ПРИКАЗКИ

Мша кінчи­лась у костьолі,

Люд по­роз­си­пав­ся,

У костьолі тілько шлях­тич

Убогий зос­тав­ся.

Та ще десь за об­ра­за­ми

Захристиян ла­зить,

То свя­тих там зас­ло­няє,

То в них світло га­сить.

Обдивився кру­гом шлях­тич -

Не вид­но ніко­го,

Та жи­венько, де Ан­тоній,

Припав до свя­то­го:

«Blagam cie, czlo­wi­ecz­ku swi­ety!

Blagam cie, An­to­ni!

Podaj, ser­ce, mnie pi­eni­edzy,

Niech ja ku­pie ko­ni!» [9]

А тут йо­му з-за свя­то­го

Грубий го­лос чу­ти:

«Nie dam, nie dam dla gal­ga­na,

Nie dam i na buty!» [10]

І в ми­нуті бідний шлях­тич

На но­ги схо­пив­ся,

Подивився на свя­то­го,

Ближче підсту­пив­ся.

«Dales, nie, An­to­ni swi­ety,-

Каже до swi­ete­go.-

Tylko nie kpij - jes­tem szlach­cic,

Nie poz­wa­lam te­go!» [11]