ПРИКАЗКИ

В літо тисяча шiстсоте, -

В літо теє боже,

Прийшла грамота Ахмета

В наше Запорожжя:

«Я, султан, син Магомета, [56]

Внук бога їдного,

Брат місяця-перекроя

I сонця самого,

Лицар сильний i могучий,

Краль над королями,

Воєвода всього світу

I цар над царями,

Цар столиці Цареграду

I цар Македону,

Гpeків, сербів, молдаванів

I цар Вавілону,

Цар Подолі, i Галича,

I славного Криму,

Цар Єгипту, i Ораби,

I цар Русалиму,

Сторож гробу в Русалимі

I вашого бога.

Християн ycix на світі

Смуток і підмога,-

Кажу вам, yciм козакам,

Мені передатись,

А як нi - добра від мене

Вам не сподіватись!»

Того ж літа запорожці

Грамоту читали

I до вражого Ахмета

От що написали:

«Ти, султане, чортів сину,

Люципера [57] брате,

Внуку гаспида самого

I чорте рогатий!

Стравнику ти цареградський,

Пивнику макдонський,

Свине грецька й молдаванська,

Ковалю вавлонський!

Кате cepбів i Пoдoлi,

Папуго ти кримська,

Єгипетський ти свинарю,

Сово русалимська!

Ти - погана свинячая

Морда, не підмога,

I дурень ти, а не сторож

У нашого бога.

Не годен ти нас, козаків,

I десь цілувати,

А не то щоб Запорожжя

Під собою мати!

Ми землею i водою

Будем воюватись,

I тебе нам, бісів сину,

Hiчогo боятись!

Так тoбi ми відвічаєм,

А року не знаєм,

Бо ми ваших календарів

В Січі не тримаєм.

Місяць наш тепер на небі,

День той самий, що у вас;

За сим словом, вражі турки,

Поцілуйте в ... нас!»