Приказки

Ізійшлися пан з Іва­ном,

По світі манд­ру­ють…

Разом їдять, роз­мов­ля­ють.

Разом і но­чу­ють…

На кож­до­му че­рез плечі

Висить по тор­бині…

Лиш пан та­ки у че­мерці,

Іван - у сви­тині…

Ідуть во­ни до­ро­гою,

Стали но­чу­ва­ти,

Аж пан собі за­ду­мує

Хлопа ошу­ка­ти…

Та й го­во­рить до Іва­на:

«Знаєш, що, Іва­не?

Годилося б по­поїсти!..»

«То що ж? Їжмо, па­не!..»

«Але знаєш, що, Іва­не?

Починаймо з твої!

Як твоя бу­де по­рож­ня,

То тогді до мої!»

«Добре, па­не!» - Іван ка­же,

Зняв свою тор­би­ну,

На тра­виці зе­ленії

Постелив сви­ти­ну…

Попоїли та­ки доб­ре;

Комара зду­ши­ли…

Рано вста­ли, до снідан­ня

Торбину кінчи­ли.

Прийшов вечір. Знов у полі

Стали но­чу­ва­ти.

Вже па­нові оце б тор­бу

Треба по­чи­на­ти.

Але пан собі ні сло­ва…

На землі ля­гає,

Кладе тор­бу під го­ло­ви,

Хлопа за­мов­ляє:

«Що би ти ро­бив, Іва­не,-

Пан за­чав пи­та­ти,-

Якби тобі до­ве­ло­ся

Таке по­ле ма­ти?..»

«А що ж, па­не, я орав би,

Хлібом засівав би

Та хо­див [би] до Аде­су,

Сіль і гроші мав би…»

«А що я - не так зро­бив би, -

Пан по­чав ка­за­ти.-

Я б ка­зав би на сім полі

Місто збу­ду­ва­ти…

Там би в ме­не сто­яв па­лац,

Там підряд крам­ниці,

Там пе­ре­куп­ки з бул­ка­ми,

А тут дві різниці…

Отогді при­ходь, Іва­не,

В ме­не ба­лу­ва­ти!..»

«Ет, спа­сибі, - Іван ка­же, -

Лучче бу­дем спа­ти!..»

Незабаром ко­ло па­на

Став Іван хропіти,

Незабаром ко­ло не­го

Став і пан сопіти…

Тілько що пан зас­нув доб­ре,

Іван підійняв­ся

Та до панської тор­би­ни

Як сам при­со­тав­ся…

То і кур­ку, і пе­че­ню,

І ка­ва­лок киш­ки -

Все, що бу­ло у тор­бині,

Стеребив до криш­ки.

Пробудився пан ра­ненько.

Пропаща го­ди­на!

Хоче їсти, сіро­ма­ха,

Та пус­та тор­би­на…

Розбуджує він Іва­на

Та й йо­го пи­тає.

А Іван стис­нув пле­чи­ма

Та й од­повідає:

«А що ж, па­не, таж ви вче­ра

Місто бу­ду­ва­ли:

Тут сто­яло дві різниці,

Там бул­ки сто­яли!..

А по місті, звісне діло,

Собаки хо­ди­ли!..

То во­ни ж то ва­шу тор­бу,

Певне, сте­ре­би­ли?»

Посвистав пан по тор­бині,

Нічого діяти!..

«Вставай, - ка­же, - вже, Іва­не!

Підем манд­ру­ва­ти…»

Пішли во­ни, ідуть сте­пом,

Тяженько змо­ри­лись…

Аж на­си­лу пе­ред вечір

До се­ла при­би­лись.

Ідуть во­ни в ко­ло­во­рот,

Аж блу­кає гус­ка…

Іван гус­ку - та в тор­би­ну -

Є вже і за­кус­ка!..

Бракувало тілько ха­ти

Переночувати…

Але во­ни за­вер­ну­ли

До пус­тої ха­ти…

Прийшли собі, відпо­чи­ли,

Гуску спо­ря­ди­ли…

Спорядили, як го­диться,

У піч по­са­ди­ли…

Аж пан зно­ву за­миш­ляє

Хлопа ошу­ка­ти…

Та й го­во­рить: «Що ж, Іва­не!

Ми ля­гай­мо спа­ти!

Та ко­му із нас прис­ниться

Кращая за­кус­ка,

То вже ціла то­му взавт­ра

Достанеться гус­ка!…»

«Та як спа­ти, то і спа­ти

Нічого діяти!»

Постелив Іван сви­ти­ну

Та й ля­гає спа­ти…

Серед-ночі зах­ропів пан,

Іван про­бу­див­ся,

Із’їв собі цілу гус­ку

Та й знов по­ло­жив­ся.

Рано бу­дить пан Іва­на

Та да­вай ка­за­ти,

Як то бог йо­го до се­бе

Просив ба­лу­ва­ти,

Та якії там пот­ра­ви

Йому по­да­ва­ли,

Та як йо­го всі святії

Їсти прип­ро­ша­ли…

«Ані сло­ва! - Іван ка­же.-

Ваша прав­да, па­не!

Я сам ба­чив, як ви їли

Якісь мар­ци­па­ни…

Та див­люсь, що не го­лодні,

Маєте за­кус­ку,

Та й сів собі ко­ло печі

Та й сте­ре­бив гус­ку!..»

«Чи ж то прав­да? - пан пи­тає,

Всю із’їв, Іва­не?»

«Та аби я так здо­ров був,

Як всю із’їв, па­не!..»

Димом здимів пан го­лод­ний,

А Іван оз­вав­ся:

Хтів ко­гось пан ошу­ка­ти

Та й сам ошу­кав­ся!..»