Приказки

Приглянувся ксьондз-доб­родій

До чу­жої жінки.

Що день бо­жий по­си­лає

Фіги та род­зин­ки…

Посилає, все пи­тає,

Коли зго­да бу­де.

Коли її чо­ловіка

Удома не бу­де…

Але жінка не [з] тих жінок:

Подарунки бра­ла,

А ксьондзові усе-та­ки

Слова не да­ва­ла…

Далі ви­дить - тре­ба да­ти,

Нічого ро­би­ти!

Тілько собі за­миш­ляє

Ксьондза підго­ли­ти…

Каже му­жу. Муж нав­мис­не

Зрання виїжджає,

А во­на тут пов­ну скри­ню

Сажі на­си­пає…

Насипала, за­чи­ни­ла,

В печі роз­па­ли­ла

Та ніби­то на ве­че­рю

Ксьондза зап­ро­си­ла,

Ксьондз при­хо­дить, габіт з се­бе!..

Жарти по­чи­нає…

Помаленьку-помаленьку -

Ба вже й обіймає…

Помаленьку-помаленьку -

Ба вже і за діло…

Аж тут рап­том ко­ло ха­ти

Щось за­гур­котіло!..

«Ах, не­щас­тя! - жінка ка­же,-

Кінець мо­го віка!

Чи ж не ли­хе при­та­щи­ло

Мого чо­ловіка!

Іскидайте жи­во шмат­тя,

Голі роз­би­рай­тесь,

Та от скри­ня ко­ло ла­ви,

У скри­ню хо­вай­тесь!..»

Ксьондз ски­дає, й по­ма­гав

Сама гос­по­ди­ня,

І в ми­нуті з го­лим ксьондзом

Зачинилась скри­ня.

Входить в ха­ту і гос­по­дар,

Нібито не знає;

Стелиться собі на скрині

Та й спа­ти ля­гає…

Лежить собі на тій скрині

Та й по­чав ка­за­ти:

«А що, жінко, завт­ра, - ка­же, -

Тра скри­ню про­да­ти.

Коло нас тут не­да­ле­ко

Торговиця бу­де.

Повезу її до ли­ха,

Може, куп­лять лю­ди!»

«Нащо тобі про­да­ва­ти? -

Каже мо­ло­ди­ця.-

Нехай собі бу­де вдо­ма,

Може, при­го­диться!»

«Пригодиться-пригодиться…

А знаєш мов­ча­ти?

Та ж не твоя, моя скри­ня!

Я хо­чу про­да­ти!»

І обоє гос­по­дарі

Разом за­мов­ча­ли;

Замовчали, по­ми­ри­лись

Та й по­за­си­па­ли…

Устав ра­но пан гос­по­дар,

Коні зап­ря­гає,

Вивалює на віз скри­ню,

Коні по­га­няє.

Їде собі на яр­ма­рок

Скриню про­да­ва­ти…

Але їде й пан з жо­ною

До костьолу, зна­ти…

Оглядає та й пи­тає:

«Що ве­зеш, Іва­не?»

«Везу скри­ню, - Іван ка­же, -

В скрині чор­та, па­не!»

А тут пані обер­ну­лась

Та й па­нові ка­же:

«Рорros, dusz­ko, te­go chlo­ра,

Niechaj on po­ka­ze» [6]

«А який то чорт у те­бе?

Покажи, Іва­не!»

«Дайте хіба рублів ко­пу,

То по­ка­жу, па­не!»

Вилічив пан йо­му гроші,

Іван ізлізає,

Кладе гроші у ки­ше­ню,

Скриню відми­кає.

Як вис­ко­чить ксьондз із сажі!.

Боже, твоя во­ле!

Світу бо­жо­го не ба­чить,

Біжить че­рез по­ле!..

А тут пані у до­лоні:

«Аch, mo­je ser­dusz­ко!

Рораtrzaj sie, po­patr­zaj sіe!

Jeszcze j sa­mi­ec, dusz­ко!» [7]