ПРИКАЗКИ

Стоїть ко­зак ко­ло груші

Дівку підмов­ляє.

А дівчи­на, як ка­ли­на,

Полум’ям па­лає.

Зчервоніло пов­не лич­ко,

Відскочили гру­ди…

Отак да­ла б, та боїться,

Що то послі бу­де.

«А що, - ка­же, - як я бу­ду

Дитиноньку ма­ти?

Хто при­гор­не си­ро­ти­ну,

Буде дог­ля­да­ти?»

Козак жва­во обіймає

Дівчину ру­ка­ми.

«Не жу­рись, дівчи­но, - ка­же, -

А той, що над на­ми!..»

А із груші ста­рий батько:

«О бісо­ва ма­ти!..

То ви бу­де­те ро­би­ти,

А я го­ду­ва­ти?!»

Як по­чу­ли мо­ло­дя­та -

Та від батька в но­ги:

Дівча в ха­ту з пе­ре­ля­ку,

Козак - за по­ро­ги…