ПРИКАЗКИ

Набілив жид мідяків,

І тілько смеркає -

Все то бідним мужикам

За срібло спускає.

А сам-то він був купець

І торгував м’ясом,

То, бувало, що не крав,

То купував часом.

Ото колись уночі,

Тілько що ліг спати,

Хтось стукає у вікно,

Проситься до хати.

«Хто?» - питається жидок,

«Я,- каже,- пустіте!

Може, треба барана?

Барана купіте!»

Пустив його у корчму,

А той мішок з себе.

«От вам,- каже,- і баран.

Купіть, коли треба!»

«А що хочеш?» - «Три копи!»

Жид мацнув руками,

За барана заплатив

Трьома копійками.

Сам не світить, бісів син,

А той не говорить,

Навпомацки і бредуть

З мішком до комори.

А комора у купця

Була і крамниця,

А часами заодно

Була і різниця.

Упустили барана,

Мужика не стало,

Чи спав купець, чи не спав,

Але вже світало.

Купець живо захопив

Всі свої прибори.

Живо капці - та й бігцем

Біжить до комори.

Але тілько одчинив -

Ахнув неборака:

Йому замість барана

Скочила собака.

І пропав його баран,

Але й того мало:

Із комори з бараном

І м’яса не стало.