ПРИКАЗКИ

Їздив дідич за гра­ни­цю,

Назад по­вер­тає -

От гу­мен­ний на гра­ниці

Пана і вітає.

Поклонився, привітав­ся.

«А що там, Іва­не?»

А гу­мен­ний йо­му ка­же:

«Та все га­разд, па­не.

Одно тілько…» - «А що тілько?»

Дідич обізвав­ся.

«Та то, па­не, що ваш но­жик

Складаний зла­мав­ся».

«Ну! Зла­мав­ся, так зла­мав­ся,

Що там спо­ми­на­ти.

Певне, хлопці ма­ли гра­тись

Та й ма­ли зла­ма­ти?»

«Таки прав­да, яс­ний па­не!

Хлопці ізла­ма­ли,

Лиш не гра­лись, а си­во­го

Коня білу­ва­ли».

«А з чо­го ж то си­вий зги­нув?»

«Пані хо­ру­ва­ли,

За лікарст­вом як пог­на­ли,

То і підірва­ли».

«То і пані хо­ру­ва­ла?

Ах, бо­же мій, бо­же!

Що ж? Здо­ро­ва моя пані?

Говори, не­бо­же».

«Помоліться, па­не, бо­гу!

День лиш хо­ру­ва­ли,

А на дру­гий од по­жа­ру

Богу й ду­шу да­ли!»

«Од по­жа­ру?.. Що та­кеє?..»

«Просте, па­не, діло:

Як зай­няв­ся тік у па­на,

То все по­горіло!»

«Пані вмер­ла, все згоріло…

Будь здо­ров, Іва­не!..»

«А ще ж пан­на ва­ша вдо­ма,

Поверніться, па­не!»

«Що ж там, го­лу­бе Іва­не?

Як там бідна доч­ка?»

«А нічо­го, упо­ви­ла

Хлопця, як ли­ноч­ка!»

Спом’янув тут бідний дідич

Чорта і чор­ти­цю,

Плюнув з ли­ха, сів на брич­ку:

«Рушай за гра­ни­цю!»