ПРИКАЗКИ

Ой не тая, мій си­ноньку,

Година нас­та­ла,

Щоб чу­жая ди­ти­нонька

За рідную ста­ла.

Нар[одна] пісня

Журилися муж з жо­ною,

Що дітей не ма­ли;

Далі взя­ли та й під старість

Сироту прий­ня­ли.

Росте тая си­ро­ти­на,

Так їм по­ма­гає!

Але ста­рий, як чу­жо­му,

Все не довіряє.

Та вже, ма­буть, не­да­рем­не

Примовляють лю­ди,

Що ди­ти­нонька чу­жая

За рідну не бу­де!..

Доростає літ ди­ти­на,

Вже по­ра б же­ни­ти,

Пора б уже гос­по­дарст­во

З си­ном поділи­ти.

Але ста­рий ду­же хо­че

Щирість йо­го зна­ти

І за­ду­мує, як си­на

На спро­бу­нок взя­ти.

Повертає раз від па­на

Та й став го­во­ри­ти:

«Жінко ми­ла, си­ну ми­лий,

Годі мені жи­ти!

Розгнівався пан на ме­не,

Повішати хо­че!

І я взавт­ра, як той злодій,

Сплющу свої очі.

Достань, жінко, з скрині гроші,

Треба поділи­ти…

Треба свою ос­тат­нюю

Волю учи­ни­ти».

Стара, бідна, як ди­ти­на,

Плаче і ри­дає;

Бере ключі у ста­ро­го,

Скриню відми­кає.

А у скрині ка­зан гро­шей -

Самії ду­ка­ти!..

Ледве-ледве ста­рий з си­ном

Здужали підня­ти.

Висипали на підло­гу,

От ста­рий сідає

І з ду­катів шти­ри ку­пи

Рівних на­гор­тає.

І го­во­рить: «Пер­ша ку­па

На по­хо­рон бу­де,

Щоби ме­не, як го­диться,

Спом’янули лю­ди!..

Друга ку­па тобі, жінко,

Тобі, моя ми­ла!

Бо ти ж ме­не, як матінка,

Старого лю­би­ла!..

Третя ку­па не­хай бу­де

Тобі, ми­лий си­ну,-

Ти був мені, ми­лий си­ну,

За рідну ди­ти­ну.

А чет­вер­та ку­па гро­шей

Най бу­де для то­го,

Хто да ши­бе­ни­цю взавт­ра

Потягне ста­ро­го!..»

А си­но­чок ісхо­пив­ся,

За гроші ру­кою:

«Я по­тяг­ну вас, та­ту­ню!

Най бу­дуть за мною!»

Здихнув ста­рий, підійняв­ся

Та й по­чав ка­за­ти:

«Іди, хлоп­че пре­по­га­ний,

Іди з мої ха­ти!

Прийняв те­бе я до се­бе

Малим си­ро­тою,

Побивався дні і ночі,

Не спав над то­бою…

Тілько й ду­мав, що із те­бе

Буду поміч ма­ти…

А ти сам го­тов на ме­не

Руку підійня­ти…

Іди ж собі, пре­по­га­ний,

Звідки ти узяв­ся,

Та й не зга­дуй, що ти в ме­не

Сином на­зи­вав­ся!»

Хлопець вий­шов. Ста­рий пла­че:

«Правда, добрі лю­ди,

Що ди­ти­нонька чу­жая

За рідну не бу­де!..»