ПРИКАЗКИ

Хто не знає, що по­пи все

Звикли на дур­ни­цю!

Сповідав раз їден по­пик

Грішну мо­ло­ди­цю…

Молодиця мо­ло­дая,

Тлуста, урод­ли­ва;

Груди білі - як зба­ня­та;

Сама чор­ноб­ри­ва.

Піп нак­рив ї пат­рахілем,

Ніби сповідає,

А сам ма­ло не при­лип­не,

Її про­мов­ляє:

«Чи не мож­на, мо­ло­дич­ко,

В те­бе по­жи­ви­тись?

Буду за тя гос­по­деві

День і ніч мо­ли­тись.

Я ще здав­на те­бе люб­лю!..» -

Піп її тур­ко­че…

Молодиця й собі ка­же:

«А я вас, па­нот­че!»

Дзвонять дзво­ни на «Дос­той­но»,

Дзвонять - і по всьому.

Йде чор­ня­ва мо­ло­ди­ця

Із церк­ви до­до­му.

Тілько двері відхи­ли­ла -

Чоловік оз­вав­ся:

«Чого те­бе на сповіді

Батюшка пи­тав­ся?»

«Ет! Чо­го він не пи­тав­ся!

Чи все спам’ятаю?..

Хотів му­ки на прос­ку­ри,

Питав, чи не маю».

«Ні, пся­юхо!.. Не до шми­ги!

Не му­ки він хо­че!

Чув я доб­ре, як ка­за­ла-сь:

«А я вас, па­нот­че!»

Стережися, ко­ли хо­чеш!..

А то як по­чую,

То й тобі му­ки на­ме­лю,

Й йо­му на­пет­люю!»