Приказки

«Що п’ять верс­тов - то й кор­шом­ка,

Нічого й лічи­ти,

Бо п’ять верс­тов як проїдеш,

Треба й відпо­чи­ти.

Ото їдуть із яр­мар­ку

Двоє гос­по­дарів,

У каж­до­го віз по­ряд­ний,

Воликів по парі.

Їдуть собі по­ма­леньку,

Грошенята ма­ють,

Полягали на со­ломі -

Та й ду­му га­да­ють.

Далі їден про­бу­див­ся

З гли­бо­кої ду­ми,

Повернувся на со­ломі.

«Чи спиш,- ка­же,- ку­ме?»

«Що го­во­риш?» - дру­гий ка­же.

«Чи спиш, я пи­таю».

«Та не сплю ще,- ка­же,- ку­ме,

Тілько що дрімаю!»

«Не дрімай же на го­ди­ну

Та глянь про­тив не­ба,

Скілько б верс­тов так до не­ба

Проїхати тре­ба?»

«Та бог йо­го свя­тий знає

І добрії лю­ди…

Я ду­маю, що не більше,

Як п’ять верс­тов, бу­де».

«Гуттю, ку­ме!.. Та се ба­ба

Тобі наб­ре­ха­ла…

Та як­би п’ять верс­тов бу­ло,

Там корш­ма б сто­яла!»