Франческа. Володарка офіцерського житона

* * *

— Джорджіо, мені здається, тебе хочуть звільнити!

Я згорнув вікно з даними телеметрії і спокійно перевів погляд на напарницю. З-за монітора на мене дивилися круглі від хвилювання й чорні, як велика лісова смородина, очі. Коли Франческа хвилювалась, очі завжди видавали її з головою. Крім того, ледь скинуті догори густі чорні брови робили її схожою на сумну панду.

— Cara mia, Франческо, чого б це мене мали звільнити? — я намагався бути спокійним, хоч у голові роїлися неприємні думки. «За що?! За те, що написав книжку про колег і комусь це не сподобалося?! За те, що публічно закликав звільнити з-під арешту Олега Сенцова? За критику FIFA? За те, що п’ю каву на робочому місці? Але ж тут усі п’ють каву. За те, що минулого тижня спізнився? Та ні! Я ж минулого тижня не був на роботі».

— Джорджіо. Зі мною сьогодні говорила Еліс!

Я відчув, як серце впало в холодний і слизький шлунок. Розмова з начальницею відділу персоналу про моє звільнення означало не що інше, як моє звільнення.

— Сьогодні?

— Так. Прямо перед зміною.

— Чого ж ти зразу не сказала?! Зараз майже кінець зміни!

— Я не хотіла, щоб ти хвилювався у процесі.

І справді. Якби напарниця повідомила кепську новину перед зміною, я б не міг спокійно займатися розрахунками.

— Дякую, що поберегла мене… — пробурмотів я. — І що сказала Еліс?

— Ну… Вона спитала, як би я відреагувала, якби мені дали нового напарника…

— Що?!

— Отак.

— Нового напарника?!

— Уяви собі, — розвела руками сицилійка.

— А ти?!

— А що я? Я сказала, що вкрай негативно.

— Так і сказала: «Вкрай негативно?»

— Ну, ні…

— А як?!

— Я сказала: «Alice, what the fuck is going on here?»[84].

— Це більше на тебе схоже.

— Що ти маєш на увазі, Джорджіо?! Що я завжди матюкаюся?

— Я мав на увазі, що ти дуже розхвилювалася!

— А як же ти думав?!

— І що Еліс?

— Сказала: «Language, young lady!».[85]

— Чессіно, не треба мені дослівно передавати ваш діалог, давай по суті!

— Ну, вона питала, як ми працюємо, як розділили обов’язки, хто займається адміністрацією і чи не могла б я частину адміністрації взяти на себе, і сказала подумати про нового напарника.

— Pizdiets.

— Так, це саме він.

— І що ти?

— Я сказала, що ми чудово працюємо, що ти закриваєш усю цю бісову адміністрацію, що ми увійшли в чудовий темп, а нового напарника я не хочу.

— Так і сказала, «не хочу»?

— Ні!

— А як?!

— Я сказала, що бачила цього довбаного нового напарника в труні! — крикнула напарниця. — А якщо вона хоче звільнити тебе, то нехай і мене тоді звільняє к довбаній матері!

— Не кричи! Чого ти ревеш, як олень?!

— Бо ти вимагаєш то по суті, то прямих цитат! Ти вже визначся!

— Дякую тобі, Чессіно… — у мене раптом защипало в носі.

— За що?

— Що так за мене переживаєш.

— А ти б не переживав?! Джорджіо, якщо тебе звільнять, мені капець! Я тоді сама звільнюся! Не потрібні мені нові напарники!

— Напарники? Тобі ж ніби тільки одного пропонують.

— Джорджіо!

У двері командного центру тихенько постукали.

От скажіть мені, що ви зазвичай робите, коли до вас хтось стукає? Напевно, залежить від ситуації, правда ж? Або ви кажете: «Заходьте!» чи «Секунду!», або ж сидите собі тихо і вдаєте, що нікого немає.

А от моя напарниця не така. Почувши, що в прочинені броньовані двері хтось постукав, Франческа білкою пірнула під мій стіл. У мене з несподіванки ручка випала з рук, я нахилився її підняти й ніс до носа опинився поряд із божевільною дівчиною.

— Франческо, якого бі…

— Андрію? Джорджіо? Ви самі? — у Командний центр увійшла Еліс.

Якщо Еліс викликала вас після активної зміни — нічим добрим це не закінчувалося. Ближче до другої половини дня завжди повідомляли про звільнення. Якщо ж Еліс сама прийшла до вас на робоче місце, то можете сміливо збирати речі, бо справи такі кепські, що ви опинитеся за ворітьми бази прямо зараз.

— Джорджіо, ви самі?

Активна зміна майже завершилася, тож наша операторка зв’язку Трейсі вийшла зробити собі кави, а старший офіцер Баррел, розпушивши вуса, подався обходити своїх друзів — він незабаром іде на пенсію, тому всіх обходить і дратує солодкими планами на тривалу відпустку.

Я знову подивився під стіл. Франческа зиркнула на мене й приставила пальця до губ.

— Вітаю, Еліс! Не хочете пройти на кухню? — треба було вивести звідси кадровичку від гріха подалі.

— Та ні, на кухні Трейсі, а мені потрібно поговорити з вами наодинці.

Тут мої нерви не витримали, і я вирішив поставити питання руба.

— Ви хочете мене звільнити?

Еліс розсміялася.

— Хто вам таке сказав? Франческа?

Я подивився під стіл. Франческа показала мені кулака.

— До мене дійшли чутки, — як журналіст, я знав, що маю право не розкривати свої джерела.

Еліс усміхнулась.

— Я всього-на-всього спитала Франческу про нового напарника.

— Нового напарника? А я чим не догодив?

Завжди сувора начальниця HR усміхалась. Їй явно подобалося мати з нами справу, особливо після Геловіну, коли ми її налякали. Тобто Франческа налякала.

— Я поясню. Ви знаєте, що офіцер Баррел незабаром іде на пенсію. І я хочу вас посунути на його місце. Ми з вами про це говорили не раз.

— Так, я пам’ятаю.

Франческа під столом голосно зітхнула. Я наступив їй на руку, щоб сиділа тихо. Еліс дивилася кудись убік, тому не помітила моїх маневрів.

— І у зв’язку з цим я подумала вивести вас зі зміни з Франческою.

— Навіщо? — злякався я так, ніби мене хотіли не підвищити, а звільнити.

— Ви будете вести адміністративні питання і курирувати операторів. Навряд чи у вас вистачить часу все це суміщати. І я подумала…

— Та я вже місяць виконую функції офіцера Баррела. Він мене всьому навчає.

— Я знаю його метод, — знов усміхнулась Еліс. — Він просто зіпхнув на вас усі папери, а сам байдики б’є!

Франческа нарешті висмикнула руку з-під мого черевика і боляче вщипнула мене за ногу. Я її у відповідь штурхонув.

— Джорджіо, з вами все гаразд? — Еліс підозріло подивилася на мене.

Я кашлянув і смикнувся в кріслі. Напарниця щипалася з-під стола, як рак-неборак. Власне, вона й кольору була такого.

— Усе нормально, — вичавив я і теж почервонів.

— То я й вирішила, що зможу зберегти місце й дати Франчессіні іншого напарника.

— А ви в неї питали? Що вона про це думає? — спитав я, заздалегідь знаючи відповідь. Еліс хитро подивилася на мене і сказала:

— Вона сказала, що не проти, і дуже навіть «за»!

— Неправда! — долинуло з-під стола. Напарниця в пориві гніву гупнула головою об стільницю і, нарешті, виповзла на білий світ. — Я такого не казала!

Еліс реготала так, що з кухні прибігла Трейсі.

— Що тут у вас? Я щось пропустила? Джорджіо?!

Я мав почервоніти з сорому, але я був червоний зі сміху. Розлючена Франческа перевела погляд із мене на Еліс і теж засміялася. Трейсі спантеличено кліпала очима, не знаючи, що їй робити і як поводитися. Зрештою, засміялась і вона.

— Як ви дізналися, що Франческа тут, під столом? — спитав я. — Ви навмисно її виманили!

— Я із самого початку знала, що вона під столом.

— Як?!

— Франческо, можна подумати, я перший день із вами працюю!

Це була щира правда. Еліс дуже добре знала, на що здатна наша прибацана двійка. Тим більше, вона бачила, що з поверху напарниця не виходила, отож…

Деколи події розвиваються геть не так, як ти собі уявляєш. Просто не треба одразу думати про погане.