

— Він мені подобається! — глянула вона на Маделін. На її обличчі застиг сором, ніби вона почувалася якимось чином відповідальною за те, що сталося. — Він мені завжди подобався.

— Джейн казала, що він дуже привабливий.

— Так, але… — Селеста відкинулася на спинку стільця та відсунула айпад. — Я не знаю, що робити. Тобто, я тепер маю… Мушу щось із цим зробити? Це так… складно. Якби він її зґвалтував, я б заявила у поліцію, але…

— Певним чином це можна вважати зґвалтуванням, — сказала Маделін. — Це було як зґвалтування. Чи наруга. Я не знаю. Щось.

— Так, але…

— Я знаю, — сказала Маделін. — Знаю. Не можна його посадити за ґрати лише за те, що він — мерзотник.

— Ми не знаємо напевне, — сказала Селеста за хвильку, все ще роздивляючись фото. Може, вона не розчула ім’я, чи…

— Чи може є інший Саксон Бенкс, — сказала Маделін, — про якого не знає ґуґл. Не всі розміщають інформацію про себе в інтернеті.

— І справді, — сказала Селеста з надмірним ентузіазмом. Але вони обидві знали, що то він. Він підходив від усі описи. Які шанси того, що є два Саксони Бенкси, котрі займаються будівництвом?

— Перрі з ним у близьких стосунках? — запитала Маделін.

— Відтоді як у нас усіх з’явилися діти, ми нечасто бачимось, він живе у центральній частині Австралії, — відповіла Селеста. — Та малими вони з Перрі дуже близькі, їхні мами — однояйцеві близнючки.

— Ось звідки твої близнюки.

— Ми теж так завжди думали, — сказала Селеста нечітко. — Але потім я дізналася, що вони лише близнята, а не однояйцеві близнюки, тож мої хлопці — це просто диво… — її голос стишився. — Господи! Що мені робити при зустрічі із Саксоном Бенксом? Ми говорили про те, щоб наступного року їхати в західну Австралію на велику сімейну зустріч. Чи треба мені сказати про це Перрі? Чи варто взагалі йому розповідати? Він засмутиться, правда? І ми нічого з цим не зможемо зробити, хіба ні? Нічого…

— Якби я була на твоєму місці, то вирішила б нічого не говорити Еду, а потім неодмінно вибовкала б.

— Він може розсердитися, — сказала Селеста та якось дивно глянула на Маделін — крадькома, майже по дитячому.

— На свого кузена-придурка? Думаю, запросто.

— Ні, на мене, — Селеста обтягнула рукав своєї блузки.

— На тебе? Думаєш, він захищатиме свого брата? — запитала Маделін.— Може й так.

— Буде дуже незручно, — сказала Селеста. — Коли Перрі зустрічатиметься з Джейн у школі, знаючи все це, що ми з тобою знаємо.

— Так. Тож може тобі і справді варто тримати це в таємниці, Селесто, — урочисто сказала Маделін, розуміючи, що якби справа торкалася Еда, то вона б верещала «Ти знаєш, що твій огидний брат зробив із моєю подругою?» вже тієї миті, коли б він зайшов у двері.

— І Джейн теж не казатимемо? — поморщилась Селеста.

— В жодному разі. Думаю, не треба, — вона прикусила щоку. — А ти як думаєш?

Джейн образиться і розсердиться, якщо дізнається, але яку користь принесе їй це знання? Не схоже було, щоб вона хотіла, аби Зіггі підтримував хоч якісь стосунки з цим чоловіком.

— Я теж так думаю, — сказала Селеста. — Та й ми не знаємо напевне, що це саме він.

— Не знаємо, — погодилася Маделін. Очевидно, Селесті було важливо, щоб ця думка прозвучала ще раз. То було для неї своєрідним захистом.

— Я не вмію зберігати таємниці, — зізналася Маделін.

— Справді? — Селеста скривилася. — А я добре вмію.