ПРИКАЗКИ

Сидить шевчик на стільці

На кумові постільці

Пришиває латку.

Аж у сінях двері - скрип!

Далі двері в хату рип! -

Шелеп кум у хатку!

«Здоровенькі ви були!

А що ж мої постоли -

Вже, мабуть, готов!?»

«Зараз будуть... Погодіть,

Що ж ви стогнете, як дід?

Чи вже ж нездорові?»

«Та не то щоб, боже, крий,

Був я дуже так слабий,

А так тілько нудно;

Розболівся вражий зуб

Та зapic тобі, як дуб,

Що й вирвати трудно...»

«Не журіться, - каже швець, -

А сядьте-но на стілець!..»

На стілець саджає,

В дратву зуба замотав,

Кінці разом посплітав,

До ноги чіпляє.

Але, звісно, у шевців

Все дірявії стільці,

Щоб то не душило.

Ото шевчик i зайшов,

Стихача діру найшов

Та хвать кума шилом!...

Кум підскочив, як той цап,

Та рукою ззаду лап

За грішнeє тіло:

«Недаремне ж я стогнав,

От коріння попускав -

Аж там заболіло!»