Приказки

Сидить мос­каль на при­лав­ку,

Прищурює очі…

Так і зна­ти: мос­ка­ли­на

Вареників хо­че.

Хоче бідний ва­ре­ників,

То й ніщо пи­та­ти!

Та тільки їх по-на­шо­му

Не вміє наз­ва­ти.

«Хазяюшка, га­лу­буш­ка! -

Став він го­во­ри­ти. -

Свари-ка мне вот эн­та­во!..»

«Та чо­го зва­ри­ти?..»

«Да эн­та­во… как, бишь, ево

У вас на­зы­ва­ют?..

Вот, что, зна­ешь… бе­рут тес­то,

Сыром нак­ла­да­ют…»

«Та бог йо­го свя­тий знає,

Що вам, служ­ба, го­же!..

Тісто си­ром нак­ла­да­ють…

То га­луш­ки, мо­же?..»

«Не га­луш­ки, не га­луш­ки,

Я га­луш­ки знаю…

Свари-ка мне, га­лу­буш­ка…

Все, бишь, за­бы­ваю…

Уж с глаз до­лой, так с па­мя­ти!..

Вот эн­та­кой бес-то!..

Да зна­ешь ли, эн­так сыр-то,

А на сы­ре тес­то!..»

«Та бог йо­го свя­тий знає

І добрії лю­ди!..

Сир у тісті?.. Хіба, мо­же,

Чи не пиріг бу­де?»

«Да не пи­рог, го­лу­буш­ка…

Экая до­са­да!..

Да зна­ешь ли, ту­да мас­ла

Да сме­та­ны на­до!..»

А во­на-то доб­ре знає,

Чого мос­каль хо­че…

Та че­кає ба­ра­ба­на,

Заким за­тур­ко­че.

Як по­чу­ла ба­ра­ба­на…

Слава тобі, бо­же!

Та й го­во­рить мос­ка­леві:

«Вареників, мо­же?..»

Аж підско­чив мос­ка­ли­на…

Та ніко­ли жда­ти.

«Вареники-вареники!»

Та й пішов із ха­ти.