Приказки

Ксьондз і пані по­кой­ова

На мшу поспіша­ють,

На відході до по­кою

Слугу зак­ли­ка­ють.

І тут пані йо­му ка­же,

Щоб набіл заб­ра­ти

І ко­неч­не до обіду

На рин­ку про­да­ти.

А ксьондз йо­го по­си­лає

З квит­ком до Да­ви­да

Та узя­ти око м’яса

Каже йо­му в жи­да.

Пішов слу­га до Да­ви­да -

Не ску­рав нічо­го,

Виніс набіл про­да­ва­ти -

Не ста­ло і то­го.

Прибігає до костьолу,

Глядить свої пані,

Аж ксьондз як­раз на ту по­ру

Стоїть на ка­занні.

І так чу­ло мо­ву мо­вить:

«Czego ty, czlo­wi­ec­ze?

Czego chod­zisz, cze­go szu­kasz

Na tym marnym swi­ecie?» [22]

А слу­га на весь костьол:

«Та ж пані шу­каю!

Бо сме­та­на вся про­па­ла

І сам про­па­даю».

«Тс!.. Тс!..» А ксьондз го­во­рить:

«My nie wi­emy sa­mi,

Lecz co Da­vid na to po­wie,

Jego pos­luc­hamy!» [23]

«О, вже, па­не! - слу­га ка­же. -

Ваш Да­вид хо­ро­ший!

Не дам, ка­же, не дам м’яса -

Давай пер­ше гроші!»