Велика маленька брехня

Розділ п’ятдесят третій

— Зіггі — чудовий хлопчик, — сказала психологиня. — Дуже розумний та впевнений. — Вона усміхнулася Джейн. — Він висловив своє занепокоєння моїм здоров’ям. Власне, він — перший клієнт за увесь тиждень, котрий помітив, що я застудилася.

Психологиня гучно висякалася, ніби навмисно, щоб продемонструвати, що вона і справді застудилася. Джейн нетерпляче спостерігала. Вона не була така мила, як Зіггі. І їй було байдуже до застуди психологині.

— Значить… е-е-е… Як думаєте, він може бути таємним агресором? — запитала Джейн, сміючись, щоб показати, мовляв, вона жартує, хоч насправді то був не жарт. Саме по це вони сюди прийшли. Саме за це вона платить великі гроші.

Вони обидві подивилися на Зіггі, котрий грався у кімнаті за склом. Мабуть, він їх не чув. Поки вони на нього дивилися, Зіггі підняв текстильну ляльку, іграшку для маленьких дітей.

«Уяви, якщо він зараз вдарить цю ляльку, — подумала Джейн. — Це ж і так очевидно. Дитина переймається через застуду психолога, а потім б’є іграшки».

Але Зіггі лише подивився на ляльку і поклав її на місце, не помітивши навіть, що не вцілив у куточок стола, і вона впала на підлогу — що доводить лише його патологічну неохайність.

— Не думаю, — відповіла психологиня. Якусь мить вона помовчала. Її ніс посмикувався.

— Ви ж скажете мені, про що він вам розповідав, правда? — запитала Джейн. — Тут же немає ніяких питань із конфіденційністю ваших розмов з клієнтом?

— Апчхи! — психологиня голосно та потужно чхнула.

— На здоров’я, — нетерпляче сказала Джейн.

— Конфіденційність розмов вступає в силу лише тоді, коли клієнту 14 і більше років, — пояснила лікарка. — Саме тоді вони розповідають усі ті речі, якими не можуть поділитися з батьками, розумієте? Вони займаються сексом, вживають наркотики і таке інше!

Так, так, маленькі діти — маленькі проблеми.

— Джейн, я не думаю, що Зіггі здатен на прояви агресії, — сказала психологиня, вона зчепила пальці та кінчиками торкнулася свого почервонілого носа. — У розмові я згадала той випадок на орієнтаційній зустрічі, і він дуже чітко відповів мені, що не робив того. Я б дуже здивувалася, якби це була неправда. Якщо він бреше, то він — найвіртуозніший брехун, якого я бачила. І, по правді, Зіггі не демонструє жодних класичних ознак агресивної особистості. Він не нарциссичний. Дуже впевнено демонструє емпатію та чутливість.

У носі Джейн засвербіло від сліз полегшення.

— Якщо лише він — не психопат, звісно, — радісно сказала психологиня.

Що за дідько?

— В такому разі він би імітував емпатію. Психопати дуже часто надзвичайно чарівні. Але, — вона знову чхнула. — Господи, — сказала вона, витираючи носа. — А я мала надію, що мені покращає.

— Але? — перепитала її Джейн, розуміючи, що вона аж ніяк не демонструє емпатію.

— Але я так не думаю, — сказала лікарка. — Не думаю, що він — психопат. Я мушу призначити вам обом ще одну зустріч. Незабаром. Мені здається, він потерпає від тривожності. Думаю, що він багато чого мені ще не розповів. І я зовсім не здивуюся, якщо Зіггі самого кривдять у школі.

— Зіггі? Кривдять? — перепитала Джейн.

Вона відчула, як її накрило гарячою хвилею, немов піднялася температура. У тілі пульсувала нестримна енергія.

— Я можу помилятися, — сказала психологиня, знову чхаючи. — Та коли б це і справді було так, я б не здивувалася. Думаю, що ця агресія вербальна. Може, якась розумна дитина знайшла його слабке місце. — Вона взяла паперовий носовичок із коробки на столі. Останній. Роздратовано щось пробурмотіла собі під ніс.

— А ще ми з Зіггі розмовляли про його батька.

— Про його батька? — повторила Джейн. — Але що…

— Його дуже тривожить це питання, — сказала лікарка. — Він думає, може його батько — штурмовик, або Джаб­ба Хатт, або, у найгіршому випадку, — лікарка не могла стримати широку посмішку, — Дарт Вейдер.

— Ви ж жартуєте, — сказала Джейн. Її налякали ці слова. Це Маделін зацікавила Зіггі «Зоряними війнами». — Він жартує.

— Діти часто застрягають поміж реальністю та фантазією, — сказала психологиня. — Йому лише п’ять років. У світі п’ятирічних усе можливо. Він все ще вірить у Санта Клауса та Зубну Фею. Чому його батьком не міг би бути Дарт Вейдер? Але я думаю, що причина таких його ідей полягає в тому, що він якимось чином дійшов висновку, що його тато — хтось таємничий і моторошний.

— Я мала надію, що пояснила йому краще, аніж оце… — сказала Джейн.

— Я запитала, чи розмовляє він з вами про батька, і він сказав, що розмовляв, але це вас засмучує. І він наполягав. Він не хотів, щоб я вас засмутила. — Вона подивилася у свої записи. — Він сказав: «Будьте обережні, якщо розмовлятимете з мамою про мого тата, бо у неї тоді такий дивний вираз обличчя».

Джейн притисла до серця долоню.

— З вами все гаразд? — запитала лікарка.

— У мене що, дивний вираз обличчя? — запитала Джейн.

— Трішки, — сказала психологиня. Вона нахилилася та подивилася на Джейн із таким жіночим розумінням в очах, ніби вони пліткували у барі. — Наскільки я розумію, батько Зіггі був не особливо добрим хлопцем, так?

— Так, — погодилася Джейн.